22 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 629/2372/23
провадження № 61-1895ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої
діє ОСОБА_2 , на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»)
про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, в розмірі 992 400,00 грн.
Позов мотивований тим, що 26 березня 2015 року біля 19 год 30 хв на перегоні
939 км при виході з кривої 937 км стався наїзд на електровозі ДЭ1-036
з вантажним потягом № 2320 під керуванням машиніста ОСОБА_3
на громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок указаної транспортної події, ОСОБА_4 загинув на місці. ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4 .
Позивач зазначала, що електровоз ДЭ1-036 з вантажним потягом № 2320, який належить АТ «Українська залізниця», є джерелом підвищеної небезпеки.
ОСОБА_1 вказувала, що у зв'язку зі смертю чоловіка внаслідок наїзду на нього рухомого складу, вона зазнала сильних душевних та моральних страждань. Страждання полягали у порушенні її нормальної життєдіяльності, оскільки вона перебувала у близьких стосунках із чоловіком, дуже його любила, а тому відчувала та відчуває сильний душевний біль від втрати близької їй людини. Часто перебуває у стані постійного стресу. Враховуючи той факт, що втрата близької людини є для неї незворотною втратою, що спричиняла, спричиняє і буде спричиняти довготривалі сильні душевні страждання, їй спричинена суттєва моральна шкода, яка потребує відшкодуванню у грошовій формі.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня
2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки,
в сумі 300 000,00 грн з урахуванням податку з доходів з фізичних осіб.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,
що потерпілий ОСОБА_4 , під час наїзду на нього електровозу, перебував у стані алкогольного сп'яніння, переходив залізничні колії на перегоні 939 км. Врахував, що причиною нещасного випадку, який стався з померлим, є невиконання
ним вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України
та наявність грубої необережності в діях потерпілого, які мають враховуватися
при визначенні розміру відшкодування шкоди у сукупності з іншими фактичними обставинами, а також, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки,
суд першої інстанції вважав, що є правові підстави для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 300 000 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня
2023 року змінено в частині визначення розміру моральної шкоди. Стягнуто
з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю чоловіка, в розмірі 100 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині зменшення суми відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, з 300 000,00 грн
до 100 000,00 грн, а в решті рішення суду залишаючи без змін, апеляційний суд виходив з того, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, позивачка є дружиною загиблого, а тому моральна шкода, завдана позивачу смертю її чоловіка, підлягає відшкодуванню в розмірі 100 000,00 грн. Такий розмір відшкодування відповідає критерію розумності і справедливості.
31 січня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв'язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою
на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року,
у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року і ухвалити нове рішення про стягнення
АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки,
в розмірі 992 400,00 грн без стягнення податків та обов'язкових платежів.
Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішень суду першої
та апеляційної інстанцій у частині часткової відмови позивачу у задоволенні
її позовних вимог при безпідставному заниженні позовних вимог
про відшкодування моральної шкоди були не повно оцінені всі обставини і докази,
на які вона посилалася при обґрунтуванні завданого їй розміру шкоди, зокрема,
не були належним чином враховані її глибина страждань при втраті найближчої
їй людини - чоловіка, а також фінансовий стан відповідача, який дуже задовільний, в результаті чого були порушені і неправильно застосовані положення статті 89 ЦПК України.
Крім того вказує, що судом апеляційної інстанції неправомірно зменшено розмір відшкодування моральної шкоди до 100 000,00 грн, оскільки в аналогічних справах та за схожих фактичних обставинах справа, суди стягували як мінімуму
по 200 000,00 грн.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України
(суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, представник заявниці касаційній скарзі зазначає, що суди при визначенні розміру моральної шкоди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені
у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14,
від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18, від 30 січня 2023 року у справі
№ 740/3561/21, 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18, від 05 червня
2019 року та від 22 липня 2020 року у справі № 520/11029/14-ц, 05 серпня
2020 року у справі № 439/1218/18 та при визначенні суми моральної шкоди, завданої смертю родича, підлягає виплаті без стягнення податків та обов'язкових платежів не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу
суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах).
За змістом положень частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені
в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у наведеній заявником постанові Верховного Суду, щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
Верховний Суд виходить із такого.
Судами встановлено, що 26 березня 2015 року біля 19 год 30 хв на перегоні 939 км при виході з кривої 937 км стався наїзд на електровозі ДЭ1-036 з вантажним потягом № 2320 під керуванням машиніста ОСОБА_3 на громадянина
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Від отриманих травм ОСОБА_4 помер.
Під час події ОСОБА_4 перебував в стані алкогольного сп'яніння, вміст етилового спирту становив 3,95 проміле.
У висновку експерта від 27 березня 2015 року № 84-Л3т/15 встановлено, що тілесні пошкодження утворилися при житті від дії тупих твердих предметів або при ударі таким предметом і за своїм характером вказують на те, що були отримані в умовах залізничного транспорту та подальшим падінням на залізничний насип, можливо
в строк та за обставин зазначених у постанові.
Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження від 13 червня
2017 року встановлено, що під час досудового слідства факту порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту не встановлено. Факт смертельного травмування ОСОБА_4 є нещасним випадком, тому вказане кримінальне провадження підлягає закриттю, за відсутності складу злочину.
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 03 вересня 1982 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .
Згідно з відповіді виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Як на підставу позовних вимог, 26 березня 2015 року біля 19 год 30 хв на перегоні
939 км при виході з кривої 937 км стався наїзд на електровозі ДЭ1-036
з вантажним потягом № 2320 під керуванням машиніста ОСОБА_3
на громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок указаної транспортної події, ОСОБА_4 загинув на місці. Як вказувала позивач, електровоз ДЭ1-036 з вантажним потягом № 2320, який належить АТ «Українська залізниця», є джерелом підвищеної небезпеки. У зв'язку зі смертю чоловіка внаслідок наїзду на нього рухомого складу, вона зазнала сильних душевних
та моральних страждань. Страждання полягали у порушенні її нормальної життєдіяльності, оскільки вона перебувала у близьких стосунках з чоловіком, дуже його любила, а тому відчувала та відчуває сильний душевний біль від втрати близької їй людини. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 було порушено нормальний сон, їй часто сняться жахи, вона перебуває у стані постійного стресу. Враховуючи той факт, що втрата близької людини є для неї незворотною втратою, що спричиняла, спричиняє і буде спричиняти довготривалі сильні душевні страждання,
їй спричинена суттєва моральна шкода, яка потребує відшкодуванню у грошовій формі.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право
на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно
від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями
чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (обов'язків).
Відповідно до вимог частин другої та п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, обов'язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа
№ 336/3665/16-ц), від 26 жовтня 2022 року у справі № 243/6516/21.
Відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком судів, що обставини, щодо спричинення шкоди не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець джерела підвищеної небезпеки) відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений
від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.
У справі, яка є предметом касаційного оскарження, суди попередніх інстанцій установили, що смерть ОСОБА_4 настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - електровозом, належним відповідачу, вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, а смерть потерпілого, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння, сприяла його власна груба необережність.
При цьому обставин непереборної силі або умислу потерпілого суди
не встановили.
За таких обставинах врахувавши фактичні обставини справи, поведінку потерпілого, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача,
суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.
При цьому, апеляційний суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, врахував обставини справи в їх сукупності, зокрема, що нещасний випадок
з ОСОБА_4 стався, в тому числі, внаслідок порушення останньою Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів
і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися
в оцінку доказів.
Посилання представника заявниці на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права при визначенні розміру моральної шкоди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18, від 30 січня 2023 року у справі № 740/3561/21, 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18, від 05 червня 2019 року
та від 22 липня 2020 року у справі № 520/11029/14-ц, 05 серпня 2020 року у справі № 439/1218/18 та при визначенні суми моральної шкоди, завданої смертю родича, підлягає виплаті без стягнення податків та обов'язкових платежів не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені
у постановах Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 відхиляються касаційним судом, оскільки оскаржувані судові рішення
не суперечать висновкам, викладеним у вказаних справах.
Доводи касаційної скарги про неправомірне зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 100 000,00 грн, оскільки в аналогічних справах та за схожих фактичних обставинах справа, суди стягували як мінімуму по 200 000,00 грн не заслуговують на увагу, оскільки визнаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, у кожній справі, виходить з встановлених фактичних обставин справи, які підтверджені належними та достатніми доказами, що у свою чергу є підставою для визначення розміру моральної шкоди.
Інші доводи касаційної скарги та обставини, на які посилається представник заявниці в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів,
які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року
та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року
є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку
про незаконність судових рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів представника заявниці
та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України
є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним
і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services
v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)
від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними
і обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року
та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська