Справа № 761/23972/23
Провадження № 2/761/2847/2024
13 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Саадулаєва А.І.,
за участю секретаря: Лишняк А.О.,
від позивача: ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», про визнання кредитного договору виконаним,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Саадулаєва А.І.
Предметом позову є визнання Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/3182 від 17.05.2007 р. укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ "СЕНС БАНК", виконаним у повному обсязі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.07.2023 р. відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в підготовче судове засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.05.2007 року між АКБСР «УКРСОЦБАК» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання не відновлювальної кредитної лінії №10-29/3182, за яким останній отримав грошові кошти у тимчасове користування на поточні потреби, в межах максимального ліміту заборгованості до 200000,00 доларів США з графіком повернення кредиту до 16.05.2022 року зі сплатою 13% річних. 09.09.2008 р. кредитні зобов'язання припинилися згідно умов п. 4.4. Кредитного Договору, даний факт також був встановлений Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07.12.2018 р. справа N° 761/41849/16-ц. Тобто всі кредитні зобов'язання за Договором №10-29/3182 від 17.05.2007 р. закінчилися між ОСОБА_1 і банком 09.09.2008 р., а кредитні зобов'язання трансформувалися в натуральне зобов'язання. Банком було визначено сума заборгованості у розмірі 209998,89 доларів США, яка чітко підтверджує суму залишку заборгованості на 91 день, дана сума була банку сплачена частинами повністю, останній платіж вже по припиненому кредитному зобов'язанню було сплачено 09.04.2014 р. Даний факт розрахунків підтверджується платіжними чеками виданими відповідачем ОСОБА_1 після кожного платежу та фактами встановленими судовими рішеннями. У зв'язку із викладеним, позивач вимушений звернутись до суду за захистом свої прав та інтересів до відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
В судовому засіданні, яке відбулось 13.02.2024 року, позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
В судове засідання, яке відбулось 13.02.2024 року, відповідач не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17.05.2007 року між АКБСР «УКРСОЦБАК» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання не відновлювальної кредитної лінії №10-29/3182, за яким останній отримав грошові кошти у тимчасове користування на поточні потреби (п.1.2. Договору), в межах максимального ліміту заборгованості до 200000,00 доларів С11ІА з графіком повернення, кредиту, передбаченим п. 1.1.2 договору кредиту до 16.05.2022 року зі сплатою 13% річних.
Пунктами 7.3, 7.4 спірного договору сторони передбачили, що цей договір набирав чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, з урахуванням пункту 7.5 цього договору. У разі настання обставин, визначених п.п. 3.2.3, 4.4., 4.5, 5.4 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.
Сторони також передбачили, що відповідно п. 4.4 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.5; 3.3.6 кредитного договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважаться таким, що сплив та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
09.09.2008 р. кредитні зобов'язання припинилися згідно умов п. 4.4. Кредитного Договору, даний факт був встановлений Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07.12.2018 р. справа № 761/41849/16-ц.
Кредитні зобов'язання за Договором №10-29/3182 від 17.05.2007 р. закінчилися між ОСОБА_1 і банком 09.09.2008 р. (п.4.4 Договору на 91 день), а кредитні зобов'язання трансформувалися в натуральне зобов'язання. Банком було визначено сума заборгованості у розмірі 209998,89 дол. США (платіжка № kr 42534 від 09.09.2008 p.).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики у розмірі та порядку встановленому договором або на рівні облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст.530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно є обов'язковою для усіх судів України.
Крім того у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок проте, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Є охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до умов Договору всі кредитні зобов'язання за Договором №10-29/3182 від 17.05.2007 р. закінчилися між позивачем і банком 09.09.2008 р. (п.4.4 Договору на 91 день), а кредитні зобов'язання трансформувалися в натуральне зобов'язання (що відповідає правовій позиції викладеної в Постанові ВС України від 23 жовтня 2021 року у справі №545/746/20 (провадження № 61- 18895св20). Згідно умов Договору на підставі п.4.4 Банком було визначено сума заборгованості у розмірі 209998,89 доларів США (платіжка № kr 42534 від 09.09.2008 р.), яка чітко підтверджує суму залишку заборгованості на 91 день, тобто саме відповідач визначив остаточну суму заборгованості, що підтверджується в письмовим доказом - платіжка № kr 42534 від 09.09.2008 р. (а.с. 87).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
Судом зроблено перерахунок заборгованості на підставі долученої 13.09.2023 року позивачем таблиці оплати, та дійшов висновку, що позивачем сплачено на рахунок відповідача в рахунок заборгованості 208601,93 доларів США, тоді, як сума заборгованості становить 209998,89 доларів США, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що натуральне зобов'язання позивача перед відповідачем не виконане в повному обсязі, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», про визнання кредитного договору виконаним - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: