Постанова від 21.02.2024 по справі 752/3514/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року місто Київ.

Справа № 752/3514/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1755/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировська О.В.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2023 року (ухвалено в складі судді Лебідь-Гавенко Г.М., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон», про відшкодування шкоди в порядку регресу

ВСТАНОВИВ

До Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшла цивільна справа № 752/3514/22 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон», про відшкодування шкоди в порядку регресу, за підсудністю відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області від 04 жовтня 2022 року.

У позовній заяві представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» завдані збитки в порядку регресу в розмірі 10945, 40 грн та сплачений судовий збір в розмірі 2270,00 грн.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2023 року в задоволенні позовної заяви відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача - Семененко Андрій Олегович 24 жовтня 2023 року, згідно поштової відмітки, подав через суд першої інстанції до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Аргументує апеляційну скаргу тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Вказує, що позивач скористався своїм правом на звернення до страхової компанії відповідача і вказана компанія виплатила суму за договором обов'язкового страхування, відповідно до вимог Закону « 1961-IV за рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року у справі № 910/21091/20, проте страхова компанія відшкодування провела за мінусом зношеності вузлів та деталей які підлягали заміні, тобто не в повному обсязі, а тому різницю між виплаченою потерпілій особі сумою страхового відшкодування і компенсованою СК відповідача за договором страхування цивільної відповідальності має відшкодувати винний водій.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

Ухвала суду про відкриття провадження надсилалась відповідачу ОСОБА_1 поштою, а також на номер телефону в програмі «Viber». Відповідач отримав ухвалу суду та апеляційну скаргу 04 січня 2023 року, що підтверджено роздруківкою переписки з відповідачем.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та продовжено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Вказану ухвалу було доставлено на електронну адресу відповідачу 18 січня 2024 року.

Разом з тим станом на 21 лютого 2023 року відповідач відзив на подану позивачем апеляційну скаргу так і не надав.

Відсутність відзиву не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам рішення районного суду не відповідає.

Суд встановив, що Відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року в справі №752/11639/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, що сталося 05.06.2020 року о 15 год. 40 хв.в м. Києві на Одеській площі (на мосту), керуючи транспортним засобом «Volkswagen», н.з. НОМЕР_1 водій ОСОБА_1 скоїв зіткнення з транспортним засобом «Mitsubishi», н.з. « НОМЕР_2 », що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів (а.с. 6).

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Volkswagen Golf», н.з. НОМЕР_1 застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Еталон» на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/4328187, що підтверджується копією довідки № 3020163450460641 від 21.10.2020 року, виданою Управлінням патрульної поліції в м. Києві (а.с. 7).

Відповідно до копії Договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № аг226866а9коа від 21.08.2019 (далі - Договір) 21.08.2019 року АТ «Страхова компанія «АРКС» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) 21.08.2019 року уклали Договір, об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, а саме: автомобілем Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП, строк дії Договору до 29 серпня 2020 року, що підтверджується копією Договору (а.с. 8-15).

10.06.2020 року ОСОБА_3 подала до АТ «Страхова компанія «АРКС» заяву про подію та на виплату за Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу (а.с. 16).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку страхового відшкодування за Договором сума страхового відшкодування становить 28 803,68 грн (а.с. 26-27).

На підставі страхових актів №ARX2591919 від 17.07.2020, №ARX2591921 від 17.07.2020 та №ARX2601904 від 05.08.2020 року, позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, перерахував на рахунки ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 суму страхового відшкодування у розмірі 28 803,68 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №687990 від 20.07.2020 року, №688115 від 20.07.2020 року та №693914 від 06.08.2020 року (а.с.23-25, 28-30).

У подальшому, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (страховика винної у ДТП особи) про відшкодування збитків в розмірі 28 803,68 грн.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року в справі № 910/21091/20 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про відшкодування збитків в розмірі 28 803,68 грн, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 17 858, 28 грн та судовий збір у розмірі 2 102 грн, в іншій частині позову - про стягнення страхового відшкодування у розмірі 10 945,40 грн відмовлено, що підтверджується копією рішення суду (а.с. 31-37, 94-98).

Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Volkswagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Еталон» на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/4328187, яким передбачено, що франшиза за ним становить 0 (нуль) грн. Відповідно до акту огляду транспортного засобу по справі №1.003.20.0009479 на автомобілі Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_2 , присутня деформація з розривом задніх правих дверей, що є підставою для застосування коефіцієнту фізичного зносу відповідно до п.7.39 Методики, а відтак суд вважав, що заперечення відповідача про здійснення позивачем розрахунку відшкодування без урахування коефіцієнту фізичного зносу, є правомірними. Суд прийнявши до уваги визначений відповідачем коефіцієнт фізичного зносу в розмірі 0,38 встановив, що сума страхового відшкодування з урахуванням такого коефіцієнту за розрахунком суду становить 17 858,28 грн. Враховуючи встановлений судом розмір страхового відшкодування, який перейшов до відповідача на праві зворотної вимоги, визначені полісом розміри лімітів відповідальності та франшизи (0 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати у розмірі 17 858,28 грн. За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, зокрема, стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» суми страхового відшкодування у розмірі 17 858,28 грн та відмову в іншій частині позову - про стягнення страхового відшкодування у розмірі 10 945,40 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про стягнення збитків в порядку регресу в розмірі 10 945, 40 грн задоволенню не підлягають, оскільки збитки були відшкодовані позивачу рішенням Господарського суду м. Києва від 13.04.2021 року в справі № 910/21091/20.

Однак, колегія суддів не може повність погодитися з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 6-691цс15: правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати);

- у справі № 522/15636/16-ц: виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом № 1961-IV покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Знос пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків) (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Враховуючи викладене, правильним є висновок апеляційного суду про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати) (постанова Верховного Суд України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15).

Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17 (провадження № 61-26423св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320св20), від 21 вересня 2022 року у справі №486/716/20.

Оскільки за договором обов'язкового страхування у страхової компанії був наявний обов'язок лише відшкодувати відновлювальний ремонт за мінусом зношеності деталей , які підлягали заміні, (тобто за Законом у страховика за договором обов'язкового страхування не виникав обов'язок покривати повну вартість ремонту, якщо були замінені зношені деталі)а позивач відшкодував за договором майнового страхування всю необхідну суму для проведення ремонту, винуватець ДТП за таких обставин має обов'язок відшкодувати різницю між реально завданими збитками і тією сумою, яку вже відшкодувала страхова компанія.

Відповідно до рахунків-фактури №ОЗЧ-00021 від 01.07.2020, №49 від 01.07.2020 та №ОЗЧ-00021/н від 21.07.2020, які складені СТО, вартість відновлювального ремонту, автомобіля Mitsubishi Outlander, в результаті його пошкодженні при ДТП, складає 29 005,53 грн.

На підставі страхових актів №ARX2591919 від 17.07.2020, №ARX2591921 від 17.07.2020 та №ARX2601904 від 05.08.2020, позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, перерахував на рахунок СТО суму страхового відшкодування у розмірі 28 803,68 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №687990 від 20.07.2020, №688115 від 20.07.2020 та №693914 від 06.08.2020.

Суд у справі № 910/21091/20, прийнявши до уваги визначений відповідачем коефіцієнт фізичного зносу в розмірі 0,38 встановив, що сума страхового відшкодування з урахуванням такого коефіцієнту за розрахунком суду становить 17 858,28 грн. Відповідно 10 945, 40 грн це сума розрахунку коефіцієнту фізичного зносу, яку, відповідно до постанови Верховного Суду України від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20, повинен виплачувати винуватець ДТП.

Таким чином, враховуючи вищевикладені висновки Верховного суду та встановлені обставини ОСОБА_1 в порядку ст. 1194 ЦК України зобов'язаний відшкодувати позивачу 10 945,40 грн.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15-ц (провадження № 61-18840св18, у якій зазначено, що «установивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з ОСОБА_2 як з винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням. Доводи ОСОБА_2 про те, що заподіяна ОСОБА_1 майнова шкода у розмірі 15 285,00 грн не перевищує ліміт відповідальності ПАТ «НАСК «Оранта» як страховика, тому покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Відносини між ОСОБА_2 та його страховиком ПАТ «НАСК «Оранта» регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Оскільки ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності)».

Позивачем було надано суду належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, натомість відповідач не спростував належними та допустимими доказами розмір збитків, завданих внаслідок його винних дій.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам та вимогам закону, а тому рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви скаржником сплачено судовий збір у розмірі 2 270 грн, що підтверджується платіжним дорученням №799491 від 15 липня 2021 року, а за подання апеляційної скарги скаржником сплачено судовий збір у розмірі 3 405 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1009274 від 24 жовтня 2023 року.

Враховуючи задоволення позовних вимог повністю, з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 270,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405,00 гривень, а разом 5 675 грн.

У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2023 року - скасувати та ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» завдані збитки в сумі 10 945 грн 40 коп. та 5675 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська

Попередній документ
117188005
Наступний документ
117188007
Інформація про рішення:
№ рішення: 117188006
№ справи: 752/3514/22
Дата рішення: 21.02.2024
Дата публікації: 26.02.2024
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Київський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Направлено до апеляційного суду (02.11.2023)
Дата надходження: 23.11.2022
Предмет позову: Про відшкодування шкоди в порядку регресу
Розклад засідань:
08.02.2023 10:15 Васильківський міськрайонний суд Київської області
20.04.2023 13:45 Васильківський міськрайонний суд Київської області
31.05.2023 10:30 Васильківський міськрайонний суд Київської області
16.08.2023 10:45 Васильківський міськрайонний суд Київської області