Справа № 552/3599/23 Номер провадження 22-ц/814/953/24Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
14 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2023 року у складі судді Турченко Т. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до Держави України, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Позов мотивовано тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі № 440/5265/22 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 по справі № 440/5265/22 повернуто скаржнику.
Вказував, що станом на 27.05.2023 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі № 440/5265/22 у добровільному порядку не виконано, що є прямим порушенням його прав та інтересів, як інваліда війни.
Зазначав, що на звернення № ФИ-15672130 від 27.05.2023, подане на Урядовий контактний центр, ним було отримано відповідь від ГУ ПФУ в Полтавській області за вих. № 11448-11089/1/Ф-02/8-1600/2 від 12.06.2023, якою було повідомлено, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 по справі № 440/5265/22 взято на облік у ПФУ. Виконання рішення буде можливим після визначення джерел покриття видатків.
Вказував, що внаслідок незаконних та протиправних дій та бездіяльності ГУ ПФУ України в Полтавській області йому завдано матеріальних збитків на суму 12 310 грн та моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн, яка виразилася у тому, що він переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психоемоційні навантаження, що вплинуло на його внутрішній моральний стан, з'явилася роздратованість, втрата сну, переживання, зник апетит внаслідок депресій та розчарування відсутності державного захисту. Крім того, йому довелося вживати додаткових заходів з відновлення своїх прав шляхом направлення непоодиноких звернень, витрачання на це свого особистого часу, відстоювання своїх порушених прав та інтересів самостійно у судовому порядку.
Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь матеріальну шкоду у розмірі 12 310 грн з урахуванням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі № 440/5265/22 та моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, завданих бездіяльністю відповідача, яка встановлена рішенням суду, що набрало законної сили. Підстав для стягнення 12 310 грн, що є недоплаченою щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня за 2022 рік, як матеріальної шкоди, немає.
На погодившись з вказаним рішення сторони оскаржили його в апеляційному порядку.
Позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд не дослідив та не дав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, не застосував надану практику Європейського Суду з прав людини, а відтак прийняв рішення, яке беззаперечно суперечить положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Вказує, що станом на 31.10.2023 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 по справі № 440/5265/22 у добровільному порядку ГУ ПФУ в Полтавській області не виконане, що є прямим порушенням його прав та інтересів, як інваліда війни. Він не може домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, що становить втручання у його право на мирне володіння майном.
Наголошує, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі № 440/5265/22 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо виплати йому разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у належному розмірі.
Звертає увагу на те, що гарантовані законом виплати, пільги не можуть ставитися в залежність від видатків бюджету, а принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду, що суперечить сталій практиці Європейського Суду з прав людини та не було взято до уваги місцевим судом.
Вважає, що такими протиправними діями та бездіяльністю відповідача йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 1 000 000 грн, та матеріальну шкоду в сумі 12 310 грн, які підлягають стягненню з Держави Україна на його користь.
В апеляційній скарзі представника ГУ ПФУ в Полтавській області ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у задоволеній частині позовних вимог ОСОБА_1 з мотивів невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи скарги ґрунтуються на тому, що порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції України та законів України, регулює КМУ, виходячи з фінансових можливостей держави.
Вказує, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 по справі № 440/5265/22 Управлінням в добровільному порядку здійснено виплату позивачу 3 906 грн на нараховану доплату в сумі 11 566 грн, а в подальшому направлено звернення до Департаменту соціального захисту населення Полтавського ОДА про вжиття заходів щодо забезпечення виплати ОСОБА_1 недоплаченої допомоги, проте листом від 24.07.2023 було повідомлено, що підстави для вжиття будь-яких заходів відсутні.
Таким чином, Управлінням виконано рішення суду в межах покладених зобов'язань та відповідно до чинного законодавства.
Зазначає, що позивачем не було доведено порушення Управлінням законодавчих норм, а тому доводи спричинення моральної шкоди, викладені в позовній заяві, є безпідставними і нічим не доведеними як і визначений розмір моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ГУ ПФУ в Полтавській області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг сторін, виходячи з наступного.
За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 07.03.2019 та довідкою до акту МСЕК серії АВ № 0021281 (а. с. 19, 20, т. 1).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не роз'яснення порядку оскарження прийнятого рішення у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 6465-5454/Ф-02/8-1600/22 від 08.06.2022 згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян».
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В іншій частині позовних вимог відмовлено (а. с. 33-35, т. 1).
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 по справі № 440/5265/22 повернуто скаржнику (а. с. 31, т. 1).
Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказаним рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності.
У червні 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатило позивачу щорічну разову грошову допомогу за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи в сумі 3 906 грн, що є порушенням частити четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII у редакції Закону № 367-XIV від 25 грудня 1998 року (далі - Закон).
Станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 в частині зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік не виконане.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доведеності факту протиправності бездіяльності ГУ ПФУ в Полтавській області при здійсненні ним своїх повноважень, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, та у відповідності до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, та спричинення позивачеві моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях та перебуває у причинному зв'язку з незаконною бездіяльністю відповідача.
При цьому суд вірно зазначив, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав є відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (стаття 23 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до положень статей 1173, 1174 ЦК України зобов'язання з відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Лише за сукупності усіх складових цивільного правопорушення настає відповідальність держави незалежно від вини цих органів/посадових або службових осіб.
Статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.
Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100).
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.
За приписами статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справах про відшкодування моральної шкоди у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).
У справі, що переглядається, судом встановлено спричинення позивачеві моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили та доводами апеляційної скарги представника ГУ ПФУ України в Полтавській області не спростовується. При цьому суд дійшов правильного висновку про те, що у відповідності до вимог статті 1167 ЦК України відповідач зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду позивачу, враховуючи ступінь вини відповідача, характер та обсяг душевних страждань позивача, визначивши розмір грошової компенсації з урахуванням вимог розумності і справедливості, що узгоджується з характером моральних страждань позивача.
З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки суду першої інстанцій про часткове задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не нараховувалась та не сплачувалась у повному розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2022 рік, на яку позивач має право відповідно до Закону та на час звернення до суду з цим позовом рішення суду у справі щодо зобов'язання відповідача відновити порушене право потерпілого не виконане.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).
Таким чином, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно врахував встановлені обставини справи та застосував норми матеріального права, присудивши до стягнення на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України 5 000 грн відшкодування моральної шкоди, що відповідає характеру та тривалості страждань позивача, вимогам розумності і справедливості, та є достатнім для компенсації немайнових втрат позивача.
Спричинення моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн внаслідок недоплати йому грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, належними та допустимими доказами по справі позивачем не доведено.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України 12 310 грн недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як майнової шкоди.
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, тому несплачена позивачу сума грошової допомоги, яка нарахована відповідачем та облікована в підсистемі Реєстр судових рішень системи ІКС ПФУ, не може вважатися майновою шкодою або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою зобов'язання відповідача, що підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанови адміністративного суду, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Аналіз аргументів апеляційної скарги позивача свідчить, що ОСОБА_1 не навів переконливих доводів невідповідності оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права.
Чисельна практика ЄСПЛ, на яку посилається позивач, на правильність висновків суду першої інстанції не впливає.
За наведених обставин колегія суддів залишає апеляційні скарги сторін без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
О. В. Прядкіна