м. Вінниця
26 лютого 2024 р. Справа № 120/13239/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31 березня 2020 року № 13-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Іншим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2020 року № 85 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу не виплачено всі суми грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 30 квітня 2020 року, у зв'язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2022 року у справі № 120/19638/21-а позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Цим рішенням зобов'язано військову частину НОМЕР_1 з урахуванням вже виплачених сум перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 30 квітня 2020 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні за повних 25 календарних років, грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки, грошову компенсацію за невикористані 15 діб щорічної основної відпустки за 2020 рік, здійснивши їх обчислення з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року.
На виконання цього судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 27 серпня 2023 року виплачено позивачу грошові кошти в сумі 51035,28 гривень.
Позивач вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує його права, у зв'язку із чим звернувся з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 квітня 2020 року по 27 серпня 2023 року включно.
Ухвалою від 04 вересня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
27 вересня 2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. При цьому у пункті 7 наказу Міністерства оборони України № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" зазначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. Таким чином, на думку відповідача, у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника підприємства у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу. Окрему увагу відповідач звернув на те, що відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. За наведених обставин представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді техніка відділення приймальних радіопристроїв відділу приймальних радіопристроїв інформаційно-телекомунікаційного вузла у військовому званні старший прапорщик.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31 березня 2020 року № 13-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2020 року № 85 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу не виплачено окремі суми грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 30 квітня 2020 року, у зв'язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2022 року у справі № 120/19638/21-а позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Цим рішенням зобов'язано військову частину НОМЕР_1 з урахуванням вже виплачених сум перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 30 квітня 2020 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні за повних 25 календарних років, грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки, грошову компенсацію за невикористані 15 діб щорічної основної відпустки за 2020 рік, здійснивши їх обчислення з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року.
На виконання судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 27 серпня 2023 року виплачено позивачу грошові кошти в сумі 51035,28 гривень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відтак вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 27 серпня 2023 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.
Судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 30 квітня 2020 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення йому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не в повному обсязі виплачено окремі суми грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені на виконання судового рішення лише 27 серпня 2023 року.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 01 травня 2020 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення).
Водночас суд враховує те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, якою встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 27 серпня 2023 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року.
Відтак позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 01 травня 2020 року (наступного дня після виключення зі списків особового складу військової частини) по 01 листопада 2020 року (останній день піврічного терміну, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України), тобто за 185 календарних дні.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 вих. № 350/163/1/1020/пс від 20 вересня 2023 року підтверджується те, що в лютому та в березні 2020 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано по 14179 гривень.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 472,63 гривень (14179 гривень + 14179 гривень / 60 календарних днів в лютому та в березні 2020 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 87436,55 гривень (472,63*185 календарних дні за період з 01 травня 2020 року по 01 листопада 2020 року).
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити позивачу, становить 87436,55 гривень.
Водночас, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 в сумі 87436,55 гривень у порівнянні з виплаченою сумою на виконання рішення суду в розмірі 51035,28 гривень не можна вважати співмірним, оскільки такий суттєво перевищує суму таких виплат.
Слід зауважити, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Отже, з врахуванням принципу справедливості, співмірності та пропорційності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 травня 2020 року по 01 листопада 2020 року в розмірі 51035,28 гривень, тобто ту саму суму, яка була виплачена йому на виконання рішення суду.
При цьому, на переконання суду, належним способом захисту прав позивача в даному випадку є стягнення коштів з відповідача, а не зобов'язання їх виплатити, як на тому наполягає ОСОБА_1 .
Водночас відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30 квітня 2020 року, адже позивача виключено зі списків особового складу військової частини 30 квітня 2020 року, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід обраховувати з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини, тобто з 01 травня 2020 року.
При цьому в силу наведених вище змін до трудового законодавства середній заробіток підлягає стягненню не більше, як за шість місяців, а не за весь період затримки, як на тому наполягає позивач.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, що підтверджується квитанцією від 28 серпня 2023 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, а тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 536,80 гривень.
Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 1073,60 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.
А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 травня 2020 року по 01 листопада 2020 року в розмірі 51035 (п'ятдесят одна тисяча тридцять п'ять) гривень 28 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 24976042)
Рішення суду в повному обсязі складено 26.02.2024
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович