13 вересня 2010 року справа № 2а-7396/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І., при секретарі судового засідання Мазуренко О.В., за участю представників сторін
від позивача: - ОСОБА_1,
від відповідача: - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Відділу міграційної служби у Київській області
про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Відділу міграційної служби у Київській області, в якому просить скасувати рішення Відділу міграційної служби у Київській області від 13.08.2010 р. № 80 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов'язати Відділ міграційної служби у Київській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним та необґрунтованим, оскільки заява позивача про надання статусу біженця є обґрунтованою відносно побоювань стати жертвою переслідувань.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач заперечень проти позову не надав, заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не надсилав, в судове засідання 13.09.2010 р. не з'явився .
Згідно частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів
Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України не скористався, суд вважає за можливе здійснити її розгляд за відсутності представника відповідача на підставі наявних доказів.
Заслухавши представника позивача та розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до Відділу міграційної служби у Київській області із заявою про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
В заяві позивач зазначила, що причиною залишення країни громадської належності є побоювання стати жертвою переслідувань через релігійні погляди.
У позовній заяві позивач вказує, що вона з чоловіком проживали в Узбекистані, її чоловік зацікавився вивченням Корану і став віруючим мусульманином, почав дотримуватись мусульманських традицій, а сама позивач почала носити хіджаб (вбрання, що покриває голову мусульманки). Через носіння хіджабу, позивачку у 2009 році було затримано на вулиці та накладено адміністративне стягнення, погрожували заарештувати наступного разу до 5 років. Окрім того, до помешкання позивача та до батьків її чоловіка неодноразово приїжджала міліція і розпитувала, чому її чоловік змінив своє життя і став віруючим, чи є він вахабітом.
Оскільки в Узбекистані вже багатьох осіб було заарештовано за релігійні переконання, вважаючи, що була очевидна загроза життю та здоров'ю позивача через релігійні переслідування, ОСОБА_2 та її чоловік вирішили виїхати з Узбекистану та просити притулку в Україні.
Таким чином, ОСОБА_2 вказує на обставини, які на її думку, є підставою вважати, що її життя знаходиться у небезпеці.
13 серпня 2010 року за результатами розгляду особової справи ОСОБА_3 начальником відділу прийнято наказ від 13 серпня 2010 року № 80, а також підписано повідомлення від 17 серпня 2010 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ «Про біженців» (надалі - Закон України №2557-ІІІ), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Як вже зазначалось, позивач вважає, що не може повернутись до Узбекистану саме з мотивів побоювання стати жертвою переслідувань через релігійні мотиви, що відповідачем не вживалися заходи щодо встановлення очевидної необгрунтованості заяви.
Відповідно до абзацу 1 статті 12 Закону України №2557-ІІІ, орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Абзацом 6 статті 12 Закону України № 2557-ІІІ визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом 2статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Вказаним положенням Закону встановлено вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця.
Враховуючи те, що підставою для подання заяви щодо отримання статусу біженця слугувало побоювання позивача зазнати переслідування у разі повернення на батьківщину з релігійних мотивів, зважаючи на приписи зазначених правових актів, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови в оформленні документів стосовно вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця.
У відповідності до статті 13 Закону України №2557-ІІІ, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Відповідно до частини першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України від 18.03.2004 р. №1629-ІV «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» з метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Враховуючи викладене, суд приймає до уваги, Директиви ЄС «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці ЄС з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і були надано задовільне пояснення відповідно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не може довести відсутності поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Судом встановлено, що позивач зробила реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що не має можливості повернутись до країни походження в зв'язку з переслідуванням її та чоловіка через релігійні мотиви.
Разом з тим, суд звертає увагу, що необґрунтованим є вимагати документи, які доводять переслідування з боку влади від особи, яка переслідується або близький родич, якої переслідується, оскільки досить часто особи, які шукають статус біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу, усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Тому відмова суб'єкта владних повноважень в наданні особі статусу біженця на підставі відсутності документів, які б підтверджували факт переслідування її чи її чоловіка за національною, політичною, релігійною ознакою не в кожному випадку можуть бути визнанні обґрунтованими.
Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодних пояснень, а також доказів, які обґрунтовують прийняття наказу від 13.08.2010 р. №80.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок прийняття органом міграційної служби рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання, регламентований статтею 12 Закону України №2557-ІІІ. Дана стаття має назву «попередній розгляд заяв». Таким чином, зазначення у спірному наказі про відмову в оформленні документів для вирішення щодо надання статусу біженця такої підстави, як відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, є передчасним та необґрунтованим.
Згідно з статтею 13 Закону України №2557-ІІІ розгляд заяви про надання статусу біженця здійснюється органами міграційної служби протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. При цьому, працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частиною другою статті 12 цього Закону. Орган міграційної служби разом з органами внутрішніх справ, служби безпеки здійснює перевірку наявності обставин, за якими статус біженця не надається відповідно до абзаців другого, третього і четвертого статті 10 цього Закону. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як зазначалось вище, підставою для прийняття відповідачем рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця є подання заяв, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частини шостої статті 12 Закону України №2557-ІІІ).
Із системного аналізу вказаних норм чинного законодавства випливає, що підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця є, зокрема, відсутність посилання особою, яка подала таку заяву, на зазначені у абзаці другому статті 1 вказаного Закону умови (стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань). А у разі зазначення однієї з таких умов, обґрунтування побоювань стати жертвою переслідування встановлюється після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця.
Таким чином, відповідачем спірний наказ прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження не з тією метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мало значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Проте, враховуючи положення статті 6 Конституції України, яка передбачає розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, суд не повноважний вирішувати питання щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Дане повноваження належить до виключної компетенції органів міграційної служби в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, з дотриманням відповідної процедури (на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби). Тому, позовна вимога щодо зобов'язання Відділу міграційної служби у Київській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу не підлягає задоволенню.
В той же час, згідно з другим реченням частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог, заявлених ОСОБА_2, для повного захисту його прав, свобод та інтересів, про захист яких вона просить, а саме: про необхідність зобов'язання Відділу міграційної служби у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та прийняти рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні відносно ОСОБА_2 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом наказу Відділу міграційної служби у Київській області від 13 серпня 2010 року № 80.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Відділу міграційної служби у Київській області від 13 серпня 2010 року № 80.
Зобов'язати Відділ міграційної служби у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та прийняти рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні відносно ОСОБА_2 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом наказу Відділу міграційної служби у Київській області від 13 серпня 2010 року № 80.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя (підпис) Лисенко В.І.
З оригіналом згідно
суддя
Постанову складено у повному обсязі - 17 вересня 2010 року.
01113, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 т/ф 2865687, ЄДРПОУ 240740
«17» вересня 2010 р.
№2а-7396/10/1070
ОСОБА_2 АДРЕСА_1, 09100
Київський окружний адміністративний суд надсилає копію постанови від 13.09.10 р. в адміністративній справі №2а-7396/10/1070.
Суддя Лисенко В.І.
01113, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 т/ф 2865687, ЄДРПОУ 240740
«17» вересня 2010 року
№2а-7396/10/1070
Відділ міграційної служби у Київській області вул. Комінтерну, 16, м. Київ, 01032
Київський окружний адміністративний суд надсилає копію постанови від 13.09.10 р. в адміністративній справі №2а-7396/10/1070.
Суддя Лисенко В.І.