Справа № 171/3142/23
Провадження № 1-кп/210/156/24
іменем України
20 лютого 2024 року
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
за участю
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні відносноОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023041410000211 від 28.09.2023 року, -
В провадженні судді перебуває обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні по обвинуваченню відносно ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023041410000211 від 28.09.2023 року.
У судовому засіданні, призначеному на 20.02.2024 року, прокурор заявивклопотання про продовження строку дії запобіжного заходу, оскільки на сьогоднішній день мають місце ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що мали місце також під час обрання даного запобіжного заходу.
Захисник та обвинувачений, кожен окремо, в судовому засіданні заперечували проти продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили змінити на домашній арешт.
Надали усні та письмові пояснення з даного приводу з додаванням характеризуючих та інших матеріалів на підтвердження своєї позиції.
Приймаючи до уваги думки сторін з приводу продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, суд дійшов до наступного висновку.
Положеннями ч. 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Згідно зі змістом ст.ст. 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Згідно ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, згідно зі ст.ст. 7-9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Іліков проти Болгарії» від 26.07.2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінці ризиків переховування.
Відповідно до ст.2 КПК України одним із завдань кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.
Отже, суспільний інтерес у сфері кримінального судочинства полягає в обов'язку суду забезпечити належний захист прав не лише обвинувачених, а також потерпілих, свідків, усталених суспільних відносин через заохочення правомірної поведінки їх учасників та вжиття передбачених законом запобіжних заходів для унеможливлення або ж мінімізації вчинення протиправних діянь.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе за побігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно з частиною 3 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який законом віднесено до особливо тяжкого злочину та за вчинення якого КК України передбачене безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі строком від семи до п'ятнадцяти років, що само по собі містить ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, побоюючись можливого призначення такого значного покарання у разі визнання його винним.
З огляду на викладене, суд критично сприймає доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не буде намагатися зникнути від суду (у тому числі - з причин того, що він не може здатися в полон чи перейти на бік окупаційних військ, т.я. є військовослужбовцем ЗСУ тривалий час, територію України також не може покинути і переховуватися йому ніде), додатково приймаючи до уваги також той факт, що на даний час у зв'язку зі збройною агресією проти України, на її території (окрім окупованих районів) існує достатньо значний обсяг територій, які, хоча і не є зайнятими ворожими збройними силами, не у повному обсязі контролюються державними органами влади, і на яких достатньо легко можна переховуватися тривалий час.
Крім того, з постійних публікацій у ЗМІ, суду відомо про розповсюджені випадки спроб тих чи інших осіб незаконним способом перетнути державний кордон України нелегальним шляхом у бік західних держав та, фактично, наявність розповсюдженої (за повідомленнями тих же ЗМІ) мережі злочинних угруповань, які надають такі незаконні послуги з нелегального перетину кордону України.
Таким чином, суд вважає, що ризик переховування обвинуваченого від суду на даній стадії судового розгляду присутній та носить явний характер.
При цьому, суд також враховує, що обвинувачений не має постійного місця проживання в м. Кривий Ріг, оскільки зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ризик того, що обвинувачений, знаходячись на волі, може впливати на свідків у кримінальному провадженні, суд вважає на даний час також наявним, оскільки жодні свідки у справі на даний час не допитані, оскільки справа перебуває тільки на початковій стадії судового розгляду .
При цьому, суд зазначає, що посилання сторони захисту на те, що як мінімум один зі свідків вже допитувався в ході досудового розслідування слідчим суддею в порядку ст.225 КПК України не може бути прийнято до уваги, як таке, що повністю нівелює вказаний ризик, оскільки, по-перше, таким чином були допитані не усі свідки, а по-друге, відповідно до вимог ч.1 ст.23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Таким чином, те, що свідок раніше допитувався в порядку ст.225 КПК України, не позбавляє суду обов'язку безпосередньо отримати його свідчення, якщо це можливо на час розгляду провадження по суті в судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи, що, як мінімум, частина зі свідків сторони обвинувачення є військовослужбовцями тієї ж військової частини, у якій служить обвинувачений, ризик впливу на них з його боку в разі звільнення його з під варти носить реальний характер та, безумовно, є значним на даний час.
Посилання ж сторони захисту на незгоду з обвинуваченням та його умисну неправильну кваліфікацію стороною обвинувачення, і, отже, відсутність обгрунтованої підозри у такому тяжкому злочині, суд також не приймає до уваги, т.я. вказане питання, є по суті питанням доведеності вини чи невинуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, тобто предметом розгляду даного кримінального провадження взагалі, і вирішити його в межах вирішення питання щодо продовження строків запобіжного заходу є неможливим, оскільки його вирішення передбачає здійснення усіх процесуальних дій, необхідних для винесення вироку (обвинувального чи виправдовувального) - допиту свідків, потерпілих, дослідження доказів, допит обвинуваченого, тощо.
Оцінюючи ж обґрунтованість підозри у викладенні обвинувачення згідно обвинувального акту, суд зазначає, що здійснення одного пострілу з близької відстані у лобну частину голови потерпілого внаслідок неприязливих відносин під час сварки (як це зазначено в обвинувальному акті) дає достатні попередні підстави для висновку про наявність обгрунтованої підозри у скоєнні вбивства.
Питання ж про відповідність такої підозри (на даний час - обвинувачення) фактичним обставинам справи, як це зазначалося вище, є предметом розгляду справи по суті і не може бути вирішене в ході розгляду клопотання щодо запобіжного заходу.
Крім того, оцінюючи строк, який обвинувачений на даний час перебуває під вартою, у порівнянні з тяжкістю інкримінованого йому на даний час кримінального правопорушення і строками покарання, яке може бути призначено обвинуваченому у разі визнання його винним, суд доходить до висновку про їх (поки що!) явну неспівмірність, а тому вважає, що відсутні підстави вважати, що на час розгляду даного клопотання перебування обвинуваченого під вартою не можна вважати таким, що є безпідставно занадто тривалим.
Суд також не заперечує докази та характеристики, надані стороною захисту, проте вважає, що на даний час та на даній стадії судового провадження їх та інших обставин, наведених захисником на обгрунтування своєї позиції, недостатньо для зміни запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого, на більш м'який.
Письмові матеріали справи на даний момент не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, та стороною захисту в судовому засіданні не наведені.
Таким чином, суд також доходить до висновку, що застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі не буде достатньою мірою забезпечення своєчасного та всебічного розгляду кримінального провадження, оскільки не будуть слугувати забезпеченню виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також не зможе запобігти можливим спробам переховуватися від суду та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
При цьому, вирішуючи питання щодо зміни запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі, суд приймає до уваги ризики, що були підставою для застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.
Також суд враховує ту обставину, що в даному судовому засіданні, до моменту закінчення строку дії ухвали суду про продовження строку дії запобіжного заходу, винести вирок у кримінальному провадженні не є можливим, оскільки на даний час не допитана потерпіла, свідки, обвинувачений та не дослідження матеріали справи.
Так, обраний запобіжний захід відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню від суду, впливу на учасників судового процесу, тощо.
Відтак, суд, керуючись ст.ст. 179, 194 КПК України, вважає за необхідне залишити без змін запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 331, 370, 372 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 /шістдесят/ днів, а саме до 20.04.2024 року включно.
Копію ухвали негайно надіслати обвинуваченому та вручити прокурору.
Копію ухвали направити до ДУ «Криворізька установа виконання покарань № 3».
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду у порядку і строки передбачені ст. 395 КПК України, а саме протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали суду проголошено 21 лютого 2024 року о 16:00 годині.
Суддя: ОСОБА_1