Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
26.02.2024м. ХарківСправа № 922/4988/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Махлай Б.В.
за участю представників учасників процесу:
позивача: не з'явився,
відповідача: Кравченко О.М., особисто (самопредставництво),
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, місто Харків,
до Фізичної особи-підприємця Кравченка Олександра Миколайовича, місто Харків,
про стягнення коштів, розірвання договору оренди та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Кравченка Олександра Миколайовича, про стягнення заборгованості за договором оренди № 1885 від 19.08.2011 року у загальному розмірі 74 558,85 грн., з них: 60 927,15 грн. - орендна плата, 13 631,70 грн. - пеня, про розірвання договору оренди № 1885 від 19.08.2011 року та про зобов'язання звільнити та повернути нежитлові підвальні приміщення № 3-:-7 площею 83,6 кв.м та 33/100 часток приміщень загального користування № І-:-ІІІ площею 7,5 кв.м загальною площею 91,1 кв.м в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, буд. 263, літ. «А-16», протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили (з урахуванням ухвали суду від 09.01.2024 року про прийняття судом до розгляду заяви позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 550 від 09 січня 2024 року)).
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
28 листопада 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради без руху. Надано особі, що може набути статус позивача, строк для усунення недоліків позовної заяви - три дні, з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: документів (опис вкладення із відміткою поштової установи про прийняття листа до відправлення), які підтверджують відправлення відповідачу додатків до позову, а саме: 1) реєстр платежів за договором оренди № 1885 від 19.08.2011 року.; 2) розрахунок заборгованості за договором оренди № 1885 від 19.08.2011 року.; 3) розрахунок пені за договором оренди № 1885 від 19.08.2011 року. 06 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4988/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4988/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 09 січня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи заяву позивача, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про зменшення позовних вимог (вх. № 550 від 09 січня 2024 року). Подальший розгляд справи вирішено здійснювати з урахуванням поданої заяви. 22 січня 2024 року до суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження (вх. № 1791) в частині немайнових вимог. 05 лютого 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600236994063, ухвала суду від 06 грудня 2023 року є повернутою за датою 13.12.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 06 грудня 2023 року, а саме до 28.12.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, суд звертає увагу, що відповідач ознайомлювався з матеріалами справи та брав участь у судових засіданнях, тобто був обізнаний про розгляд справи.
При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Суд констатує про те, що ним були дотримані строку розгляду справи.
У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов'язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ
Як зазначено у позовній заяві, 19 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем укладений договір оренди № 1885 (надалі - «Договір»). Предметом зазначеного Договору, відповідно до п. 1.1., є строкове платне користування Майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Пунктом 2.1. Договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна. Об'єкт оренди, визначений Договором, був переданий орендодавцем орендареві згідно акта приймання-передачі від 19 серпня 2011 року. На думку позивача, він свої зобов'язання за Договором виконав належним чином. Натомість відповідач, в порушення умов Договору, зобов'язання належним чином не виконав. Умовами Договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу/ Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 755/17 від 20.09.2017. Відповідно до п. 3.3. Договору, нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі. Пунктом 3.5. Договору визначено, що орендна плата за орендоване майно сплачується Орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Відповідно до п. 3.6. Договору, розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування Орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Згідно п. 11 Методики, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Відповідач, відповідно до п. 4.4. Договору взяв на себе зобов'язання своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі). Як зазначає позивач, відповідачем належним чином не виконано обов'язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими Договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за Договором в сумі 80 343,27 грн. (60 927,15 грн. після зменшення позовних вимог). Крім цього, відповідно до п. 3.10. Договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету м. Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати). Згідно п. 3.4. Договору, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання Договору відповідно до п. 10.6. Відповідно до п. 7.3. Договору, у разі прострочення Орендарем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10 Договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов'язання повинно було бути виконано. Як зазначає позивач, відповідач порушував строки сплати орендної плати, в результаті чого виникла заборгованість зі сплати пені в розмірі 28 445,86 грн. (13 631,70 грн. після зменшення позовних вимог). Щодо розірвання договору, звільнення та повернення нежитлових приміщень, позивачем подано клопотання про закриття провадження (вх. № 1791 від 22 січня 2024 року) в цій частині.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ
22 січня 2024 року позивач подав до суду клопотання про закриття провадження (вх. № 1791) в частині немайнових вимог, а саме: розірвання Договору та зобов'язання відповідача звільнити та повернути нежитлові підвальні приміщення. Позивач зазначає, що після відкриття провадження у справі, за заявою відповідача від 13.12.2023 року, останній передав, а позивач прийняв нежитлові приміщення за Договором, що підтверджується актом приймання-передачі від 16.01.2024 року. На підставі вищевикладеного, позивач зазначає, що Договір припинено на підставі наказу позивача № 22 від 19.01.2024 року. Таким чином, на думку позивача, у зв'язку із поверненням відповідачем позивачу нежитлових приміщень та припиненням Договору, наявні підстави для закриття провадження у справі в цій частині.
У зв'язку із вищевикладеним, суд зазначає наступне.
Як вбачається із представлених до суду документів, 16 січня 2024 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФО П Кравченко О.М. підписано акт приймання-передачі нежитлових приміщень. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору. Враховуючи вищевикладене, а саме повернення приміщень, суд прийшов до висновку про закриття провадження у цій частині немайнових вимог у зв'язку із відсутню предмета спору.
В іншій частині суд здійснює розгляд справи по суті.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ СУМИ БОРГУ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
19 серпня 2011 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, орендодавець за Договором) та Фізичною особою-підприємцем Кравченко Олександром Миколайовичем (відповідач, орендар за Договором) укладено Договір оренди № 1885. В подальшому до Договору вносилися зміни, остаточна редакція договору викладена в додатковій угоді № 4 від 10 січня 2018 року.
Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором оренди, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов'язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу України та параграфом 5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Згідно із ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Згідно із ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Відповідно до п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові підвальні приміщення № 3-:-7 площею 83,6 м2 та 33/100 часток приміщення загального користування № І-:-ІІІ площею 7,5 м2 загальною площею 91,1 м2, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, 263, літера «А-16» та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс». Згідно із п. 2.1. Договору набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (п. 3.2. Договору). У відповідності до п. 3.3. Договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі. Згідно із п. 3.5. Договору орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісячно протягом 20 календарних днів наступного місяця.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
До матеріалів справи представлена додаткова угода № 5 від 09 червня 2020 року, що підписана з обох сторін. Відповідно до п. 10.1. цієї додаткової угоди визначено, що Договір діє до 19.04.2023 року. Інформація про укладання інших додаткових угод про продовження строку дії Договору після 19.04.2023 року у суду відсутня.
Тобто, строк дії Договору встановлений сторонами до 19.04.2023 року.
В свою чергу, позивач вважає, що Договір продовжив свою дію автоматично і після 19.04.2023 року на підставі п. 5.5., 10.5 Договору. У відповідності до пункту 5.5. Договору за умови належного виконання своїх зобов'язань за цим Договором орендар після закінчення строку Договору має переважне право перед іншими особами на подовження дії Договору на новий строку. Згідно із п. 10.5. Договору у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну Договору протягом 30 днів після закінчення його строку, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.
Отже, у сукупності пунктів 5.5. та 10.5. Договору, суд констатує про те, що продовження Договору на новий строк можливий ВИКЛЮЧНО за умови належного виконання своїх обов'язків орендарем (відповідачем).
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із представленого до суду розрахунку заборгованості (з урахуванням зменшення позовних вимог), станом на квітень 2023 року відповідач мав перед позивачем заборгованість зі сплати орендних платежів у розмірі 29 291,77 грн. Однозначно суд констатує про те, що не сплата орендної плати не може свідчити про належне виконання Договору. Сама ціль укладання договору оренди полягає в отриманні грошових коштів від передання в користування об'єкту. Тим паче, що Договір закінчував свою дію в період дії воєнного стану, а орендодавцем є орган місцевого самоврядування. Ненадходження грошових коштів до органу місцевого самоврядування в період дії воєнного стану позаяк не може тлумачитися цим органом як належне виконання умов Договору.
За таких обставин, Договір є припиненим з 20.04.2023 року, як то передбачено додатковою угодою № 5 від 09 червня 2020 року, відповідно з 20.04.2023 року відсутні правові підстави щодо стягнення з відповідача суми саме основного боргу. При цьому, повернення об'єкту по строку після 20.04.2023 року не свідчить про наявність основного боргу в межах договору, якій є припиненим, адже чинне законодавство внормовує правовий механізм вирішення такого питання.
Враховуючи вищевикладене, орендна плата за користування об'єктом за Договором та пеня мають нараховуватися до 19 квітня 2023 року (включно).
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
У відповідності до п. 3.10. Договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум орендної плати та пені, суд прийшов до висновку, що він здійснений частково невірно, адже має місце нараховування й після 19.04.2023 року (припинення договору).
За таких обставин, правильна сума орендної плати, тобто така, що нарахована до 19.04.2023 року (включно), складає 27 642,28 грн., а пеня - 2 388,30 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу у вигляді орендної плати за Договором в розмірі 27 642,28 грн., а також пені у розмірі 2 388,30 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
При цьому, суд враховує, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року за № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.З 24 лютого 2022 року місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) перебувають (-ли) у зоні проведення активних бойових дій через широкомасштабне вторгнення рф на територію України. При цьому, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення.
Означені події не можуть бути залишені судом поза увагою та були враховані під час ухвалення цього рішення.
5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кравченка Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 16; код ЄДРПОУ: 14095412) заборгованість у розмірі 27 642,28 грн., пеню у розмірі 2 388,30 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 864,84 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Закрити провадження у справі № 922/4988/23 в частині позовних вимог немайнового характеру.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "27" лютого 2024 р.
Суддя Н.В. Калініченко