22 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 440/3330/23
адміністративне провадження № К/990/6098/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» до Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби України по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (далі також - Позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Північного міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (далі також - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №4/3500040136 від 05 січня 2023 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року позов задоволено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції пославшись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2018 року у справі № 810/222/18, вказав, що реєстрація податкових накладних з порушенням граничних термінів реєстрації з метою виправлення помилки, допущеної в індивідуальному податковому номері, не може вважатися несвоєчасною реєстрацією податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі також - ЄРПН) у розумінні пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України (далі також - ПК України).
Другий апеляційний адміністративний суд не погодився з таким висновком й постановою від 13 лютого 2024 року його скасував й відмовив у задоволенні позову.
Застосувавши підходи, наведені у постанові Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі № 816/955/18, суд апеляційної інстанції вважав помилковими доводи представника Позивача, що фактично податкові накладні змайстровані своєчасно, а нові податкові накладні стосувались виключно виправлення помилки щодо статусу зазначених контрагентів як платників податку на додану вартість. Апеляційний суд вказав, що приписи ПК України не містять норм щодо звільнення від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної в ЄРПН у разі її здійснення з метою виправлення помилки поза межами встановленого законодавством строку. Таким чином, апеляційний суд вважав, що доводи Позивача про те, що реєстрація податкових накладних з виправленим статусом платника податків не є порушенням граничних строків реєстрації податкових накладних, а є фактом виправлення помилки, допущеної в раніше виписаних та вчасно зареєстрованих податкових накладних, є безпідставними.
16 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року, у якій скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -також - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Так, обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яка неправильно застосована судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України у ній вказуються: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Подаючи ж касаційну скаргу на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник повинен вказати норми права, які, на його думку, неправильно застосовані судами, й врегульовують саме спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування стояло перед судами попередніх інстанцій.
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
У поданій касаційній скарзі скаржник як на підставу для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20.
Втім, Позивач, зазначаючи про неврахування правового висновку Верховного Суду, так і не вказав конкретної норми матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції, відповідна ж норма наведена фактично лише в аспекті іншої правової підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції.
Не вказав представник Позивач й у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Необхідно звернути увагу й на те, що застосований у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20 правовий висновок Верховного Суду, на який покликається Позивач у касаційній скарзі, викладався щодо неузгодженостей підпункту 215.3.1 пункту 215.3 статті 215 ПК України.
Натомість відсутність належного обґрунтування скаржником відповідної підстави касаційного оскарження, з огляду на наведені зауваження, не дає можливості прослідкувати взаємозв'язок правового висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20 (на який покликається скаржник), з висновками суду апеляційної інстанції, які він вважає сформованими за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Покликаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України представник Позивача стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування: підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14, підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 57.3 статті 57, пункту 58.1 статті 58, пункту 1 підпункту 58.1.1 пункту 58.1 статті 58 ПК України в аспекті підстав визначення контролюючим органом в податковому повідомленні-рішенні податкових зобов'язань, які вже були до проведення перевірки самостійно задекларовані та сплачені платником податку.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій свідчить, що контролюючий орган, ухвалюючи спірне податкове повідомлення-рішення, не визначав податкові зобов'язання, які вже були до проведення перевірки самостійно задекларовані та сплачені платником податку. Відповідач у цій справі на підставі спірного індивідуального акта лиш визначав штрафні санкції за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних.
Тобто твердження, які наводить скаржник для цілей формування правового висновку Верховним Судом суперечать встановленим судами першої та апеляційної інстанцій обставинам у справі. У касаційній скарзі не наведені доводи з посиланням на відповідні підстави касаційного оскарження на спростування відповідних установлених судами фактичних обставин, що мають значення для вирішення спору.
Покликається також представник Позивача й на відсутність сформованих Верховним Судом правових висновків щодо застосування пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України з погляду його дії під час воєнного стану та за обмеження доступу до Реєстру платників ПДВ, а також в аспекті наявності вини Позивача за відповідних обставин.
Однак, представник Позивача не наводить доводів та тверджень про те, що такі питання у відповідному правовому сенсі ставились перед судами попередніх інстанцій. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій також не дає можливості перевірити ці обставини.
Відповідні доводи (щодо дослідження вини та обмеження роботи реєстру платників ПДВ) в тому правовому обґрунтуванні, що наведені у касаційній скарзі, стосуються фактично встановлення нових обставин у справі та оцінки відповідних доказів на їх підтвердження, однак Верховний Суд як суд касаційної інстанції не наділений відповідними повноваженнями за положеннями процесуального законодавства.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Наведене є свідченням неналежного зазначення в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відтак, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Одночасно суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» до Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби України по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська