22.02.24
22-ц/812/337/24
Провадження №22-ц/812/337/24
Іменем України
22 лютого 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.
із секретарем судового засідання: Голощаповою А.О.,
за участю представників сторін: позивача - адвоката Лєбєдева А.С. та відповідачки - адвоката Балабан Н.І.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №489/4308/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Балабан Наталії Іванівни на рішення, яке постановив Ленінський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Рум'янцевої Надії Олексіївни у приміщенні цього суду 20 листопада 2023 року, повний текст якого складений 06 грудня 2023 року, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У вересні 2020 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 08 жовтня 2018 року між сторонами був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В., зареєстрований в реєстрі за №711, за умовами якого відповідачкою були отримані грошові кошти в сумі 2628739 грн., що в еквіваленті станом на день укладення договору складало 93600 доларів США. Про отримання коштів свідчить розписка, складена власноручно відповідачкою 08 жовтня 2018 року. Строк повернення коштів встановлено поетапно, з кінцевим терміном повернення до 08 квітня 2019 року, а саме: в строк до 08 листопада 2018 року позичальник виплачує позикодавцю суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США за курсом Національного банку України станом на день платежу; в строк до 08 грудня 2018 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США; в строк до 08 січня 2019 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США; в строк до 08 лютого 2019 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США; в строк до 08 березня 2019 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США; в строк до 08 квітня 2019 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 58100 доларів США. Якщо дата повернення позики або її частини припадає на вихідний або святковий неробочий в Україні день, сторони домовилися, що дата повернення позики або її частини визначається як останній попередній перед таким вихідним/святковим неробочим робочий день. Однак відповідачка в порушення умов договору після спливу строку повернення коштів свої зобов'язання не виконала.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за договором позики (розписки) від 08 жовтня 2018 року у розмірі 2740821 грн. 72 коп., яка складається з: 2526393 грн. 58 коп. - основний борг; 112598 грн. - три відсотки річних; 101830 грн. 14 коп. - індекс інфляції; а також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 10510 грн.
19 травня 2021 року Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено частково.
Ухвалою того ж суду від 28 вересня 2021 року за заявою ОСОБА_1 заочне рішення скасовано та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідачка не скористалася.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2023 року позовні вимоги задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 2708867 грн. 22 коп., що складається з: основної суми боргу - 2526393 грн. 58 коп.; суми з урахуванням індексів інфляції - 76297 грн. 07 коп.; трьох відсотків річних - 106177 грн. 15 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 10387 грн. 46 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач скористався своїм правом шляхом виконання Іпотечного договору від 12 травня 2017 року та звернув стягнення на іпотечне майно, а саме - житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0762 га надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером: 4810137200:16:030:0004 шляхом їх продажу.
Тому суд вважав, що зобов'язання за договором позики та іпотечним договором від 08 жовтня 2018 року відповідачкою не виконанні, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованість у розмірі 2526393,58 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача суми, на яку з урахуванням індексів інфляції підлягає збільшенню основна сума заборгованості та трьох відсотки річних на підставі статті 625 ЦК України, суд погодився із доведеність цих вимог, але не погодився із визначеною позивачем розміром цих вимог на загальну суму 214428,14 грн., провів власний розрахунок та стягнув на користь позивача інфляційні втрати - 76297 грн. 07 коп. та три відсотки річних - 106177 грн. 15 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнято без дотримання норм чинного законодавства України, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не надано оцінки тому, що позовна заява була оформлена з порушенням вимог чинного цивільно-процесуального законодавства, а саме позивачем не вказаний телефон та поштова адреса відповідача, що, на думку представника відповідачки, вказує на небажання повідомити відповідача про розгляд справи. Суд не дав оцінку таким обставинам: між позивачем та відповідачкою 12 травня 2017 року був укладений договір позики, згідно з яким позивач надав відповідачці позику у розмірі 2405032 грн. 63 коп., що складає еквівалент 91000 доларів США за курсом НБУ станом на день укладення цього договору, безпроцентно, а також того ж дня був укладений в забезпечення виконання цього договору іпотечний договір, відповідно до п. 2 якого, за іпотечним договором відповідач передав іпотекодержателю житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 189,30 кв.м., житловою площею 83,5 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,0762 га, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за тією ж адресою з кадастровим номером: 4810137200:16:030:0004. Позика була повернута позивачу відповідно до умов договору. 08 жовтня 2018 року між позивачем та відповідачкою був укладений новий договір позики, за умовами якого відповідачкою були отримані грошові кошти в сумі 2628739 грн., що еквівалентно станом на день укладення договору 93600 доларів США з поетапним поверненням коштів та кінцевим строком до 08 квітня 2019 року. В забезпечення виконання умов цього договору позики між сторонами був також укладений іпотечний договір від 08 жовтня 2018 року, за яким відповідачка передала в іпотеку позивачу належне їй нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,0762 га з кадастровим номером 4810137200:16:030:0004 та житловий будинок загальною площею 189,3 кв.м, житловою площею 83,5 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Судом не взято до уваги те, що позивач надав наступну позику і взяв те саме майно в іпотеку, хоча за твердженнями позивача відповідачкою не була повернута позика за договором від 12 травня 2017 року. Відповідачка вважає, що повторно їй була видана сума позики та передане повторно саме те ж майно в іпотеку у зв'язку з виконанням договору позики від 12 травня 2017 року. Проте позивач незаконно скористався її некомпетентністю, не зняв заборону відчуження предмету іпотечного договору від 12 травня 2017 року у зв'язку з виконанням нею зобов'язань, та, посилаючись на приписи цього договору, здійснив реєстрацію свого права власності за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, а пізніше продав її майно третій особі. Тобто штучно створив ситуацію, при якій друга позика залишилася незабезпеченою та на цій підставі звернувся до суду за захистом порушених прав позикодавця. Оскільки перша позика від 12 травня 2017 року відповідачем повністю повернута, то договір про задоволення вимог іпотекодержателя та продаж предмету іпотеки треба, на думку ОСОБА_3 , розглядати саме в межах другого іпотечного договору, який був укладений в забезпечення виконання позивачем боргових зобов'язань за договором позики від 08 жовтня 2018 року. Позивач в повній мірі скористався правами іпотекодержателя за вищевказаним іпотечним договором та уклав договір купівлі-продажу предмету іпотеки. ОСОБА_3 вказує, що таким чином будь-які зобов'язання ОСОБА_1 за договором позики від 08 жовтня 2018 року вважаються виконаними, а вимоги ОСОБА_2 - недійсними. Судом також не було вивчено питання щодо наявності чи відсутності у позикодавця можливості позасудового врегулювання спору. Крім того при задоволенні позовної заяви судом не було встановлено справжність правової природи укладеного між сторонами договору, що в подальшому і призвело до ухвалення оскаржуваного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги є безпідставними. Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які докази ухилення позивача від отримання позики та повернення відповідачкою всієї суми позики за договором 2017 року відповідно до вимог законодавства, а укладання наступного договору позики про таке не свідчить. Також в матеріалах справи відсутні докази повернення позики за договором позики 2018 року, але відсутні підстави вважати, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя спрямований на погашення заборгованості за цим договором позики, тому що в ньому зазначено на погашення якої заборгованості його укладено.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 08 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В., який зареєстрований у реєстрі за № 711, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 2628739,00 грн., що складає еквівалент 93600,00 доларів США за курсом Національного банку України станом на день укладення цього договору (100 доларів США=2808,4816 грн.). За умовами цього договору позика є безпроцентна та передбачене повернення позичальником позиченої суми частинами готівкою: в строк до 08 листопада 2018 року суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США за курсом Національного банку України станом на день платежу; в строк до 08 грудня 2018 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США за курсом Національного банку України станом на день платежу; в строк до 08 січня 2019 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США за курсом Національного банку України станом на день платежу; в строк до 08 лютого 2019 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США за курсом Національного банку України станом на день платежу; в строк до 08 березня 2019 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 7100 доларів США за курсом Національного банку України станом на день платежу; в строк до 08 квітня 2019 року - суму у гривнях, яка складає еквівалент 58100 доларів США за курсом Національного банку України станом на день платежу. Якщо дата повернення позики або її частини припадає на вихідний або святковий неробочий в Україні день, сторони домовилися, що дата повернення позики або її частини визначається як останній попередній перед таким вихідним/святковим неробочим робочий день (том 1, а.с. 6-7).
На підтвердження отримання на виконання договору позики 2628739 грн. ОСОБА_1 видала ОСОБА_2 08 жовтня 2018 року також розписку (том 1, а.с. 8).
Також з метою виконання грошового зобов'язання за договором позики від 08 жовтня 2018 року того ж дня між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до якого в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором позики іпотекодавець передав в наступну іпотеку належне їй на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0762 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 4810137200:16:030:0004, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 70-74).
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 714/26.
Відповідно до пункту 1.9 цього іпотечного договору за домовленістю сторін загальна вартість предмету іпотеки складає у розмірі 2628739,00 грн.
Згідно пункту 2.1.7 Іпотечного договору іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених Договором позики, вони не будуть виконані.
Пунктом 4.1 Іпотечного договору, передбачено, що сторони домовились, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснено в позасудовому порядку, шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною, що визначається цим договором, та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_4 послався на те, що відповідачка зобов'язання з повернення позичених коштів не виконала.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір вважав такі вимоги доведеними.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмету договору на основі попередньої домовленості, що висвітлено в пункті 2 частини 1 статті 1046 ЦК України.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині 2 статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Також, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Суд першої інстанції, встановивши на підставі наданих позивачем та витребуваних доказів - копій підписаних ОСОБА_1 тексту нотаріально посвідченого договору позики та розписки від 08 жовтня 2018 року, факт отримання нею в якості позики від ОСОБА_2 2628739 грн., що було еквівалентно 93600 доларів США, а також відсутності доказів повернення відповідачкою отриманих коштів, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про укладання ними договору позики та його порушення позичальником, а тому і про наявність підстав для стягнення неповерненого боргу.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачки суми заборгованості з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції задовольнив їх частково, пославшись на положення статей 509, 611, 625 ЦК України вважав, що у зв'язку із порушенням відповідачкою зобов'язань з повернення грошового зобов'язання наявні підстави для покладення на неї відповідальності, але застосував власний розрахунок, задовольнив в цій частині позовні вимоги частково та стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача 106177,15 грн. як 3% річних від простроченої суми зобов'язання та 76297,07 грн. інфляційних втрат.
Позивач таке рішення суду не оскаржив, а відповідачка в апеляційній скарзі не наводить аргументів щодо помилковості висновків суду в цій частині.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).
Відповідачка в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі факт укладання 08 жовтня 2018 року договору позики та отримання за цим договором грошей не заперечувала та не спростовувала.
Доводи апеляційної скарги зводяться, в основному, до того, що ОСОБА_1 виконала свої зобов'язання за договором позики від 08 жовтня 2018 року, оскільки позичальник скористався своїми правами іпотекодержателя та реалізував передане в іпотеку нерухоме майно.
Проте такі твердження колегія суддів не приймає, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Так, 12 травня 2017 року за договором позики, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О.В. з реєстровим № 376, ОСОБА_2 передав у борг ОСОБА_1 2405032,63 грн., що складає еквівалент 91000 доларів США за повернення позики частинами в строк до 12 листопада 2017 року (том 1, а.с. 150-151). В той же день з метою забезпечення виконання цього договору позики ОСОБА_1 передала в іпотеку ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0762 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 4810137200:16:030:0004, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О.В. з реєстровим № 379/8 (том 1, а.с. 153-162).
Також 16 листопада 2017 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець, позичальник) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя за договором іпотеки від 12 травня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О.В. за реєстровим № 1098, відповідно до якого з метою вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а саме - у зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язання іпотекодержатель набув право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо протягом 180 днів з дня укладення цього договору порушення, викладені у письмовій вимозі про усунення порушення, не будуть усунені, то вважатимитеся, що іпотекодавець на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» набуває право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцю (том 1, а.с. 163-165).
23 липня 2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець, який є іпотекодержателем за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В. 12 травня 2017 року за реєстровим № 377, у відповідності з умовами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О.В. за реєстровим № 1098, а також згідно статті 38 Закону України «Про іпотеку» передав у власність покупцеві предмет іпотеки, а саме житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 189,30 кв.м., житловою площею 83,5 кв.м.; земельну ділянку, площею 0,0762 га, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: 4810137200:16:030:0004 (том 1, а.с. 166-171).
Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформована 02 серпня 2021 року, підтверджує, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23 липня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 575 (том 1, а.с.75- 82).
Зміст наведених договорів позики, іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя свідчить про те, що позивач ОСОБА_2 як позикодавець за договором позики від 12 травня 2017 року та іпотекодержатель через невиконання позичальником ОСОБА_1 обов'язків з повернення позики скористався своїм правом шляхом виконання іпотечного договору від 12 травня 2017 року та звернув стягнення на передане в іпотеку майно, а саме - житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0762 га, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: 4810137200:16:030:0004, шляхом їх продажу за договором від 23 липня 2019 року, саме для погашення заборгованості за договором позики від 12 травня 2017 року.
В матеріалах справи відсутні докази визнання наведених договорів недійсними у встановленому законом порядку, а тому в силу положень статті 204 ЦК України вони є правомірними.
За такого хибними є твердження апеляційної скарги про те, що реалізація предметів іпотеки була направлена на погашення заборгованості за договором позики, укладеним сторонами 08 жовтня 2018 року. Зокрема, таке суперечить змісту зазначених договорів.
До того ж згідно пункту 1.1 іпотечного договору від 08 жовтня 2018 року предметом цього договору є передання іпотекодавцем майна саме в наступну іпотеку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» наступна іпотека - передання в іпотеку нерухомого майна, яке вже є предметом іпотеки за попереднім іпотечним договором.
Як передбачено статтею 13 цього Закону предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками.
У разі звернення стягнення на предмет іпотеки наступним іпотекодержателем попередній іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов'язання перед попереднім іпотекодержателем ще не настав. Якщо попередній іпотекодержатель не скористався цим правом, попередня іпотека є дійсною до повного задоволення вимоги попереднього іпотекодержателя за основним зобов'язанням, а право власності на предмет іпотеки переходить до нового власника разом з обтяженням цього майна попередньою іпотекою.
При зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.
Також не має правового значення для вирішення спору у справі, яка переглядається, обставини щодо виконання відповідачкою зобов'язань за договором позики від 12 травня 2017 року, оскільки ці обставини перебувають за межами предмету доказування у цій справі.
У справі відсутні допустимі та належні докази (вирок або постанова суду, органів досудового розслідування) щодо вчинення позивачем шахрайських дій щодо відповідачки.
Наведені норми закону та зміст договорів щодо задоволення вимог іпотекодержателя та договір купівлі-продажу іпотечного майна не дають підстав для іншого тлумачення змісту цих договорів ніж той, що метою реалізації переданого відповідачкою позивачу в іпотеку майна було задоволення вимог за договором позики від 12 травня 2017 року.
Також цілком однозначним є зміст договору позики, щодо виконання якого вирішується цей спір, який разом із розпискою від 08 жовтня 2018 року підтверджують існування між сторонами саме правовідносин, притаманних договору позики, тому не приймаються доводи апеляційної скарги про недослідження судом їх змісту.
Колегія суддів відхиляє також доводи апеляційної скарги про необхідність дослідження можливості позасудового врегулювання спору та зауважує, що вибір способу захисту права належить особі, яка вважає, що її права порушені, не визнаються чи оспорюються як і спосіб їх захисту (статті 15, 16 ЦК України), в даному випадку - ОСОБА_2 . Саме він визначається із способом стягнення заборгованості - в порядку звернення із позовом або реалізації прав іпотекодержателя в позасудовому порядку.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про невідповідність позовної заяви вимогам закону через незазначення адреси відповідачки та її номеру телефону, оскільки у тексті позовної заяви вказані поштова адреса місця проживання ОСОБА_1 . Щодо зазначення номеру телефону, то відповідно до частини 3 статті 175 ЦПК України в позовній заяві зазначаються відомі номери засобів зв'язку, тоді як позивач в тексті позовної заяви вказав, що засоби зв'язку відповідачки йому не відомі, що відповідає змісту викладеної норми закону, а посилання позивачки на приховування позивачем таких відомостей є припущенням.
Тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що зобов'язання за договором позики від 08 жовтня 2018 року відповідачкою не виконанні, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості є доведеними.
Враховуючи викладене, апеляційний суд не приймає аргументи апеляційної скарги про помилковість висновку суду щодо задоволення позовних вимог та в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене із дотриманням вимог матеріального права та положень процесуального закону.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційна скарга залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишена без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат, які у цій справі покладаються на відповідачку.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Балабан Наталії Іванівни залишити без задоволення, рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2023 року залишити без змін.
Відновити виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2023 року, яке було зупинено ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02 лютого 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складений 22 лютого 2024 року