21 лютого 2024 року
м. Київ
справа №804/8262/17
касаційне провадження № К/9901/57359/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шлай А.В., судді - Круговий О.О., Прокопчук Т.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.11.2017 №0011114614, №0011064614.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов'язані із його господарською діяльністю, зокрема, з ТОВ ФГ «Арунал», ТОВ «Кетевілл Трейд».
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 15.02.2018 позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 27.11.2017 №0011114614, №0011064614.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ ФГ «Арунал», ТОВ «Кетевілл Трейд» підтверджені первинними документами, а висновки, зазначені в акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам справи, авідтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 12.06.2018 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ ФГ «Арунал», ТОВ «Кетевілл Трейд» не підтверджені належними первинними документами, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а були спрямовані на отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного отримання податкової вигоди, які не мають реального товарного характеру. Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення, врахував встановлені у вироку обставини щодо здійснення контрагентами позивача фіктивної діяльності поза межами правового поля, та дійшов висновку, що підписані у цей період первинні документи не можуть підтверджувати реальність таких господарських операцій.
Товариство, не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і зазначеними вище контрагентами, наполягає на тому, що зазначені господарські операції підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. Вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про нереальність господарських операцій між позивачем і ТОВ ФГ «Арунал», ТОВ «Кетевілл Трейд» з підстав наявності вироку у кримінальному провадженні за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб зазначених контрагентів, оскільки фактично господарські операції відбулись та кожен суб'єкт господарської діяльності несе індивідуальну відповідальність за порушення вимог закону.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.08.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.02.2024 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 21.02.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам ТОВ ФГ «Арунал», ТОВ «Кетевілл Трейд» за листопад 2014 року, результати якої оформлені актом від 14.11.2017 №155/28-10-46-14/30536344 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:
пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення від'ємного значення за грудень 2014 року у сумі 315077,01 грн;
пунктів 5, 7, 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 29.11.1999 №290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - П(С)БО №15), пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 №318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - П(С)БО №16), статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №996-ХІV), пункту 1.2 статті 1, пунктів 2.1, 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення №88), пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на загальну суму 623852,76 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.11.2017:
№0011114614, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 623852,76 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 155963,19 грн;
№0011064614, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 315077,01 грн.
Фактичною підставою для прийняття зазначених рішень слугували висновки контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ ФГ «Арунал», ТОВ «Кетевілл Трейд» з підстав: порушення кримінального провадження відносно посадових осіб зазначених контрагентів за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України; наявності вироку Оржонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20.02.2017 у кримінальній справі № 335/13457/16-к; відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності щодо купівлі, продажу, зберігання, відвантаження товарно-матеріальних цінностей в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, при значних обсягах купівлі та реалізації товарів (робіт, послуг). Надані до перевірки первинні документи не розкривають змісту та обсягу господарських операцій з метою їх придбання в цілях господарської діяльності позивача, а відтак такі документи не можуть слугувати належною підставою для відображення у податковому обліку платника податків.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.
Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно з абзацами 1, 2 підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.
Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
За статтею 42 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
В свою чергу, стаття 55-1 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи - підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення.
Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній від 15.12.2017).
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній від 15.12.2017) докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об'єктивному їх дослідженні.
При вирішенні спорів щ одо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач (покупець) мав взаємовідносини з постачальниками, зокрема, з ТОВ ФГ «Арунал» за договором поставки нафтопродуктів від 03.11.2014 №1103/1, з ТОВ «Кетевілл Трейд» за договором поставки нафтопродуктів від 10.11.2014 №1011/14, предметом яких є постачання нафтопродуктів.
На підтвердження зазначених взаємовідносин позивачем надано до суду видаткові накладні, платіжні доручення, акти звірки взаєморозрахунків.
Суд першої інстанції, встановлюючи факт здійснення господарських операцій висновувався на наявності первинних документів в підтвердження зазначених господарських операцій, які відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
В той же час, суд апеляційної інстанції, досліджуючи матеріали справи, з'ясував, що вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у кримінальній справі №335/13457/16-к (1-кп/335/152/2017) від 20.02.2017 (набрав законної сили 23.03.2017) визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 27 Кримінального кодексу України ОСОБА_1 . Цим вироком встановлено, що ОСОБА_2 , не будучи обізнаним у злочинних намірах ОСОБА_1 , погодився стати засновником та директором ТОВ ФГ «Арунал». ОСОБА_1 , заволодівши печаткою та реєстраційними документами та виконуючи злочинні наміри, здійснював складання первинних бухгалтерських документів щодо безтоварних операцій, які надавали право службовим особам підприємств-контрагентів, у тому числі, ТОВ «Трейд Коммодіті», на відображення незаконного податкового кредиту з податку на додану вартість в період з 01.11.2014 по 01.04.2015. Також, ОСОБА_1 , маючи умисел на заняття незаконною діяльністю, пов'язаною з фіктивним підприємництвом, залучив ОСОБА_3 , який, не будучи обізнаним у злочинних намірах ОСОБА_1 , погодився стати засновником та директором ТОВ «Кетсвілл Трейд». ОСОБА_1 , заволодівши печаткою та реєстраційними документами та виконуючи злочинні наміри, здійснював складання первинних бухгалтерських документів щодо безтоварних операцій, які надавали право службовим особам підприємств-контрагентів, у тому числі, ТОВ «Трейд Коммодіті», на відображення незаконного податкового кредиту з податку на додану вартість в період з 01.11.2014 по 01.03.2015.
В наданих позивачем в якості доказів первинних документах на підтвердження реального виконання умов господарських договорів, підписантом від імені ТОВ ФГ «Арунал» значиться ОСОБА_2 , а від імені ТОВ «Кетсвілл Трейд» - Кулибаба Віктор Іванович. Договори поставки між позивачем та зазначеними товариствами укладались в листопаді 2014 року, видаткові накладні виписані у листопаді 2014 року, тобто в період, в який, згідно встановлених у наведеному вище вироку суду обставин, діяльність ТОВ ФГ «Арунал» та ТОВ «Кетсвілл Трейд» відбувалась поза межами правового поля.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що наданими первинними документами не підтверджується здійснення господарських взаємовідносин позивача з ТОВ ФГ «Арунал» та ТОВ «Кетевілл Трейд», операції між позивачем та зазначеними контрагентами не мали реального характеру, встановлено лише документування операцій без мети реального настання правових наслідків, з урахуванням того, що товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) (ф. № 1-ТТН (нафтопродукт), або ж інших документів, передбачених Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та звязку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 N 281/171/578/155, Товариством надано не було.
Ураховуючи зазначені встановлені обставини у даній справі, колегія суддів не може погодитись із доводами позивача про підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ним та ТОВ ФГ «Арунал» і ТОВ «Кетевілл Трейд».
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутні підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, та з урахуванням яких суд апеляційної інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк