14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 322/307/22
провадження № 61-9149св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, - Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 травня 2023 року у складі колегії суддів Подліянової Г. С., Гончар М. С.,
Маловічко С. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, - Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовано тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 11 листопада 2020 року № 8-8934/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» затверджено розроблений Запорізькою регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Семенівської сільської об'єднаної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2323083500:01:002:0064 для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначеного наказу 19 листопада 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 за № 39361318 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2230861023230). У подальшому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки
від 12 грудня 2020 року вказана земельна ділянка була продана
ОСОБА_4 .
Незважаючи на те, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 08 грудня 2020 року
№ 8-9539/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_5 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок
у власність для ведення особистого селянського господарства на території Софіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2323685900:12:002:0084 для ведення особистого селянського господарства, На підставі зазначеного наказу 11 грудня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 за № 39705674 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2248804423236). У подальшому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки
від 13 лютого 2021 року вказана земельна ділянка була продана
ОСОБА_2 . На підставі вказаного договору 13 лютого 2021 року
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 за № 40541937 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2248804423236).
Земельна ділянка площею 2,0000 га з кадастровим номером 2323685900:12:002:0084, що розташована на території Софіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, вибула з державної власності внаслідок протиправного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду цільового призначення понад норму, встановлену законом. Фактично ОСОБА_1 протиправно отримав право власності на спірну земельну ділянку, повторно скориставшись правом на безоплатну приватизацію. При цьому, здійснюючи функції із розпорядження землями, зокрема, здійснюючи розгляд заяви ОСОБА_1 про передання спірної земельної ділянки у власність, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області у порушення вимог закону не перевірило використаного права на безоплатну приватизацію земельної ділянки такого виду цільового призначення та площі.
Посилаючись на зазначене, перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 08 грудня 2020 року № 8-9539/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність»
у частині затвердження розробленого ФОП ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 2323685900:12:002:0084 та з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Софіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області
- витребувати у ОСОБА_2 на користь Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2323685900:12:002:0084 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2248804423236), для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 13 вересня 2022 року з урахуванням ухвали Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 вересня 2022 року про виправлення арифметичних помилок позов задоволено частково.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2323685900:12:002:0084 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2248804423236), для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 вересня
2022 року залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що ОСОБА_1 повторно скористався правом на отримання земельної ділянки державної власності одного виду. У свою чергу, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області не перевірило реалізацію ОСОБА_1 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, наслідком чого було порушено права держави.
Вимога про визнання наказу ГУ Держгеокадастру незаконним та його скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Натомість позовні вимоги прокурора в частині витребування у ОСОБА_2 на користь Новомиколаївської територіальної громади в особі Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області спірної земельної ділянки площею 2,0000 га, з кадастровим номером 2323685900:12:002:0084, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У березні 2023 року особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 оскаржила рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2022 року в апеляційному порядку, посилаючись на те, що вказаним судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 вересня
2022 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3 не вирішувалося.
Висновок суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірна
земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 під час перебування
у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та за її письмової згоди.
ОСОБА_2 брав участь як відповідач у справі, яка з червня 2022 року до грудня 2022 року перебувала на розгляді судів двох інстанцій, скористався своїм правом на апеляційний перегляд судового рішення, при цьому він діяв
в спільних інтересах: своїх та своєї дружини ОСОБА_3 , як добросовісних набувачів земельної ділянки, у спорі з власником майна про його витребування. Щодо цієї земельної ділянки спору між подружжям на час розгляду справи в судах не існувало.
ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 діють очевидно недобросовісно, подавши у березні 2023 року, після перегляду справи апеляційним судом,
від імені ОСОБА_3 апеляційну скаргу на остаточне рішення суду першої інстанції.
При цьому апеляційний суд посилався на постанову Верховного Суду
від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц (провадження
№ 61-14305св21).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 травня
2023 року, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_3 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваній ухвалі застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17, відповідно до якого закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні
з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
У випадку вирішення спору про визнання недійсним договору належним відповідачем є сторона правочину (один із подружжя), а права та інтереси іншого з подружжя не вирішуються, проте при задоволенні віндикаційного позову і витребування майна в одного зі співвласників, то таким рішенням вирішуються права іншого зі співвласників.
Апеляційний суд вказаного не врахував та не звернув уваги на висновки Верховного Суду про те, що незалучення до участі співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови
в задоволенні позову у зв'язку з неналежним суб'єктним складом (постанови від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 18 січня 2023 року у справі
№ 322/867/21).
Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, порушив право доступу до правосуддя та право на справедливий судовий захист; не дослідив належним чином докази у справі; необґрунтовано відхилив клопотання про надання міжнародної правової допомоги на підставі договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу.
У вересні 2023 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які свідчать про неправильне тлумачення заявником норм процесуального права та містять посилання на постанови Верховного Суду, що не є релевантними для цієї справи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У липні 2023 року справу № 322/307/22 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 08 грудня 2020 року
№ 8-9539/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» затверджено розроблений
ФОП ОСОБА_5 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства
на території Софіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2323685900:12:002:0084 для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Софіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту (а. с. 33, т. 1).
11 грудня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 за № 39705674 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2248804423236), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 34, 35, т. 1).
13 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого за № 40541937
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2248804423236), що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 34-36, т. 1).
Згідно з пунктом 7 договору купівлі-продажу спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_3 за спільні кошти та за її заявою, справжність підпису на якій засвідчено Шостою запорізькою державною нотаріальною конторою
13 лютого 2021 року за № 4-48.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії та номер НОМЕР_1 , виданого повторно 15 серпня 2018 року Новомиколаївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, 09 серпня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 03.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22 лютого 2023 року ОСОБА_3 зареєстрована як ФОП 04 липня 2016 року, основний вид діяльності: 01.11 - Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насінання олійних культур, додаткові: 46.21 - Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насіння і кормами для тварин.
Обґрунтовуючи підстави апеляційного оскарження, ОСОБА_3 зазначала, що правовими наслідками прийняття оскаржуваного рішення є порушення її прав, оскільки спірна земельна ділянка придбана під час шлюбу з її чоловіком ОСОБА_2 , отже, є об'єктом спільної сумісної власності, проте суд не залучив її до участі у справі як іншого співвласника цієї земельної ділянки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль
у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом.
Право на судовий захист і доступ до правосуддя одночасно є гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує
в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження
в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (напр., рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі «Volovik v. Ukraine»).
Разом із тим «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня
2001 року у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), заява
№ 28249/95, § 53).
У правовій доктрині право на справедливий суд та право на апеляційне оскарження судового рішення часто характеризують змістовим взаємозв'язком, оскільки оскарження судових рішень в апеляційному порядку є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.
Колегія суддів наголошує, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Апеляція по суті - це надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Разом із тим із дотриманням принципу res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, діють нормативні, процедурні
і процесуальні обмеження щодо механізмів апеляційного оскарження.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається
ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь
в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України регламентовано, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).
Питання визначення кола осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, у контексті аналізу частини першої статті 352 ЦПК України перебувало в полі правового дослідження Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яка у постанові
від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) виснувала про те, що коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції
є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи
у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо
в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи.
Установлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі
у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав, інтересів та (або) обов'язків ґрунтується на принципі res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов'язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.
Очевидним є висновок про те, що засада обов'язковості судових рішень буде нівелюватися, якщо судове рішення могло б переглядатися за ініціативою особи, яка не брала участі у справі та не має безпосереднього правового зв'язку з оскаржуваним судовим рішенням, яке не впливає на її права та обов'язки. У такому випадку процедура апеляційного перегляду та скасування остаточного судового рішення несумісна з принципом визначеності правовідносин та верховенством права.
Таким чином, особа, яка не брала участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, звертаючись з апеляційною скаргою, зобов'язана довести правовий зв'язок зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес чи обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі,
і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі
№ 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).
У справі, що переглядається, рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2022 року з урахуванням ухвали Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 вересня
2022 року про виправлення арифметичних помилок витребувано
у ОСОБА_2 на користь Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2323685900:12:002:0084 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2248804423236), для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 вересня
2022 року залишено без змін.
У березні 2023 року, не погоджуючись із рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2022 року, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.
Посилаючись на вирішення судом першої інстанції питання про її права, свободи та інтереси, ОСОБА_3 вказувала на те, що земельна ділянка, яка є предметом спору у справі, придбана за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Разом із тим, обґрунтовуючи вимоги про витребування майна у добросовісного набувача, прокурор не зазначив ОСОБА_3 співвідповідачем у справі, що є підставою для відмови в задоволенні позову у зв'язку з неналежним суб'єктним складом учасників.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2023 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою (а. с. 29-32, т. 3).
Апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися.
Установивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки заявника, апеляційний суд дійшов висновку про закриття апеляційного провадження із застосуванням правового механізму, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Колегія суддів із зазначеним висновком погоджується з огляду на таке.
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано у статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Законодавець у вказаній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України).
Права одного з подружжя, який надавав згоду на укладення договору, але не був його стороною, і позовних вимог до нього не пред'явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим із подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 344/17464/15-ц, від 24 листопада 2021 року
у справі № 308/12227/13, від 15 вересня 2021 року у справі № 344/17464/15-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц, підстав для відступлення від якого колегія суддів не вбачає.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають із правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Водночас згідно із статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Отже, зазначена норма передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та, водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України).
У справі, що переглядається, встановлено, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного
13 лютого 2021 року з ОСОБА_1 , під час перебування
у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та з її письмової згоди.
ОСОБА_2 брав участь у справі як відповідач, подавав відзив на позовну заяву (а. с. 82-87, т. 1), брав участь у розгляді справи безпосередньо та через свого представника, оскаржував рішення суду першої інстанції
в апеляційному порядку (а. с. 208-224, т. 1), звертався до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (а. с. 103-106, т. 2), оскаржував в апеляційному порядку ухвалу про відмову в задоволенні вказаної заяви (а. с. 160-162 т. 2). При цьому він діяв в інтересах добросовісних набувачів спірної земельної ділянки, у тому числі й
ОСОБА_3 , з якою перебував і перебуває у зареєстрованому шлюбі.
Спір між подружжям щодо поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій відсутній.
Таким чином, з огляду на викладене, установивши, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки
ОСОБА_3 не вирішувалось, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою.
Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.
З урахуванням принципу правової визначеності та остаточності судового рішення передбачені процесуальним законом обмеження права на апеляційне оскарження особою, чиї права, свободи та інтереси не вирішувалися рішенням суду першої інстанції, не нівелюють доступу до суду та не свідчать про порушення права на справедливий суд. Навпаки, інше розуміння процедури апеляційного перегляду та скасування остаточного судового рішення є несумісним із принципом визначеності правовідносин та верховенством права.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, порушив право доступу до правосуддя та право на справедливий судовий захист, не підтвердилися. У світлі релевантної практики ЄСПЛ суд зобов'язаний забезпечити особі «справедливість» наявних процедур, але не повинен створювати для особи нові процедури, якщо наявні є ефективними.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 18 січня 2023 року у справі № 322/867/21,
з таких підстав.
Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження
№ 14-166цс20)).
Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини, справи різняться за їх суб'єктним складом, та не вирішувалося процесуального питання, яке є основою правового дослідження у цій справі. З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права у частині неправомірної відмови в задоволенні клопотання про надання міжнародної правової допомоги на підставі договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу,
є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявником правових норм. Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних
і кримінальних справах, укладений між Україною та Республікою Польща
24 травня 1993 року та ратифікований постановою Верховної Ради України
від 04 лютого 1994 року № 3941-XII, не регулює процесуального питання участі сторони у справі за допомогою відеозв'язку, а також питання призначення представника щодо забезпечення особи правовою допомогою. Указане було предметом дослідження апеляційного суду, про що наведено детальну мотивацію в ухвалі Запорізького апеляційного суду від 05 травня 2023 року.
Судом апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку спірним правовідносинам, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правомірних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала прийнята без додержання норм процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені
у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки та аргументації, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,
а скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк