Справа № 161/18384/23
Провадження № 2/161/602/24
19 лютого 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Олексюка А.В.,
при секретарі судових засідань - Новак Л.В.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
перекладача - Конінгс В.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22.08.2023 позивач була звільнена з посади головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» за власним бажанням. Однак при звільненні з нею не був проведений належний розрахунок виплати заробітної плати за серпень 2023, а також за 5 календарних днів невикористаної відпустки, що складає 16 700,68 грн.
На підставі наведеного, просить суд стягнути з відповідача на свою користь нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку в розмірі 16 700,68 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди в розмірі 6 000 грн.
Ухвалою суду від 25.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 (через перекладача Конінгс В.Л.) заперечував проти задоволення позову, суду пояснив, що оскільки ОСОБА_1 відмовилася відпрацювати 2 тижні, у заяві вказала неправдиву причину звільнення, вказувала неправдиву інформацію та припустилася численних помилок, вважає що позов не підлягає до задоволення.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як визначено в ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнята на посаду головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» 21.03.2023 та 22.08.2023 звільнена з вищевказаної посади за власним бажанням (наказ №41/23-ос від 22.08.2023), що також підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.5-7, 9).
Днем звільнення є останній робочий день. Як встановлено судом останнім днем роботи позивача необхідно рахувати 22.08.2023.
У день звільнення працівнику за нормами трудового законодавства має бути видана заробітна плата, включаючи плату за останній день роботи та компенсація за невикористані дні відпустки.
Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» №КВ00-000006 від 01.10.2023, дохід ОСОБА_1 за період з 01.03.2023 по 31.08.2023 склав 112 279,43 грн (а.с.9).
Відповідно до листа №3Х/3-2/908-9В-23 від 13.10.2023 Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, станом на 10.10.2023 ОСОБА_1 не проведено виплату всіх коштів при звільненні, в тому числі компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 16 700,68 грн, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 10 та абз.4 ч. 1 ст. 12 Закону №2136. У зв'язку з цим винесено припис щодо вжиття заходів про усунення виявлених перевіркою порушень (а.с.10-11).
Судом встановлено, що в день звільнення належні позивачу суми не були виплачені, що не спростовано відповідними доказами та поясненнями представника відповідача.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідачем не надано суду доказів виплати позивачу заробітної плати, тому суд вважає встановленим факт наявності заборгованості по заробітній платі.
Окрім того, відповідно до статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
За період роботи у позивача число невикористаних календарних днів відпустки складає 5 днів.
Нарахування компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки здійснюється у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок).
Зокрема, згідно п.7 Порядку нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Судом встановлено, що розмір невиплаченої позивачу заробітної плати з 01.08.2023 по на день звільнення 22.08.223 становить 16 700,68 грн, оскільки нарахована заробітна плата за цей період становить 17 283,48 грн, нарахована компенсація за невикористані 5 днів щорічної відпустки в сумі 3 462,70 грн, утримано загальнообов'язкові платежі в сумі 4 045,50 грн.
Також, відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем у день звільнення, то в силу вимог статті 117 КЗпП України ТОВ «Кріс-Віт Україна» зобов'язане виплатити ОСОБА_1 її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суду належить вирішити питання про розмір відшкодування позивачу за час затримки розрахунку.
Відповідно до абзацу 3 п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 розділу ІV Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивач власних розрахунків середнього заробітку не надав, однак суд погоджується з тим, що факт затримки розрахунку відповідача з позивачем при звільненні мав місце та вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за цей час є обґрунтованими.
Однак, вирішуючи спір по суті, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.
Суд у відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц (14-623цс18) враховує, що метою ст.ст.116,177 КЗпП Україниє захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Крім того, з огляду на положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, розмір середнього заробітку, що може бути стягнуто судом з роботодавця, залежить від задоволення вимоги про стягнення несплаченої заробітної плати при звільненні.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі № 165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).
При вирішенні вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує, що середній заробіток ((20 000,22грн+16 700,68грн):43 дні =883,42 грн (середньоденний заробіток позивача) х 129 дні =113 961,18 грн) більше ніж у шість разів перевищує заборгованість ТОВ «Кріс-Віт Україна» і на думку суду, не відповідає вимогам справедливості та пропорційності.
З метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці, суд дійшов висновку, що конкретні обставини справи дають підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 до 16 700, 68 грн.
Окрім того, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої несвоєчасним розрахунком.
Так, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зроблено висновок, що «зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне.
Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості ( постанова Верховного від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».
Судом встановлено порушення відповідачем прав позивача на належну виплату їй заробітної плати, які призвели до підвищеного психологічного навантаження позивача, моральних страждань внаслідок порушення її прав.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність спричиненої позивачу внаслідок порушення її прав відповідачем моральної (немайнової) шкоди, при визначені її розміру суд виходить з конкретних обставин справи, характеру спричинених йому моральних страждань, їх наслідки й інших негативних впливів.
Виходячи з засад розумності, справедливості та збалансованості інтересів сторін, суд вважає справедливим розмір компенсації моральної шкоди у сумі 1 000 грн.
Відповідно до статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 4, 12-13, 19, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 279, 280-282, 354 ЦПК України, статтями 47, 116, 117 КЗпП України суд, У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та компенсації за 5 календарних днів невикористаної відпустки в розмірі 16 700 (шістнадцять тисяч сімсот) гривень 68 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16 700 (шістнадцять тисяч сімсот) гривень 68 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 1 000 (однієї тисячі) гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна», 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, буд. 13, офіс 41, код ЄДРПОУ 36716840.
Повне судове рішення складено 21.02.2024.
Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк