22 лютого 2024 року
м. Харків
справа № 2-1911/88
провадження № 22-ц/818/158/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В.
сторони справи:
заявник - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 29 серпня 2023 року у складі судді Пілюгіної О.М.,-
В червні 2023 року ОСОБА_1 подала заяву, після уточнення якої просила відновити втрачене судове провадження - рішення Харківського районного суду Харківської області по цивільній справі № 2-1074/88 про визнання права власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та рішення Апеляційного суду Харківської області про визнання за ОСОБА_3 права власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично збудовано в період зареєстрованого шлюбу, номер цивільної справи № 2-1911/88.
В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що до 17 липня 1985 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 . В період шлюбу вони збудували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу мала прізвище ОСОБА_4 і звернулась до Харківського районного суду Харківської області із позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , справа № 2-1074/88, головуючий суддя Загоруйко З.Г. Рішенням суду на користь заявника стягнуто компенсацію за частину будинку збудованого в період шлюбу. Не погодившись із вказаним рішенням заявник подала апеляцію. Рішенням апеляційного суду за заявником визнано право власності на частину вище вказаного будинку, справа № 2-1911/88. Після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції заявник за станом здоров'я та довготривалим лікуванням не мала можливості отримата рішення суду, яке її цілком задовольняло. Взимку 2023 року заявнику стало відомо, що ОСОБА_5 без залучення співвласника ОСОБА_1 оформив договір дарування всього житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_6 . З метою поновлення порушених прав та отримання рішення суду заявник звернулась до Харківського апеляційного суду і отримала відповідь, що справи з підшитими рішенням суду апеляційної інстанції повертаються до суду першої інстанції, тому відсутня можливість видати копію рішення. Відповідно до відповіді Харківського районного суду Харківської області матеріали цивільної справи втрачені, тому заявник звернулась до суду із заявою про відновлення втраченого провадження.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_1 відмовлено у відновленні втраченого провадження.
Ухвала мотивована тим, що аналізуючи доводи заявника, надані матеріали, суд приходить до висновку про неможливість відновлення втраченого судового провадження, оскільки заявником не надано жодного доказу на підтвердження ухвалення рішень першої та апеляційної інстанції та їх змісту, не зазначено дату та місяць ухвалення рішень, не надано даних, які б вказували, що за заявником визнано право власності саме на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на невідповідність висновкам суду обставинам справи просила ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявником до заяви було додано лист №11-01/77/2023 від 28 березня 2023 року Харківського районного суду Харківської області, згідно якого надати копію рішення по справі №2-1074/88, не має можливості оскільки справа втрачена і проводиться її розшук, за результатами перевірки у журналі реєстрації цивільних справ за 1988 рік зареєстровану справу №2-1074/88 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання права власності та справу №2-1911/88 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/22 частину житлового будинку, який суд проігнорував та не врахував при постановленні ухвали, не витребував вказані рішення та не дослідив у судовому засіданні. Скаржник зазначила, що судом неправомірно було відмовлено в клопотанні про виклик та допит свідків, які могли б підтвердити обставини справи, не врахував документи додані до заяви.
06.12.2023 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_5 надійшла заява в якій останній підтвердив, що дійсно в 1988 році в Харківському районному суді Харківської області було постановлено рішення про визнання права власності на житлового будинку та господарських споруд за ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимогст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно дост.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Відмовляючи у відновленні втраченого провадження суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано жодного доказу на підтвердження ухвалення рішень першої та апеляційної інстанції та їх змісту, не зазначено дату та місяць ухвалення рішень, не надано даних, які б вказували, що за заявником визнано право власності саме на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції.
У відповідності ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, відповідно до ст.1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
В силу ст.13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
За приписами частини 1 статті 488 ЦПК України, відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Частиною 1 статті 489 ЦПК України визначено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.
За змістом статті 493 ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.
Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 494 ЦПК України у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження, суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз'яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
За змістом розділу десятого «Відновлення втраченого судового провадження» ЦПК України обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, законодавцем віднесено на розсуд суду. Так, відповідно до частини першої статті 494 ЦПК України на підставі зібраних і перевірених матеріалів, суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У зв'язку з цим слід враховувати, що обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, залежить від мети такого відновлення.
Незалежно від заявленої мети відновлення втраченого судового провадження, резолютивна частина ухвали про відновлення такого провадження обов'язково має містити повний текст відновленого судового рішення, яким було закінчено провадження у справі, оскільки наведений судом текст відновленого рішення у справі фактично замінює його втрачений оригінал.
Відмовляючи у відновленні втраченого провадження суд першої інстанції виходив із відсутності можливості у суду зібрати усі необхідні процесуальні документи по цивільній справі, на підставі яких можливо було б вирішити питання про відновлення втраченого судового провадження.
Проте відповідно до відповіді Харківського районного суду Харківської області від 28.03.2023 за №11-01.77.2023 справа №2-1074/88 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права власності та справа №2-1911/88 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/22 житлового будинку перебувають у розшуку.
За таких обставин висновки суду про неможливість відновлення втраченого провадження у справі є передчасними адже розшук справи триває, даних про його закінчення матеріали справи не містять. Отже ухвалу місцевого суду не можна визнати законною та обґрунтованою.
У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 29 серпня 2023 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 27 лютого 2024 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук