Справа № 761/7057/16-ц
Провадження № 6/761/546/2024
22 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького Павла Сергійовича щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, в рамках виконавчого провадження по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В січні 2024р. приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Русецький П.С. звернувся до суду з поданням в якому просить надати дозвіл на реалізацію майна: частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить боржнику ОСОБА_1 та право користування яким має малолітня дитина.
Подання мотивовано тим, що в приватного виконавця Русецького П.С. на виконанні перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання дублікату виконавчого листа №761/7057/16-ц від 28 березня 2023р., виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС БАНК» заборгованості за договором кредиту №032/29-139К від 08 травня 2007р. у розмірі 383358,44 грн.; судовий збір у розмірі 5750,38 грн.
В результаті вжитих приватним виконавцем заходів при примусовому виконанні рішення суду, рухомого майна, грошових коштів на рахунках боржника, доходів боржника не виявлено.
В ході проведення виконавчих дій приватним виконавцем виявлено, що боржник зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 , та є власником частки вказаної квартири, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», в останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи майно, в якій фактично проживає боржник.
Крім цього, приватним виконавцем встановлено, що боржнику належить нерухоме майно: частка двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить боржнику ОСОБА_1 . Разом з тим в ході проведення виконавчих дій встановлено, що у вказаній квартирі, окрім боржника, зареєстрована дитина, а саме: ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як стверджує приватний виконавець, на виконання вимог п.п. 3 п. 3 розд. II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мін'юсту від 29 червня 2016р. №2831/5, зареєстрованого в Мін'юсті 30 вересня 2016р. за №1301/29431, останнім 08 грудня 2023р. на адресу Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської РДА було скеровано лист щодо надання дозволу на реалізацію вказаного майна, в якому зареєстрована малолітня дитини. Однак 18 січня 2024р. на адресу приватного виконавця надійшла відповідь Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської РДА, зі змісту якої вбачається, що приватному виконавцю відмовлено у наданні такого дозволу.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказане подання передано на розгляд судді Волошину В.О.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2024р. прийнято подання до розгляду та призначено судове засідання.
19 лютого 2024р. на адресу суду надійшли пояснення Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської РДА, в яких зазначено, що вимоги подання не підтримують та просять суд відмовити в його задоволенні, оскільки реалізація частки спільного майна грубо порушить законні права дитини на проживання у такому житлі, а також просять суд провести розгляд справи у їх відсутність.
21 лютого через на електронну пошту суду приватним виконавцем скеровано клопотання, у якому останній просить розглядати подання у його відсутність, вимоги подання підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.
Інші учасники процесу не з'явились, повідомлялись в установленому законом порядку, поважності причин неявки суду не повідомили, відповідно до ч. 3 ст. 442 ЦПК України, їх неявка не є перешкодою для розгляду заяви.
Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, приходить до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення подання приватного виконавця, з огляду на наступне.
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), регулюються розділом VI Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК).
Відповідно до ст. 446 ЦПК України процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При цьому виконавець у межах наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 435 ЦПК України повноважень, у разі неможливості виконання судового рішення, не позбавлений права звертатися до суду із заявою (поданням) про зміну способу та порядку його виконання.
Крім того, обов'язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не стягувача, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення до суду є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України). Крім того, приватно-правовий інструментарій (зокрема, реєстрація місця проживання дитини) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 2-537/11 (№ 61-5415св22) від 15 лютого 2023р.
Судом встановлено, що на виконанні в приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького П.С. перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання дублікату виконавчого листа №761/7057/16-ц від 28 березня 2023р., виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС БАНК» заборгованості за договором кредиту №032/29-139К від 08 травня 2007р. урозмірі 383358,44 грн.; судовий збір у розмірі 5750,38 грн.
16 червня 2023р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
У ході проведення виконавчих дій встановлено, що при примусовому виконанні рішення суду, рухомого майна, грошових коштів на рахунках боржника, доходів боржника не виявлено.
Згідно інформаційної довідки №356759931 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта боржнику ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (розмір частки ) належить квартира АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді Оболонської РДА від 11 грудня 2023р. у вказаній квартирі зареєстрована малолітня дитина: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії
Згідно із ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або інші законні представники не мають права без дозволу органу опіки та піклування, наданого відповідно до закону, вчиняти від імені малолітньої дитини правочини, визначені частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України. Інші права дитини на майно та порядок їх захисту встановлюються законами України.
Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (ч. 2 ст. 18Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»визначено: держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості. Зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень не допускається. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав, інших прав на нерухоме майно, об'єкт не завершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 10ст. 177 Сімейного кодексу України).
Реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами, зокрема, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду (п.3 розд. ІІ Порядку реалізації арештованого майна).
Крім того, пунктом 30 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021р. № 755/12052/19 дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення в конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту застосування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дії державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців. Отже, державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право користування яким мають діти.
Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.
З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти.
Однак, всупереч Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, Порядку реалізації арештованого майна приватний виконавець Русецький П.С. при вчиненні виконавчих дій щодо майна боржника ОСОБА_1 не звернувся до органу опіки та піклування, в даному випадку, Органу опіки та піклування Оболонської РДА, за відповідним дозволом на реалізацію нерухомого майна боржника, в якому проживає та зареєстрований малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а звернувся до Служби у справах дітей Оболонської РДА, яка в силу своїх повноважень не наділена правом на складання відповідного дозволу.
Зважаючи на відсутність відмови органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, суд вважає недоцільним надавати оцінку добросовісності дій боржника, а саме: з якого часу дитина зареєстрована у вказаній квартирі; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок її реєстрації та вселення у квартиру; чи є вказане житло місцем її постійного проживання; чи наявне інше приміщення в дітини чи її батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; який ступінь споріднення між дитиною та боржником та інші обставини.
З огляду на викладене, враховуючи, що матеріали подання не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що приватний виконавець звертався до органу опіки та піклування щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитини, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного подання .
Керуючись ст.ст. 18, 258, 260 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд , -
Подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького Павла Сергійовича щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, в рамках виконавчого провадження по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - залишити без задоволення.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: