20 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/16187/23 пров. № А/857/25076/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс “Галичина” до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про визнання протиправними дій, визнання протиправною і скасування постанови,
суддя у І інстанції Гулик А.Г.,
час ухвалення рішення 17 год 03 хв,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 15 листопада 2024 року,
13 липня 2023 року Публічне акціонерне товариство “Нафтопереробний комплекс “Галичина” (далі - ПАТ “Нафтопереробний комплекс “Галичина”) звернулося до адміністративного суду із позовом, у якому просило:
- визнати незаконними (неправомірними) дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. (далі - приватний виконавець) щодо стягнення з позивача додаткових витрат виконавчого провадження № 71752405 та при винесенні постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №71752405 від 03 липня 2023 року;
- скасувати постанову відповідача про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № 71752405 від 03 липня 2023 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 380/16187/23 позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що 08 червня 2023 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у справі № 442/3307/23 прийняв ухвалу, якою визнав протиправними дії відповідача при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 71752405 та скасував постанову останнього про відкриття виконавчого провадження.
Тому у зв'язку із скасуванням вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження № 71752405 у судовому порядку, відпали правові підстави для стягнення з позивача витрат виконавчого провадження.
З таких підстав суд вважав, що постанова відповідача про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №71752405 від 03 липня 2023 року є протиправною, а тому підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання незаконними (неправомірними) дій приватного виконавця щодо стягнення з позивача додаткових витрат виконавчого провадження №71752405 та при прийнятті постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № 71752405 від 03 липня 2023 року, суд виходив із того, що згадані дії відповідача не мають самостійного юридичного значення та повністю охоплюються позовною вимогою про визнання протиправною та скасування постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № 71752405 від 03 липня 2023 року.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено приватним виконавцем, який просив його скасувати та відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник переконаний, що дана справа повинна розглядатись в рамках цивільного судочинства, оскільки предметом оскарження є дія приватного виконавця, а саме винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, кошти на яку були стягнуті і розприділені при примусовому виконанні виконавчого листа Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у цивільній справі.
Представник ПАТ “Нафтопереробний комплекс “Галичина” у ході апеляційного розгляду підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Приватний виконавець, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою приватного виконавця від 08 травня 2023 року відкрито виконавче провадження № 71752405 з примусового виконання виконавчого листа Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №2-2465-2006, виданого 23 січня 2023 року. Боржником у цьому виконавчому провадженні є ПАТ “Нафтопереробний комплекс “Галичина”.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 червня 2023 року у справі № 442/3307/23 скаргу ПАТ “Нафтопереробний комплекс “Галичина” на дії приватного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження задоволено. Визнано дії приватного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 71752405 від 08 травня 2023 року неправомірними та скасовано вказану постанову.
Згідно з довідкою, сформованою у підсистемі ЄСІТС “Електронний суд”, ухвала Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 червня 2023 року у справі №442/3307/23 набрала законної сили 23 червня 2023 року.
14 червня 2023 року у виконавчому провадженні № 71752405 відповідач прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. У обґрунтування вказаної постанови зазначено, що в ході примусового виконання 15 травня 2023 року, 17 травня 2023 року, 18 травня 2023 року на депозитний рахунок приватного виконавця надійшли кошти, стягнуті (з ПАТ “Нафтопереробний комплекс “Галичина”) згідно з виконавчим документом. Стягувачу тричі скеровувались вимоги про надання реквізитів для перерахування коштів. Станом на 14 червня 2023 року стягувач не виконав вимоги приватного виконавця та був попереджений, що у випадку невиконання вимоги приватного виконавця буде винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
20 червня 2023 року у ВП №71752405 відповідач прийняв постанову про скасування процесуального документу, якою скасовано документ "Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу" від 14 червня 2023 року, а також прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № 71752405 у зв'язку із надходженням на адресу приватного виконавця ухвали Дрогобицького районного суду Львівської області від 12 червня 2023 року про повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду.
30 червня 2023 представник позивача подав відповідачу заяву (вих. №11-ВП/АО31 від 30 червня 2023 року) про повернення всіх стягнутих коштів у виконавчому провадженні №71752405.
03 липня 2023 року приватний виконавець прийняв постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач зазначив, що ним у ході примусового виконання понесено додаткових витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 13348,80 грн, з яких 2070,00 грн витрати на відправку поштової кореспонденції, 11278,80 грн витрати понесені у ході проведення опису майна боржника, що знаходиться у м. Трускавець Львівської області та м. Рибаківка Миколаївської області. Враховуючи викладене, керуючись статтею 42 Закону України “Про виконавче провадження” та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, відповідач визначив для позивача розмір додаткових витрат виконавчого провадження у загальній сумі 13348,80 грн.
Не погоджуючись із такими діями приватного виконавця, позивач звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Приписами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.
Частиною другою статті 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Предметом розгляду у цій справі є постанова приватного виконавця не про стягнення витрат виконавчого провадження, а про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № 71752405 від 03 липня 2023 року.
Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1404-VІІІ витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є різними документами виконавця у виконавчому провадженні.
Оскільки постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не входить у перелік постанов, визначених частиною другою статті 74 Закону, відповідно вона в силу частини 1 цієї ж норми Закону може бути оскаржена сторонами, виконавчого провадження, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Як слідує з матеріалів справи, виконавче провадження № 71752405, у якому видана спірна постанова, відкрито на підставі виконавчого листа № 2-2465-2006 виданого 20 січня 2023 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області у цивільній справі.
Таким чином, у цій справі оскаржується рішення приватного виконавця (постанова про визначення розміру додаткових витрат) ухвалене у виконавчому провадженні відкритому щодо виконавчого документу, виданого у цивільному судочинстві.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Вказане виключає можливість розгляду цього спору у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 05 червня 2019 року у справі № 911/100/18, а також у постанові Верховного Суду від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Згідно із частиною 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд дійшов переконання, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції слід скасувати та закрити провадження у адміністративній справі.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича задовольнити частково.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 380/16187/23 та закрити провадження у справі.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 26 лютого 2024 року.