Справа № 320/1878/21 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
22 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) про скасування постанови,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки), в якому просив скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 18.08.2020 №210255.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 11 січня 2023 року позов задовольнив у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 03.07.2013 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець за основним видом економічної діяльності 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у.
ОСОБА_1 як водій транспортного засобу для здійснення нерегулярних пасажирських перевезень володіє посвідченням водія відповідної категорії серії НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським РЕП ДАІ МВС-УМВС 02.11.1999.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ФОП ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб автобус-D марки MERSEDES-BENZ реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Як суб'єкт господарювання ФОП ОСОБА_1 здійснює нерегулярні пасажирські перевезення на підставі Ліцензії від 21.08.2013 серії АЕ №266447, виданої Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті на підставі прийнятого Рішення про видачу ліцензії від 06.08.2013 №629 на необмежений термін.
Відповідно до Ліцензійної картки №819527 до Ліцензії від 21.08.2013 серії АЕ №266447 дозволений вид робіт згідно з ліцензією: внутрішні перевезення пасажирів транспортним засобом автомобілем автобусом-D марки MERCEDES-BENZ, тип - пасажирський, 2003 року випуску, за реєстраційним номером НОМЕР_3 , виданим на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 17.04.2007 на необмежений термін.
Також у матеріалах справи наявний договір від 22.06.2020 укладений між ОСОБА_2 як замовником та ФОП ОСОБА_1 як перевізником про здійснення перевезення пасажирів маршрутом нерегулярного перевезення, початковим пунктом маршруту якого була м. Біла Церква, та кінцевим м. Київ автомобільним транспортом марки MERCEDES-BENZ, тип - пасажирський, 2003 року випуску, за реєстраційним номером НОМЕР_3 .
Згідно протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу №01108-00056-20 від 16.03.2020 зазначений транспортний засіб після технічного контролю визнано технічно справним.
Крім того згідно квитанції №8 від 22.06.2020, ОСОБА_2 було здійснено оплату транспортних послуг.
При цьому, 22.06.2020 відповідачем було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів автомобільним транспортом.
За результатами перевірки складено Акт від 22.06.2020 в якому зафіксовано порушення законодавства про автомобільний транспорт внаслідок експлуатації автобусів без розміщених у них схеми маршруту, розкладу руху, таблиці вартості проїзду, квитково-касового листа.
В подальшому за результатами розгляду справи, Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 210255 від 18.08.2020, якою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" нараховано штраф у розмірі 1700,00 грн.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами сімнадцятої - двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Стаття 39 Закону № 2344-ІІІ передбачає, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
Документи для нерегулярних пасажирських перевезень:
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Згідно частини другої статті 49 Закону № 2344-ІІІ водій транспортного засобу зобов'язаний:
мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень;
перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення;
забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі);
дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
За приписами абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).
Пунктом 13 Порядку № 1567 визначено, що перевезення пасажирів автобусами залежно від режиму їх організації можуть бути: регулярними, регулярними спеціальними та нерегулярними. Умови визначаються в паспорті маршруту.
Пунктом 14 Правил заначено, що регулярні перевезення організовують відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (організатори регулярних перевезень) згідно з програмами розвитку автомобільного транспорту на відповідній території з метою задоволення потреби населення у перевезеннях з урахуванням пропозицій громадян, підприємств, установ, організацій і автомобільних перевізників.
Щодо нерегулярних пасажирських перевезень, які на твердження позивача він здійснював по маршруту «місто Біла Церква -Київ», то пунктом 51 Правил встановлено, що такими є перевезення пасажирів на підставі замовлення юридичною або фізичною особою автобуса як разові перевезення організованої групи пасажирів за визначеним маршрутом згідно з договором про замовлення транспортного засобу.
При цьому, для такого режиму перевезень діють обмеження, а саме абз. 2 пункту 53 забороняє організацію (зокрема шляхом пропонування фізичним особам проїзду самостійно або за допомогою інших осіб чи засобів масової інформації) та здійснення перевезення за заздалегідь визначеними напрямками, надання послуг з перевезення автобусом за заздалегідь визначеним маршрутом, між визначеними кінцевими пунктами, з установленими часом відправлення, прибуття і вартістю проїзду.
Пунктом 55 встановлено, що замовлення юридичною або фізичною особою автобуса для нерегулярних перевезень здійснюється шляхом укладення з автомобільним перевізником письмового договору про замовлення транспортного засобу.
Також, при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень автобусами у пункті 60 Правил зазначено, що передній трафарет автобуса містить напис червоною фарбою "Нерегулярне перевезення" на білому фоні.
В даному випадку під час розгляду справи було встановлено наявність у ФОП ОСОБА_1 документів, що є вичерпними та достатніми для здійснення нерегулярних пасажирських перевезень згідно з переліком, визначеним у статті 39 Закону №2344, а саме:
- посвідченням водія відповідної категорії серії НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським РЕП ДАІ МВС-УМВС 02.11.1999, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ;
- ліцензією від 21.08.2013 серії НОМЕР_4 , виданою на необмежений термін;
- ліцензійною карткою №819527 до Ліцензії від 21.08.2013 серії АЕ №266447,відповідно до якої дозволений вид робіт згідно з ліцензією: внутрішні перевезення пасажирів транспортним засобом автомобілем автобусом-D марки MERCEDES-BENZ, тип - пасажирський, 2003 року випуску, за реєстраційним номером НОМЕР_3 , виданим на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 17.04.2007 на необмежений термін;
- договором про здійснення перевезення пасажирів маршрутом нерегулярного перевезення, укладеним між Замовником та Перевізником, початковим пунктом маршруту якого було м. Біла Церква та кінцевим м. Київ, автомобільним транспортом марки MERCEDES-BENZ, тип - пасажирський, 2003 року випуску, за реєстраційним номером НОМЕР_3 від 18.03.2019;
- протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу №01108-00056-20 від 16.03.2020, яким визнано транспортний засіб після технічного контролю технічно справним;
- копією квитанції №8, яка підтверджує, що 22.06.2020 ОСОБА_2 було здійснено оплату транспортних послуг.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що ФОП ОСОБА_1 під час розгляду справи надав до суду документи, що є вичерпними та достатніми в розумінні частини першої статті 39 Закону № 2344 для здійснення нерегулярних пасажирських перевезень. При цьому відповідачем не доведено факту здійснення позивачем саме регулярних перевезень, зокрема не надано доказів фотофіксації, показів свідків тощо.
Доводи відповідача про наявність трафарету на лобовому склі, що є безумовною ознакою здійснення позивачем регулярних перевезень за маршрутом "Біла Церква - Київ", суд правильно не взяв до уваги, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження цих тверджень.
Таких доказів відповідачем не долучено й до апеляційної скарги.
Враховуючи наведені обставини колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 18.08.2020 №210255.
Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких