Справа № 607/10333/23Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/173/24 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
13 лютого 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
за участі секретаря - Іванюти О.М.
та представника ОСОБА_1 - адвоката Коцюби Н.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/10333/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Коцюби Надії Ярославівни на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року, ухваленого суддею Дзюбичем В.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності,
у червні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Коцюба Н.Я. звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/3 частки домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 25,3 кв.м., житловою 18,5 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частки домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 25,3 кв.м., житловою 18,5 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову посилається на те, що вона та відповідач є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 (2/3 частки належить ОСОБА_1 а 1/3 частка належить ОСОБА_2 ). ОСОБА_2 давно покинув межі України та з 2000 року мешкає у російській федерації та згідно його паспортних даних є громадянином російської федерації. Він жодним чином не підтримує зв'язок з рідними, ухиляється від будь-якого спілкування з позивачем та повністю втратив інтерес до держави Україна і, в тому числі, до належної йому 1/3 частки домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 , належить їм на праві спільної часткової власності, а тому вони обопільно мають дбати про житловий будинок та господарські будівлі, який потребує постійного догляду, та покращувати їх стан. Проте, відповідач жодним чином не утримує своє майно та тягар утримання своєї частки у житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 повністю переклав на позивача. З цих підстав, позивач вважає, що право власності ОСОБА_2 має бути припиненим на 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Припинення власності на частку у спільному майні, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки він уже давно проживає за межами України і його частка є незначною у спільній частковій власності.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Коцюба Н.Я. просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_2 буде завдана істотна шкода, оскільки жодних доказів наявності у нього іншого житла матеріали справи не містять, а тому він не може бути позбавлений єдиного належного йому житла, що є недопустимим, в розумінні гарантованого Конституцією України права особи на житло.
Однак дані твердження є хибними, оскільки якщо 23 роки відповідач проживає та є громадянином іншої країни, з відповідною відміткою про місце реєстрації та проживання у паспорті, то це свідчить про наявність у нього іншого житла.
Наявність 1/3 частки у відповідача, на яку, до речі, не оформлено ним право власності у відповідності до вимог чинного законодавства України, перешкоджають позивачу ОСОБА_1 , як громадянину України та власнику більшої частки (2/3 домоволодіння) розпоряджатися цією власністю у повному обсязі, у тому числі відчужувати її (здійснювати продаж чи дарування) чи надати в користування іншим особам.
Домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту, який долучений до позовної заяви, є садовим будинком, який неможливо поділити у відповідності до часток. Частка відповідача (1/3) не може бути виділеною в натурі, оскільки конструктивно і технічно неможливо для власника такої частки створити в будинку, 1939 забудови з глини та каменю з пічним опаленням, загальною площею 25,3 м.кв., житловою - 18,5 кв.м., окремий вхід/вихід та відокремлені системи водо-, газо-, електропостачання і опалення без порушення державних будівельних норм.
Згідно з нормами, зафіксованими у Житловому кодексі, на 1 людину має припадати 13,65 м. кв. Загальної площі, а житлової - мінімум 9 м.кв. Відповідно твердження суду, що на підтвердження обставин, що річ є неподільною та виділ частки домоволодіння у натурі неможливим, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів є невірним.
У даній справі домоволодіння, яке за технічним паспортом є садовим будинком, не є житлом, яке є єдиним зареєстрованим житлом відповідача, та відповідно припинення права власності на частку відповідача, не може та не буде розцінюватися як завдання шкоди його інтересам та інтересам членам його сім'ї. Крім того, відповідач ніколи в даному будинку не проживав, жодним чином не приймав участі в його утриманні та не проявляв жодного інтересу до цього майна, навіть право власності на спадкове майно не зареєстрував. Що відповідно також підтверджує той факт, що шкоди його інтересам не буде завдано, так як такий інтерес тут відсутній.
Відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Коцюби Н.Я. до суду апеляційної інстанції не поступав.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Коцюба Н.Я. апеляційну скаргу підтримала з мотивів, викладених в ній.
ОСОБА_2 повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, однак вона повернулась на адресу Тернопільського апеляційного суду як не отримана з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що після смерті у 1996 році ОСОБА_3 , відкрилася спадщина, яка складалася із житлового будинку АДРЕСА_1 , яку за заповітом померлої в рівних частках успадкували її сини - ОСОБА_4 (батько позивача), ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
19 грудня 1997 року Тернопільською районною нотаріальною державною конторою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було видано свідоцтва про право на спадщину на 2/3 частини будинку (по 1/3 частині кожному).
За ОСОБА_4 право власності на спадкове майно, а саме 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 було визнано відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду у цивільній справі № 2-3457/07, про що зазначено в рішенні Тернопільського міськрайонного суду від 17 травня 2013 року у справі № 1915/6943/2012.
11 квітня 2011 року рішенням сесії Романівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 74 вирішено передати - ОСОБА_4 (батько позивача), ОСОБА_5 та ОСОБА_2 безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0.25 га, яка розташована в межах населеного пункту в АДРЕСА_1 за рахунок раніше наданих в користування для будівництва та обслуговування будинку земель та зобов'язано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 виготовити Державний акт на право власності на земельну ділянку.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2013 року у справі № 1915/6943/2012 за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до відповідача ОСОБА_2 визнано право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/3 частини кожному земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
В подальшому, позивач ОСОБА_1 стала власником на праві спільної часткової власності у розмірі 2/3 часток домоволоління та земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме 1/3 частки домоволодіння та 1/3 частки земельної ділянки ОСОБА_1 успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Фіголь Н.Б. 18.12.2019 року та 10.01.2020 року, а іншу 1/3 частки домоволодіння та земельної ділянки ОСОБА_1 отримала в дар від своєї двоюрідної сестри (дочки ОСОБА_5 ), згідно Договору дарування від 10.01.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Фіголь Н.Б., за реєстровим № 107.
Таким чином, позивачу ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить домоволодіння та земельна ділянка у розмірі 2/3 часток, що стверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частка в розмірі 1/3 зазначеного домоволодіння залишилась належною ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 19 грудня 1997 року Тернопільською районною державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 3828. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, в розмірі 1/3 домоволодіння по АДРЕСА_1 відповідачем ОСОБА_2 не була здійснена. Дана обставина встановлена рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2013 року у справі №1915/6943/2012.
Відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 04 листопада 2022 року оціночна вартість об'єкта оцінки становить 39881,25 грн, а оціночна вартість земельної ділянки 32655,76 грн. (зворот а.с. 14)
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази неподільності спірного будинку, що припинення права власності на 1/3 частину спірного будинку, завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки жодних доказів наявності у нього іншого житла матеріали справи не містять, а тому ОСОБА_2 не може бути позбавлений єдиного належного йому житла, що є недопустимим, в розумінні гарантованого Конституцією України права особи на житло. Також ОСОБА_1 . Не доведено, що відповідачем чиняться їй перешкоди, у зв'язку з чим вона позбавлена можливості спільно володіти та користуватися спірним майном.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тобто, стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
З огляду на викладене при вирішенні позову, пред'явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні.
Крім цього, умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 р. в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 р. в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Позивачка, звертаючись у суд з позовом, як на одну з підстав, визначених ст. 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, зазначає, що домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 , яке належать їй та відповідачу на праві спільної часткової власності, є неподільним, а також, що частка відповідача у спірному майні є незначною і не може бути виділена в натурі.
Однак, вказуючи про те, що річ є неподільною та виділ частки домоволодіння у натурі неможливий, позивачкою на підтвердження даної обставини не надано жодних належних та допустимих доказів.
Також, позивачкою не доведено, що відповідачем вчиняються їй перешкоди, у зв'язку з чим вона позбавлена можливості спільно володіти та користуватися цим нерухомим майном, а отже не підтверджено обставину, визначену п.3 ч.1 ст. 365 ЦК України.
Не заслуговує на увагу посилання представника заявника на те, що відповідач фактично з 2000 року жодним чином не приймав участі в утриманні своєї частки у власності спірного будинку та більше 23 років не проживає там, оскільки ці обставини не є підставою для припинення права ОСОБА_2 на частку в спільному майні в розумінні статті 365 ЦК України. Позивачка не позбавлена права на звернення до суду з вимогою до відповідача про компенсацію понесених нею витрат на утримання будинку.
Аргументи апеляційної скарги про те, що частка у майні відповідача є незначна, тому не завдасть істотної шкоди його інтересам не приймається судом до уваги, оскільки ОСОБА_1 не підтвердила існування обставин, відповідно до яких було б можливим примусове припинення права співвласника на частку відповідно до положень статті 365 ЦК України, а також того, що таке втручання у право власності відповідача є виправданим відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, позивачем не проведено експертної оцінки реальної вартості спірного майна на день розгляду справи в суді.
Як вбачається із матеріалів справи на підтвердження вартості спірного будинку для визначення розміру компенсації позивачем ОСОБА_1 подано довідку про оціночну вартість об'єкта нерухомості, яка сформована у виді додатку 2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, з датою формування довідки від 04 листопада 2022 року.
У п. 1 розділу III Порядку № 658 передбачено, що електронне визначення оціночної вартості об'єкта нерухомості, розраховане Модулем Єдиної бази, здійснюється на запити фізичних або юридичних осіб у випадках, визначених Податковим кодексом України. При цьому у п. 6 Порядку № 658 застережено, що, Довідка про оціночну вартість об'єкта нерухомості є чинною впродовж 30 календарних днів з дня її формування Єдиною базою.
Як вбачається з даної довідки, остання датована 04.11.2022, у той час як позивач звернулася з даним позовом до суду 09.06.2023, тобто на час подання позову дана довідка вже не була чинною.
Відповідно до абз. 3,4 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при визначенні судом розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню з однієї сторони на користь іншої, розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки судом не встановлено жодної обставини передбаченої ч. 1 ст. 365 ЦК України для припинення права спільної часткової власності відповідача у спірному будинку за рішенням суду, що виключає підстави для задоволення іншої позовної вимоги про визнання права власності за позивачем на 1/3 частки домоволодіння, яка належить відповідачу.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Коцюби Н.Я. слід залишити без задоволення, а заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на позивача в межах нею понесених.
Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 21 грудня 2023 року було зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому дію заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року слід поновити.
Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Коцюби Надії Ярославівни залишити без задоволення.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року.
Судові витрати покласти на позивача в межах нею понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 21 лютого 2024 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома