Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
26.02.2024м. ХарківСправа № 922/5312/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Махлай Б.В.
за участю представників учасників процесу:
позивача: Романенко О.М., адвокат, довіреність № 391/24 від 26.12.23 р.,
відповідача: Клименко Т.В., адвокат, довіреність № Др-3-0124 від 01.01.24 р.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ", місто Київ,
до Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХАРКІВГАЗ", місто Харків,
про стягнення коштів, -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХАРКІВГАЗ», про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 576 646,12 грн. Підставою позову визначено договір про постачання електричної енергії споживачу № 60АР200-96072-22 від 11 липня 2022 року.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
19 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - три дні з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: рахунку за договором про постачання електричної енергії споживачу № 60АР200-96072-22 від 11 липня 2022 року щодо послуг, наданих у період з 01.02.2023 по 28.02.2023 року. 26 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/5312/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/5312/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 12 лютого 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 843 від 11 січня 2024 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 12 січня 2024 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. №1779 від 22 січня 2024 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 22 січня 2024 року; відповідачем - заперечення на відповідь на відзив (вх. № 2753 від 31 січня 2024 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 31 січня 2024 року.
При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Суд констатує про те, що ним дотримані строки розгляду справи.
У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов'язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Як зазначено у позовній заяві, ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України № 335 від 03.03.2021 року. 11 липня 2022 року між позивачем та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 60АР200-96072-22 (надалі - «Договір»). Згідно п. 2.1. Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Інформація про об'єкти споживача, постачання електричної енергії на потреби яких здійснюється на умовах цього Договору, а точки комерційного обліку, в яких відбувається зміна власника електричної енергії, наведена в заяві-приєднання, яка є Додатком 1 до цього Договору. Відповідно до п. 5.4. Договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Пунктом 5.6 Договору визначено, що порядок оплати за електричну енергію встановлюється згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього Договору. Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку. Не отримання споживачем рахунку постачальника не звільняє споживача від виконання зобов'язань з оплати електричної енергії згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією. Згідно з Додатком 2 «Комерційна пропозиція» до Договору споживач здійснює оплату за електроенергію до початку розрахункового періоду, в місяці що передує розрахунковому, попереднім платежем (Вп) 100% загальної вартості заявленого в Повідомленні планового обсягу споживання електричної енергії (Vп), виходячи з попередньої ціни та тарифу на послуги передачі електричної енергії, на підставі рахунку постачальника на попередню оплату або самостійно розрахованої, грошовими коштами на рахунок постачальника. Після закінчення розрахункового періоду остаточний розрахунок (перерахунок) здійснюється за фактичним обсягом споживання електричної енергії з використанням середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії, що фактично склалася для постачальника на ринку «на добу наперед» за результатом розрахункового періоду. Після закінчення розрахункового місяця постачальник надає споживачу рахунок на оплату за фактичні обсяги споживання електроенергії у попередньому місяці. Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунку, безготівковими грошовими коштами на рахунок постачальника, але не пізніше ніж до 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим. Пунктом 3.10. Договору визначено, що споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання Актів приймання-передачі електричної енергії/прийому-передачі наданих послуг (компенсація) зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі, підписаний уповноваженим представником споживача або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання Акту. У випадку невиконання обов'язку, передбаченого п.3.10. Договору, електрична енергія вважається поставленою та прийнятою. За інформацією АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО», як адміністратора комерційного обліку електрики, позивач у лютому 2023 року, будучи постачальником відповідача, поставив на об'єкти споживача електроенергію об'ємом 135 411 кВт/год, а відповідач спожив останню, що підтверджується Додатком 10 до Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 10.07.2020 року № ЗС/3166, в якому зазначається реєстр споживачів у звітному періоді. Отже, на думку позивача, в період з 01.02.2023 року по 28.02.2023 року ним була здійснена передача електроенергії, а відповідач свідомо відібрав із електромереж 135 411 кВт/ год електричної енергії, що належить позивачу. Як зазначає позивач, акт приймання-передачі № ТГЗ83042562 від 28.02.2023 року до Договору направлений відповідачу, однак останній у зазначений в Договорі строк не здійснив оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії, акт - приймання передачі не підписав, вмотивовану відмову від підписання акту не надав. На сьогоднішній день, відповідач за надані позивачем у лютому 2023 року послуги з постачання електричної енергії оплату не здійснив. На підставі вищевикладеного, просить про стягнення 576 646,12 грн. основної заборгованості.
11 січня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 843). Відповідач зазначає, що згідно із п. 5.8. Договору, обсяг проданої споживачу електроенергії визначається ОСР та підтверджується шляхом підписання Сторонами до 12 числа місяця наступного за розрахунковим відповідного акта купівлі-продажу електричної енергії/акта приймання-передачі електричної енергії. Відповідач зазначає, що вказаний акт приймання-передачі електричної енергії від 28.02.2023 р. №ТГ383042562 складений позивачем одноособово, АТ «Харківгаз» не підписаний. З огляду на зазначене, наданий позивачем до суду акт приймання-передачі електроенергії не може вважатись первинним документом в тлумаченні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не підтверджує наявність господарської операції та не породжує наслідків для сторін Договору. Також, відповідач зазначає, що згідно із комерційною пропозицією (додаток 2 до Договору), після закінчення розрахункового місяця постачальник надає споживачу рахунок на оплату за фактичні обсяги споживання електроенергії у попередньому місяці. Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунку. Відповідач зазначає, що АТ «Харківгаз» не отримувало рахунку на оплату електричної енергії за лютий 2023 року. Відтак, з огляду на зазначене, у АТ «Харківгаз» не виникало підстав для оплати послуг зі споживання електроенергії у лютому 2023 року. 25 грудня 2023 року АТ «Харківгаз» було отримано рахунок на оплату № 63246927 від 21 грудня 2023 року. Всупереч вимог чинного законодавства та Договору, даний документ не містить інформації щодо періоду, за який має бути проведена оплата за споживання електричної енергії. Окрім того, вказаний рахунок не містить ані підпису уповноваженої особи ТОВ «Твій Газзбут», ані печатки підприємства. З огляду на зазначене, вказаний рахунок на оплату не відповідає вимогам чинного законодавства та Договору до господарських документів, не створює правових наслідків для сторін правочину та не є підставою для проведення оплати. Окремо відповідач зазначає, що позивачем у даній справі позовну вимогу заявлено передчасно, позовні вимоги не підтверджено, відповідно, обрано неефективний спосіб захисту справ в тлумаченні норм чинного вітчизняного та міжнародного права. Підсумовуючи, відповідач зазначає, що посилання позивача на невиконання відповідачем умов Договору щодо оплати послуг за спожиту в лютому 2023 року електроенергію є безпідставним та таким, що не підтверджується дійсними обставинами справи, оскільки, з огляду на те, що позивачем так і не було направлено належним чином оформленого рахунку на оплату послуг, станом на момент подання відзиву на позовну заяву у позивача не виникло право вимоги оплати за спожиті послуги, а у відповідача так і не виникло підстав для оплати зазначених послуг.
22 січня 2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №1779). Щодо не визнання відповідачем обсягу електричної енергії у зв'язку з відсутністю підписаного сторонами Акта приймання-передачі, позивач зазначає наступне. На підставі отриманих від споживача даних та/або даних постачальника послуг комерційного обліку (Оператора комерційного обліку) постачальник до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки складає, підписує і скріплює печатками Акт приймання-передачі електричної енергії і направляє їх споживачу (п. 3.9). Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання Актів приймання-передачі електричної енергії зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання Акту (п. 3.10). У випадку невиконання обов'язку, передбаченого п. 3.10 Договору, електрична енергія вважається поставленою та прийнятою Споживачем від постачальника у відповідному розрахунковому періоді на підставі даних Постачальника та/або документів та/або інформації, які складаються Постачальником послуг Комерційного обліку до врегулювання розбіжностей відповідно до Договору або в судовому порядку (п. 3.11). Проте, не дотримуючись умов п. 3.11. Договору, відповідачем не надано позивачу будь-яких даних відносно спожитого в лютому 2023 року обсягу спожитої електричної енергії, а тому позивачем, відповідно до умов договору, використано дані адміністратора комерційного обліку електрики АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО». Зокрема, за інформацією АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО», як адміністратора комерційного обліку електрики, позивач в лютому 2023 року, будучи постачальником відповідача, поставив на об'єкти споживача електроенергію об'ємом 135 411 кВт/год, а відповідач спожив останню, що підтверджується Додатком 10 до Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 05.07.2021 року № 12/12169, в якому зазначається реєстр споживачів у звітному періоді. З урахуванням зазначеного та згідно п. 8.8 та п.п. 8.3.4., 8.3.5, 8.3.6, 8.3.9 укладеного сторонами Договору Акт приймання-передачі електричної енергії від 28.02.2023 року № ТГЗ83042562 хоча і не був підписаний відповідачем, але за відсутності заперечень та мотивованої відмови відповідача від підписання - вважається прийнятим, набувшим чинності, підписаним обома сторонами, а тому є таким, що має повну юридичну силу та породжує права та обов'язки Сторін. Щодо рахунка на сплату, як підставу для сплати відповідачем електричної енергії, позивач зазначає наступне. Пунктом 5.6 Договору визначено, що порядок оплати за електричну енергію встановлюється згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього Договору. Оплата рахунка постачальника за цим Договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку. При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати попередню оплату, оплату авансових та/або планових платежів за цим Договором без отримання рахунку постачальника. З даними щодо складових цін на електричну енергію, необхідними для визначення величин авансових та/або планових платежів, споживач може ознайомитись на веб-сайті постачальника. Не отримання споживачем рахунку постачальника не звільняє споживача від виконання зобов'язань з оплати електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією. Відповідач наголошує на тому, що позивачем не надано доказів направлення/вручення рахунка на сплату, а тому у відповідача не виник обов'язок з оплати вартості спожитої електричної енергії, а отже вимога позивача є передчасною. Але, умовами Договору визначено, що «не отримання Споживачем рахунку Постачальника не звільняє Споживача від виконання зобов'язань з оплати електричної енергії згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією», а тому такі доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими. З урахуванням зазначеного, відповідач залишає поза увагою термін сплати отриманої електричної енергії з урахуванням положення п. 5.6 Договору та зосереджує увагу суду на терміни оплати рахунка за умовами п. 5.6 Договору не надання якого позивачем відповідачу не звільняє останнього від виконання зобов'язань з оплати електричної енергії. Хоча в додатку 2 «Комерційна пропозиція вільна вартість - 7Б» до Договору й визначено термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати, однак за змістом ст. 692 ЦКУ у поєднанні з правозастосуванням пункту 5.6 Договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується «з дня отримання товару за розрахунковий період» оскільки п.5.4 Договору визначено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць та відповідно до Додатку 2 «Комерційна пропозиція вільна вартість - 7Б» до Договору в способі оплати сторонами визначено, що саме «після закінчення розрахункового періоду остаточний розрахунок (перерахунок) здійснюється за фактичним обсягом споживання електричної енергії з використанням середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії, що фактично склалася для Постачальника на ринку «на добу наперед» за результатом розрахункового періоду. Тобто, обов'язок відповідача оплатити вартості поставленого йому Позивачем товару виникає в силу закону (ст. 655, 692, 712 ЦКУ, ч. 1 ст. 265 ГКУ) та не залежить безпосередньо від факту виставлення Позивачем рахунку на оплату Відповідачем вартості здійсненої поставки товару. Оскільки Відповідач відібрав електричну енергію з ресурсу Позивача на умовах укладеного Договору в якому сторонами визначено, що не отримання Споживачем рахунку Постачальника не звільняє Споживача від виконання зобов'язань з оплати електричної енергії згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, тому відповідно, строк оплати за товар у Відповідача настав після отримання ним такої, і отримання товару, але нездійснення та зволікання Відповідачем оплати вартості спожитої електричної енергії (навіть після звернення Позивача до суду без нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних) є нічим іншим як порушенням договірних зобов'язань, а наведені Відповідачем доводи є лише намаганням уникнути відповідальності.
31 січня 2024 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 2753). Відповідач не погоджується із доводами та міркуваннями позивача, викладеними у відповіді на відзив, з наступних підстав. Посилання позивача на обставину, що акт приймання-передачі є нібито звірочним документом, на думку відповідача, є безпідставним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства. Щодо посилання позивача на обов'язок сплати за спожиту електричну енергію без отримання відповідного рахунка, відповідач зазначає наступне. Позивач лишає поза увагою ту обставину, що пп. 2, 6 п. 7.2 Договору прямо, а п. 5.2, 5.6 Договору опосередковано встановлено обов'язок позивача нараховувати і виставляти рахунки Споживачу за поставлену електричну енергію. Той факт, що позивачем не виставлено відповідного рахунку відповідачеві як споживачу електричної енергії, свідчить, перш за все, про неналежне виконання позивачем як постачальником послуг своїх обов'язків за договором. Посилання на пункт договору про те, що неотримання рахунку не звільняє споживача від зобов'язань з оплати електричної енергії, є суперечливим за своєю суттю. При цьому, на думку відповідача, позивач визнає свій обов'язок щодо надання споживачеві рахунку за спожиту електричну енергію та визначення строку оплати послуг за спожиту електричну енергію саме з моменту отримання зазначеного рахунку споживачем, як то встановлено умовами Договору та Комерційної пропозиції, яка є додатком до Договору, втім ігнорує вказані положення та не вважає за потрібне виконувати умови Договору, стверджуючи лише про обов'язки по договору з боку відповідача, посилаючись на ту обставину, що ненадання рахунку не звільняє споживача від обов'язку з оплати. та про обов'язок самостійно оплатити послуги споживачем, без отримання рахунку. При цьому, відповідач зазначає, що отриманий АТ «Харківгаз» 25 грудня 2023 року рахунок на оплату № 63246927 від 21 грудня 2023 р., всупереч вимог чинного законодавства та Договору, не містить інформації щодо періоду, за який має бути проведена оплата за споживання електричної енергії, не містить ані підпису уповноваженої особи ТОВ «Твій Газзбут», ані печатки підприємства.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3.ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 11 липня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (позивач, постачальник за Договором) та Акціонерним товариством «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХАРКІВГАЗ» (відповідач, споживач за Договором) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 60АР200-96072-22 шляхом безпосереднього підписання самого договору, а також заяви-приєднання до нього.
Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник продає електричне енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно із умовами цього Договору. Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до Договору (п. 3.1. Договору). У відповідності до п. 3.9. Договору на підставі отриманих від споживача даних та/або даних постачальника послуг комерційного обліку (оператора комерційного обліку) постачальник до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки складає, підписує і скріплює печаткою акт приймання-передачі електричної енергії. Згідно із п. 3.10 Договору споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання актів приймання-передачі електричної енергії зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання Акту. У випадку невиконання обов'язку, передбаченого п. 3.10. Договору, електрична енергія вважається поставленою та прийнятою споживачем від постачальника у відповідному розрахунковому періоді на підставі даних постачальника та/або документів та/або інформації, які складаються та/або надаються постачальником послуг комерційного обліку (п. 3.11 Договору). У відповідності до п. 5.6. Договору порядок оплати за електричну енергію встановлюється згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до Договору. Не отримання споживачем рахунку постачальник не звільняє споживача від виконання зобов'язань з оплати електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до заяви-приєднання, що є додатком № 1 до Договору та представлена до суду, відповідачем підписано Договір на умовах комерційної пропозиції «ВІЛЬНА ВАРТІСТЬ - 7Б». У відповідності до цієї Комерційної пропозиції, споживач здійснює оплату за електроенергію до початку розрахункового періоду, в місяці що передує розрахунковому, попереднім платежем (Вп) 100% загальної вартості заявленого в Повідомленні планового обсягу споживання електричної енергії (Vп), виходячи з попередньої ціни та тарифу на послуги передачі електричної енергії, на підставі рахунку Постачальника на попередню оплату або самостійно розрахованої (за формулою Ва = Vп*(Цп+ Тосп+М), грошовими коштами на рахунок постачальника.
Згідно із переданими АТ «Харківобленерго» даними, позивачем нараховано відповідачу плату за Договором за лютий 2023 року. Відповідно до п. 8.1. Договору сторони домовились про оформлення електронних документів на виконання Договору. Згідно із пп. 8.3.1. Договору сторони домовились, що при виконання умов Договору будуть здійснювати документообіг в формі електронних документів, для підтвердження описаних в них господарських операцій. У відповідності до пп. 8.3.2. Договору кожна сторона зобов'язана слідкувати за надходження Е-документів та своєчасно здійснювати їх приймання, перевірку, підписання з використанням ЕП та повернення іншій Стороні.
Позивачем до матеріалів справи представлено акт приймання-передачі електричної енергії № ТГЗ83042562 від 28.02.2023 року до Договору за лютий 2023 року на суму 576 646,12 грн. Документ надіслано відповідачу 15 березня 2023 року та не був підписаний останнім у встановлений Договором строк. Згідно із п. 3.11 Договору електрична енергія вважається поставленою та прийнятою відповідачем від позивача. Крім того, відповідач не заперечує проти отримання рахунку від позивача за цей період. У зв'язку із ненаданням цього рахунку до суду, останній позбавлений можливості надати такому рахунку оцінку.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд констатує про те, що надані позивачем докази на підтвердження споживання відповідачем послуг є більш вірогідними, аніж заперечення відповідача проти існування цього факту.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 576 646,12 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
Посилання відповідача на те, що ним не був підписаний акт № ТГЗ83042562 від 28.02.2023 року, що представлений до суду, не спростовує вищенаведених висновків. Відповідачем не представлено до суду доказів, що останнім направлений позивачу обґрунтований лист із відмовою про підписання акта, як то передбачено п. 3.10. Договору.
Крім того, посилання відповідача на те, що ним не отримано рахунок на оплату за лютий 2023 року, а отже і відсутній момент виникнення обов'язку з оплати електричної енергії, спростовується самим же відповідачем та наявними доказами. Так, сам відповідач визнає той факт, що йому надіслано рахунок на оплату, який не представлений до суду. Водночас, враховуючи надіслання позивачем відповідачу акта за лютий 2023 року, відповідач мав можливість або сплатити спожиті послуги, або надати позивачу мотивовану відмову від підписання акта та оплати послуг. Однак, цього не зроблено відповідачем (в матеріалах справи відсутні такі відомості).
За таких обставин, не знайшли свого підтвердження аргументи відповідача з приводу відсутності обов'язку з оплати спожитої електричної енергії.
4. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХАРКІВГАЗ" (61109, місто Харків, вулиця Безлюдівська, будинок 1; код ЄДРПОУ: 03359500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" (01010, місто Київ, вулиця Острозьких Князів, будинок 32/2; код ЄДРПОУ: 43965848) заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 576 646,12 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 8 649,69 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "27" лютого 2024 р.
Суддя Н.В. Калініченко