Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/8412/23
Номер провадження2/711/335/24
(заочне)
14 лютого 2024 року Придніпровським районним судом м.Черкаси у складі:
головуючого судді Демчика Р.В.
при секретарі Кофановій А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою адвоката Чакалова Адоніса Костянтиновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя,-
Адвокат Чакалов А.К., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м.Черкаси із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд: визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 55.1 кв.м., житловою площею 18.2 кв.м.; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 60/100 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 40/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.09.2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Черкаси Черкаського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06.10.2023 року шлюб розірвано. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 13.07.2023 року Придніпровським районним судом м.Черкаси винесено судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини.
За час подружнього життя сторонами було придбано нерухоме майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: однокімнатну квартиру загальною площею 55.1 кв.м., житловою площею 18.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначена квартира була придбана за час шлюбу, але на сьогодні документально підтверджується право власності лише за відповідачем.
20 листопада 2023 року ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси постановлено відкрити загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче засідання у справі.
11 грудня 2023 року ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси закрито підготовче провадження та призначено праву до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася.
Представник позивача - адвокат Чакалов А.К. в судове засідання не з'явився. До початку розгляду справи по суті подав заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні. Щодо винесення заочного рішення у справі не заперечував.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку - шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно вимог ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу відповідно до вимог ст. 281 ЦПК України.
Враховуючи вище викладене, та той факт що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, але не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81, 82 ЦПК України стверджується, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24 вересня 2011 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м.Черкаси Черкаського міського управління юстиції, про що складено актовий запис №1352.
Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06 жовтня 2023 року у справі № 711/4517/23 шлюб між позивачкою та відповідачем був розірваний.
За час подружнього життя подружжям було придбано майно: однокімнатну квартиру загальною площею 55.1 кв.м., житловою площею 18.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 ..
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року № 11).
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВС України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.
Отже, однокімнатна квартира загальною площею 55.1 кв.м., житловою площею 18.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 , відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.
Таким чином, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому розділяє спірну квартиру на дві рівні частини, визнавши за позивачем та відповідачем право приватної власності на майно: частина однокімнатної квартири загальною площею 55.1 кв.м., житловою площею 18.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 - кожному.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2479.50 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 60, 69-71 СК України, суд, -
Позовну заяву адвоката Чакалова Адоніса Костянтиновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею - 55.1 кв.м., житловою площею 18.2 кв.м.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2479.50 грн..
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: Р. В. Демчик