Провадження № 22-ц/803/2187/24 Справа № 214/3034/23 Суддя у 1-й інстанції - Прасолов В.М. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.
27 лютого 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді Тимченко О.О.,
суддів Бондар Я.М.,Зубакової В.П.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 214/3034/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року (суддя Прасолов В.М.), ухвалене в приміщенні Саксаганстього районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з суду зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він працює машиністом електровоза СП «Криворізькелокомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровськазалізниця» АТ «Українська залізниця» та є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо. За період з 2017-2020 роки йому надавалась щорічна тарифна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору мала складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Позивач щоразу надавав роботодавцю заяви про надання матеріальної допомоги, однак відповідач порушуючи його права, здійснював виплату матеріальної допомоги не у повному обсязі. За вказаний період матеріальна допомога була надана лише у розмірі: за 2017 рік - 2 678,93 грн, за 2018 рік - 0 грн, за 2019 рік 2 709,58 грн, за 2020 рік 2 986,17 грн, виходячи з рівня мінімальної заробітної плати в Україні.
Просив суд стягнути з відповідача на свою користь недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 7 44,32 грн за період з 2017 року по 2020 року (включно); компенсацію витрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 30 квітня 2023 року в сумі 3 420,31 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 7 444,32 грн та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 3 420,31 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 073,60 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору. При цьому, суд дійшов висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що зважаючи на порушення строків виплати належних позивачу сум, він має право на компенсацію втраченої частини доходів, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати або її частини в порядку, передбаченому Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 року №159. Перевіривши наданий позивачем розрахунок та виконавши власний розрахунок на час ухвалення рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації 3 420,31 гривень.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, відповідач вважає рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п. 3,5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YІІІ від 06 грудня 2023 року. Не внесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплат, які заперечать Закону. Також посилається на правовий висновок у зразковій справі, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а щодо не застосування судом строку позовної давності до спірних правовідносин. Зазначає, що суд необґрунтовано прийняв до уваги посилання позивача на норми статті 238 КЗпП України, якими запроваджується необмежений період, за який була нарахована заробітна плата та за який може бути стягнена заробітна плата, а не строки звернення до суду за захистом порушених трудових прав, які встановлені окремою нормою (статті 233 КЗпП України). Посилання суду на те, що строки, визначені статті 233 КЗпП України, продовжують діяти на строк дії карантину є безпідставними, як мінімум до вимог за період з 2017-2019 роки, оскільки карантин в Україні розпочав діяти з 12 березня 2020 року. Окрім того, Законом України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, який набрав законної сили 19 липня 2022 року, внесені зміни до статті 233 КЗпП України, якими визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Також вказує, що матеріальна допомога на оздоровлення за своєю природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, крім того, зазначені суми взагалі не були нараховані, тобто позовні вимоги не підпадають під дію ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» у зв'язку з чим вимога про стягнення компенсації не підлягає задоволенню.
Від позивача у справі відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює машиністом електровоза СП «Криворізькелокомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровськазалізниця» АТ «Українська залізниця» та є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо.
Відповідно до довідки СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії Придніпровська залізниця АТ «Укрзалізниця», про надані відпустки позивачу ОСОБА_1 , який є членом ППО ВПЗУ КЛД, останній знаходився у відпустці у грудні 2017 року з виплатою матеріальної допомоги до відпустки в розмірі 2 678,93 грн; в листопаді 2018 року з виплатою матеріальної допомоги до відпустки в розмірі 0 грн; в грудні 2019 року з виплатою матеріальної допомоги до відпустки в розмірі 2 709,58 грн; в листопаді 2020 року з виплатою матеріальної допомоги до відпустки в розмірі 2 986,17 грн.
Відповідно до пункту 3.1.14 умов колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом на 2011 рік Криворізької дирекції залізничних перевезень, при кожному наданні працівнику щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання, за письмовою заявою працівника йому виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 40 % ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Будь яких даних щодо припинення дії вказаного договору чи його зміни, суду не надано, а згідно довідки ППО Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо від 01 травня 2023 року, колективний договір Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2011 рік чинний по цей час (пролонгований) та не зупинявся.
Відповідно до пункту 1.4 колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо та профспілкових комітетів, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця», задоволенню не підлягає.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Рішення суду мотивоване тим, що прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору. При цьому, суд дійшов висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що зважаючи на порушення строків виплати належних позивачу сум, він має право на компенсацію втраченої частини доходів, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати або її частини в порядку, передбаченому Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 року №159. Перевіривши наданий позивачем розрахунок та виконавши власний розрахунок на час ухвалення рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації.
Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.
Згідно з вимогами статті 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до вимог статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно приписів статті 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковим для роботодавця та працівника.
Відповідно до вимог частини 2 статті 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, який є чинним станом на 2023 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до галузевої угоди між адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, зі змінами та доповненнями, дія цієї угоди визначає трудові та соціально-економічні гарантії працівників галузі, встановлює для працівників мінімальні і обов'язкові для врахування на подальших рівня колективних переговорів галузеві норми в оплаті і умовах парці, пільги, трудові та соціальні гарантії (п. 1.3-1.4 угоди). Відповідно до п. 1.7 Галузевої угоди,якщо в період дії цієї угоди будуть прийняті державні норми з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено угодою, то норми цієї угоди діють до закінчення терміну її чинності. Згідно п. 2.2, 2.3 Угоди, вона набирає чинності з 01.01.2002 і діє до укладення нової угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов'язань. Згідно довідки ППО Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо від 01.05.2023 (а.с. 18), положення Галузевої угоди на 2002-2006, що є чинними на даний час (пролонгована), не призупинялася.
01 січня 2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 - VIII від 06 грудня 2016 року, згідно п. 3, 5 розділу ІІ якого,установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно, згідно умов вказаного закону, мінімальна заробітна плата перестала бути розрахунковою величиною при визначенні розмірів заробітної плати та інших виплат, в тому числі вона не могла бути застосована як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторони, які укладали такі договори мали б привести їх до норм вказаного закону протягом 3 місяців.
Однак, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення статі 22,58 Конституції України,статті 9 КЗпП України, можна зробити висновок, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.
Тобто, прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.14. Колективного договору, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Будь-яких доказів того, що відповідачем у визначеному законом та колективним договором порядку, виконано вимоги вказаного закону щодо укладення чи приведення існуючих колективних договорів чи угод у відповідність із цим Законом, протягом трьох місяців, чи в подальшому, відповідачем суду не надано. Разом з тим, враховуючи положення Галузевої угоди, прийняття державних норм з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено угодою, має наслідком продовження дії саме норм угоди, до закінчення терміну її чинності.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» мінімальна заробітна плата на 2017 рік встановлювалася на рівні 3200 грн. Надаючи позивачу матеріальну допомогу до відпустки в 2017 році в розмірі 2678,93 грн, замість розміру мінімальної заробітної плати, фактично відповідачем погіршено становище працівника, оскільки в даному випадку значно зменшується розмір матеріальної допомоги, яка згідно умов колективного договору підлягала виплати при отриманні відпустки та мала складати мінімальну заробітну плату по Україні на момент виплати допомоги. Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що недоплаченою позивачу є сума 521,07 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723 грн, а позивачу надано матеріальну допомогу виплачено не було, відповідно недоплаченою є сума 3723 грн.
Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн, а позивачу надано матеріальну допомогу на рівні 2709,58 грн, відповідно недоплаченою є сума 1463,42 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн, а позивачу надано матеріальну допомогу в розмірі 2986,17 грн, відповідно недоплаченою є сума 1736,83 грн.
Отже, за вказаний період 2017-2020 років з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 7 444,32 грн.
Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги про те, що стягнення компенсації втраченої частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати або її частини не підпадає під дію Закону № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та не застосовується у даних правовідносинах, з огляду на наступне.
Пунктами 2, 3постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно із Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (пункт 4) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
01 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», якими у частину 1 статті 4 внесено зміни згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року та її редакція викладена таким чином: Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У статтях 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно постанови Кабінету міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013р. №9-рп/2013 у справі № 118/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 КЗпП України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (п. 1 резолютивної частини рішення).
Крім того, є також наступна судова практика з цього питання. Так, ВСУ роз'яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11.07.2017 року у справі № 21-2003а16).
З урахуванням наведених вище норм права, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів не підлягають задоволенню, оскільки ця сума не була нарахована і відповідно не була виплачена, оскільки невиплачений грошовий дохід можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення, що і було проведено судом першої інстанції.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами сторони відповідача викладеними в апеляційній скарзі.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проаналізувавши у сукупності положення статі 22, 58 Конституції України, статті 9 КЗпП України, колегія суддів вважає, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю, не мають зворотної сили.
Виходячи з наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017-2020 роки є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а, а також правові висновки Верховного Суду, викладені в Постановах у справах № 820/3145/17, № 520/94/19 та № 811/1009/17, колегією суддів не приймаються, так як ці рішення не стосуються норм права при виконанні умов Колективних договорів, а стосуються суддівської винагороди, тобто інших правовідносин, тоді як, відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про безпідставне не застосування судом першої інстанції строків позовної давності.
Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Крім того, згідно пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, що тривав протягом всього спірного періоду, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Доводи апеляційної скарги в цілому повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 7,19, 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді Я.М.Бондар
В.П.Зубакова