Справа № 532/1362/23 Номер провадження 22-ц/814/1405/24Головуючий у 1-й інстанції Назарьова Л.В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
14 лютого 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіна О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.,
розглянула в порядку письмового провадження у м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2023 року та додаткове рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати,-
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати.
Вказувала, що відповідно до наказу №4 від 01.10.2021 року вона була зарахована на посаду продавця продовольчих товарів в магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташований в АДРЕСА_1 , власником якого є відповідач.
03.10.2021 року між нею та ФОП ОСОБА_2 укладено трудовий договір та визначено заробітну плату в розмірі 6000 грн. на місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Оскільки впродовж 01.10.2021 року по 05.04.2023 року роботодавець не сплачував їй заробітну плату, вона була вимушена звільнитися з роботи, про що подала заяву .
Наказом від 05 квітня 2023 року за №4 її було звільнено з посади продавця продовольчих товарів за згодою сторін, про те заборгованість по заробітній платі виплачена так і не була.
Враховуючи період, впродовж якого утворилась зазначена заборгованість та беручи до уваги діючий на той період законодавчо визначений розмір мінімальної заробітної плати, просила стягнути з відповідача на свою користь 123 900 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18272,40 грн.
Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 листопада 2023 року заяву адвоката Портянко Є.В., якій діє в інтересах ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.
Не погодившись з даними судовими рішеннями, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі та скасувати додаткове рішення, відмовивши у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Вказувала, що суд безпідставно дійшов висновку про недоведеність її позовних вимог внаслідок відсутності доказів не виплаченої роботодавцем заробітної плати.
Зазначала, що сама по собі відсутність в матеріалах справи її скарг чи звернень до роботодавця про здійснення їй виплати заробітної плати іще не доводить, що заробітна плата виплачувалось і вона її своєчасно отримувала.
Також, вважає, що не може слугувати доказом одержання нею плати за виконані трудові обов'язки і надані у матеріалах справи відповідачем додаткові звіти, платіжні документи, квитанції, розрахунки, оскільки такі документи вчинялися без відома позивача та без її участі, що позбавило її можливості заявити свою незгоду із ними чи надати свої заперечення.
Заперечує як належний доказ пояснення допитаних судом свідків, вважаючи, шо останні навмисно ввели суд в оману.
На апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подала свій відзив ОСОБА_2 , у якому спростовуючи доводи апеляційної скарги, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції та апеляційну скаргу залишити без задоволення.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом №4 від 01.10.2021 року ОСОБА_1 зараховано на посаду продавця продовольчих товарів у магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з 03.10.21 з оплатою праці 100% мінімальної заробітної плати.
03.10.2021 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено трудовий договір, відповідно до умов якого, роботодавець зобов'язується оплачувати працю працівника у розмірі 6000 грн. на місяць (100% мінімальної заробітної плати). Розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Наказом від 05.04.2023 року №4 ОСОБА_1 звільнено з посади продавця продовольчих товарів за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Відразу після звільнення, 06 квітня 2023 року на прохання ОСОБА_1 , роботодавцем ФОП ОСОБА_2 було видано їй довідку про нарахування заробітної плати (за один календарний рік), з приміткою «довідка видана за місцем вимоги».
Відповідно до вказаної довідки, найманому працівникові ОСОБА_1 нарахована заробітна плата (щомісячно): за травень-вересень 2022 року розміру нарахованої заробітної плати (щомісячно): за травень-вересень 2022 року розмір нарахованої заробітної плати становив 6700 грн.
Всього за вказаний період розмір нарахованої заробітної плати становив 79 400 грн.
Відомостей про виплату заробітної плати за період з травня 2022 року по квітень 2023 року та про існування заборгованості, довідка не містить.
Вказану довідку позивач приєднала до своєї позовної заяви як доказ визначеної нею заборгованості по заробітній платі за увесь період роботи у відповідача.
27.04.2023 року позивач звернулася до Кобеляцького управління Полтавської філії Полтавського обласного центру зайнятості з метою пошуку роботи.
Наказом НТ230508 від 08.05.2023 року ОСОБА_1 надано статус безробітної з 03.05.2023 року та з 04.05.2023 року призначено допомогу по безробіттю з урахуванням страхового стажу відповідно до ст. 22, 23 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
До матеріалів справи відповідачем приєднані звіти (податкові) періоди з 2021 року по 2023 рік, які містять інформацію про нарахування та виплату податковим агентом ОСОБА_2 на користь фізичних осіб суми доходу та нараховано (перераховано) до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
З вказаних звітів вбачається, що ФОП ОСОБА_2 звітувалась як роботодавець, в тому числі, і щодо працівника ОСОБА_1 , де зазначена виплати заробітної плати за четвертий квартал 2021 року, з першого по четвертий квартали 2022 року, перший квартал 2023 року, квітень 2023 року, та зазначено перерахування до бюджету за кожен квартал на доходи фізичних осіб та військово збору.
Під час судового розгляду, були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які зазначили, що вони працюють на посадах продавця в магазині, який належить ФОП ОСОБА_2 .
Стверджують, що при отриманні заробітної плати всі працівники ставили свої підписи у відомостях на виплату готівки, заробітна плата виплачувалась вчасно в розмірі мінімальної заробітної плати.
Таких випадків, щоб зарплата не виплачувалась роками не було.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, якими вона обґрунтовувала заявлені вимоги про наявність невиплаченої заробітної плати за період роботи у відповідача станом на час її звільнення, та не доведено правових підстав для притягнення роботодавця до відповідальності, визначеної положеннями ст. 117 КЗпП.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1ст. 13 ЦПК України).
За загальним правилом, встановленим ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В даному випадку, до предмета доказуванням належали обставини, які свідчать про порушення роботодавцем права позивача на отримання всіх належним їй на день звільнення виплат, тобто факт існування заборгованості в розмірі, визначеному в її позовній заяві.
Між тим, матеріали справи взагалі не містять жодного доказу на підтвердження існування вказаної заборгованості та факту невиконання роботодавцем обов'язку, покладеного на нього ст. 116 КЗпП України.
Так, позивачем надано лише одну довіку від 06.04.2023 р. про розмір нарахованої їй заробітної плати за період травня 2022 р. по квітень2023 р., виходячи з мінімальної заробітної плати в Україні.
Про те, вказана довідка є інформативною та не доводить факт існування заборгованості про заробітній платі, а була видана, як стверджує про це відповідач, на прохання звільненого працівника для служби зайнятості.
Оцінюючи зібрані по справі докази у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України, судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 пропрацювала на посаді продавця у відповідача з 01.10.2021 по 05.04.2023.
При звільненні за угодою сторін, позивачу була виплачена компенсація за частину невідбутої відпустки, яка була відображено ФОП ОСОБА_2 , як податковим агентом в податкових та пенсійних звітах.
Крім того, за цей період у відповідача в магазині «Гастрономчик 1» також працювала на підставі трудового договору продавець ОСОБА_3 , яка підтвердила, що разом з ОСОБА_1 вони отримували заробітку плату готівкою на підставі відомостей на виплату готівки. При отриманні авансового платежу та заробітної плати вона як працівники ставили підписи про одержання коштів.
При виплаті заробітної плати позивачу здійснювалися виплати Єдиного соціального внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
На підтвердження виплати заробітної плати позивачу, відповідачем були надані належні та допустимі докази, які не були спростовані стороною позивача.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують та не містять посилань на обставини, які б доводили їх помилковість.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі та наполягання апелента на тому, шо зібраним доказам суд дав невірну правову оцінку та помилково встановив, що відсутність її скарг як працівника, який тривалий час не отримує заробітну плату, є достатнім доказом відсутності заборгованості по заробітній платі.
Судом першої інстанції вірно звернуто увагу, що стверджуючи про не отримання заробітної плати за увесь період роботи у відповідача, позивач не вчиняла за цей період жодний дій по відновленню своїх прав та отримати зарплату. Зокрема, жодного разу не зверталась до відповідача з претензією про затримку видачі зарплати, позаяк не було здійснено дій по захисту своїх трудових прав, ні шляхом звернення до адвоката чи іншого фахівця в галузі права, ні до відповідних контролюючих органів.
У зв'язку з чим, твердження ОСОБА_1 про те, що вона не отримувала заробітну плату за увесь період роботи в ФОП ОСОБА_2 , що загалом складає 19 місяців, - видається сумнівним та потребує критичного відношення, оскільки в такому випадку постає цілком слушним питання - як тоді позивач на протязі більше півтора року існувала без доходу та засобів до існування.
Враховуючи, що апеляційна скарга не містить посилань на обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує підстави для зміни чи скасування судового рішення, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Одночасно цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постановленого по справі додаткового рішення про стягнення з позивача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, які розподіленні судом з дотриманням положень ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2023 року та додаткове рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 26 лютого 2024 року.
Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко О.В. Прядкіна