58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua
20 лютого 2024 року Справа № 926/5520/23
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ніколаєва Михайла Ілліча
секретар судового засідання Голіней Я.І.
за участі представників:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
до Малого приватного підприємства «ПППМ»
про стягнення заборгованості в сумі 116957,61 грн
І. Стислий виклад позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Малого приватного підприємства «ПППМ» про стягнення заборгованості за договором №108/ПГ-1223-К постачання природного газу в сумі 116957,61 грн, у тому числі 79089,14 грн основного боргу, 14346,94 пені, 19432,43 грн інфляційних втрат та 4089,10 грн 3% річних.
Позов обґрунтований тим, що відповідач за поставлений протягом січня - квітня 2022 року природний газ у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 79089,14 грн.
На підставі п. 6.2 договору позивач просить стягнути з відповідача 14346,97 грн пені за період з 22.02.2022 по 30.11.2023 та керуючись ст. 625 ЦК України - 3% річних за період з 29.12.2020 по 28.02.2023 в сумі 4089,10 грн і 19 432, 43 грн. інфляційних за період з 01.03.2021 по 28.02.2023.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 року позовну заяву передано судді Ніколаєву М.І.
Ухвалою суду від 27.12.2023 відкрито спрощене провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 31.01.2024 з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 15.01.2024 постановлено провести судове засідання 31.01.2024 в режимі відеоконференції за участі представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - Овчарука Олександра Олексійовича поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення “EasyCon”.
У судове засідання 31.01.2024 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
У зв'язку з неявкою представника відповідача ухвалою суду від 31.01.2024 судове засідання відкладено на 20.02.2024.
Від представника позивача 20.02.2024 надійшло клопотання про підтримання позову та розгляд справи без його участі.
У судове засідання 20.02.2024 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Частиною 7 статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 року №270, поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв'язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об'єкті поштового зв'язку. Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставці до дому (п. 92. правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об'єкті поштового зв'язку не передбачено (п. 102 правил).
Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою "Судова повістка", які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення закінчення встановленого строку зберігання, суперечить вимогам правил, та фактично відповідає причині повернення у зв'язку з відсутністю адресата.
Аналізуючи зазначені вище положення правил надання послуг поштового зв'язку слід дійти висновку, що повернення судових рішень із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
Сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання зокрема відзиву на позов, оскільки зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 916/3188/16.
Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем знаходження відповідача Малого приватного підприємства «ПППМ» є: вул. П. Орлика, 1Е, м. Чернівці.
Вся судова кореспонденція по даній справі, яка надсилалась відповідачу, була надіслана за вищезазначеною адресою.
Так, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 27.12.2023, ухвалу суду про відкладення розгляду справи по суті від 31.01.2024, що були завчасно надіслані відповідачу за належною адресою, повернуто суду із довідкою пошти про причини повернення - “за закінченням терміну зберігання”.
Згідно з ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 статті 251 ГПК України).
Враховуючи, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
22.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України») та Малим приватним підприємством «ПППМ» (далі - МПП «ПППМ») укладено договір №108/ПГ-1223-К постачання природного газу (далі - договір).
Згідно п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Даним договором визначено, що ЕІС-код - код енергетичної ідентифікації суб'єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку, визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ENTSOG), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, в тому числі для участі у регіональних (міжнародних) газових ринках, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу.
За цим договором обсяг споживання газу споживачем в кожному окремому розрахунковому періоді за ціною відповідно до п.4.4.6 не може перевищувати 10 тис. куб. м. Загальний замовлений обсяг постачання газу за цим договором становить 11,0 тис. куб. м. (п.1.2 договору)
Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб в якості палива та/або в якості сировини, а не для продажу. (п.1.6 договору)
Згідно п.2.5 договору перехід права власності на газ від постачальника до споживача здійснюється в точках виходу з газотранспортної системи (ГТС) до газорозподільної системи (ГРМ). Після переходу права власності на газ, споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Приймання-передача газу, поставленого постачальником та прийнятого споживачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу та його вартість (п.2.6 договору).
Для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС, не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом (п.2.7 договору).
Постачальник направляє споживачу два примірника підписаного та скріпленого печаткою акту до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (п.2.8 оговору).
Споживач протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання актів приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений його печаткою (за наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу (п.2.9 договору).
Пунктом 2.10 договору передбачено, що у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі природного газу, не надання письмово обґрунтованого заперечення проти підписання акту або у разі відмови споживача від підписання акту приймання-передачі природного газу до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов Договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи оператора ГТС. Дані інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитих споживачем, вважаються обов'язковими для сторін, якщо судом не буде встановлено інше.
Згідно п. 3.1 договору ціна за 1 тис.куб.м газу протягом дії цього договору, публікується/оприлюднюється постачальником на офіційному сайті постачальника відповідно до п. 4.4.6 цього договору.
Умовами договору сторони домовились, що ціна за 1 тис.куб.м газу, опублікована/оприлюднена на власному офіційному сайті Постачальника, в порядку п. 4.4.6. цього Договору, є обов'язковою для сторін за цим договором та є підставою для визначення вартості природного газу, спожитого споживачем в місяці постачання природного газу за новою (зміненою ) ціною з 01 (першого) числа місяця в якому здійснюється постачання природного газу постачальником, без оформлення додаткової угоди до цього договору.(3.2)
Пунктом 3.4 визначено, що до ціни газу, визначеної у п.3.1. цього Договору, додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019р. №3013 - 136,576 грн. за 1 тис.куб. м на добу без ПДВ, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб. м. на добу.
Оплата за цим договором здійснюється споживачем на рахунок постачальника у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 30-го числа газового місяця, що передує розрахунковому періоду (газовому місяцю) (п.3.7 договору).
Споживач самостійно розраховує суму платежу за газ і забезпечує оплату в строки, передбачені пунктом 3.6. цього Договору. При цьому Споживач вказує у платіжному дорученні наступну інформацію про призначення платежу: «Оплата за природний газ, згідно Договору від - __20___№__, в т.ч. пдв__грн.» (п.3.8 договору).
Даним договором визначено, що остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу. У випадку, якщо протягом розрахункового періоду обсяг постачання газу перевищив 10 тис. куб.м, остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється з урахуванням п. 3.1.1 договору. (п.3.9 договору).
В разі порушення споживачем порядку та строків оплати поставленого постачальником газу/ інших платежів споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення (п.6.2 договору).
Відповідно до п.10.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє в частині постачання природного газу до 31.12.2021, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання.
Пунктом 10.1.1 договору передбачено, що договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають внести зміни до договору щодо планових об'ємів постачання газу на продовжений строк.
Доказів припинення дії договору суду не надано.
На виконання умов договору у період з січня 2021 по квітень 2022 позивач передав у власність відповідача природний газ в об'ємі 6,95885 тис. тис.куб.м. на загальну суму 177 690,64 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та даними з інформаційної платформи.
Як вбачається з матеріалів справи акти приймання-передачі природного газу за період з вересня 2021 по квітень 2022 не підписані споживачем, проте згідно п.2.10 договору, обсяг спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС, а вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу, що оприлюднена на офіційному сайті позивача.
Судом встановлено, що відповідач оплату за поставлений газ здійснив частково на загальну суму 98601,50 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та розрахунком заборгованості.
01.11.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз» направив відповідачу вимогу №119/4.3-18550-2022 про сплату заборгованості за спожитий газ, яка залишена без відповіді.
Станом на момент вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем становить 79089, 14 грн.
Докази погашення заборгованості в матеріалах справи відсутні.
IV. Позиція суду по суті спору.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.1, 2 ст. 2 ГПК України)
Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її' обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення. в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві, товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч.1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Судом встановлено, що на виконання умов договору постачання природного газу від 22.12.2020 №10/ПГ-1223-К позивач передав у власність МПП «ПППМ» природний газ обсягом 6, 95885 тис. куб. м на загальну суму 177690,64 грн, що підтверджено наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Судом встановлено, що відповідач оплату за поставлений природній газ здійснив частково, не виконавши грошове зобов'язання у встановлений договором строк, що призвело до виникнення боргу станом на момент вирішення спору в сумі 79 089, 14 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 79 089, 14 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.
За змістом частини шостої статей 231 та 232 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, а їх нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до пункту 6.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 3.7 та 3.9, цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду за який сплачується пеня за кожен день прострочення.
Оскільки судом встановлено порушення відповідачем грошового зобов'язання в частині оплати вартості поставленого природного газу, з МПП «ПППМ» слід стягнути згідно наявного в матеріалах справи розрахунку 14346,94 грн пені, що нарахована за загальний період з 22.02.2022 по 30.11.2023.
Частиною 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на зазначене вище суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути згідно наявного в матеріалах справи розрахунку 4089,10 грн 3% річних за період з 29.12.2020 по 28.02.2023 та 19432,43 грн. інфляційних за період з 01.03.2021 по 28.02.2023.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами у господарському процесі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У ході розгляду справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, досліджених та оцінених судом у сукупності за правилами статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в загальній сумі 116957,61 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
V.Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справ.
Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 2147, 20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0000001614 від 21 грудня 2023 року.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, суд покладає у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.
Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи сторонами понесено не було.
Керуючись статтями ст.ст. 2,4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 86, 123, 129, ст. 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Малого приватного підприємства «ПППМ» (58029, вул. П.Орлика, буд.1Е, м. Чернівці, код 14263200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, вул. Шолуденка, буд.1, м. Київ, код 40121452) 79089,14 грн основного боргу, 14346,94 пені, 19432,43 грн інфляційних втрат, 4089,10 грн 3% річних та 2147,20 грн судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2024
Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Суддя М.І. Ніколаєв