21 лютого 2024 рокусправа № 380/20412/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Желік О.М. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним і скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із вимогами:
- визнати протиправними рішення від 10.04.2023 №134650023790 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №134650023790 від 25.05.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії як особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим на територію, підконтрольну українській владі та у переведенні з пенсії за віком на пенсію по інвалідності;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити та виплачувати ОСОБА_1 раніше призначену пенсію за віком з 03.04.2023 року, із зарахуванням до страхового стажу усіх періодів роботи згідно записів у трудовій книжці.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебував на обліку в Пенсійному фонді України (пенсійна справа №150360) та отримував пенсію за віком з 11.07.2009, що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_1 , виданим Пенсійним Фондом України 12.01.2010 та Довідкою від 05.01.2010 №1, виданою ПФУ в Бахчисарайському районі АРК (Україна). Надалі, у 2014 році, після анексії території півострова Крим російською федерацією, позивач звернувся до Управління ПФУ у Галицькому районі м.Львова (оскільки був зареєстрований як ВПО у АДРЕСА_1 ) із заявою про виплату пенсії за новим місцем проживання, проте впродовж понад восьми місяців органами ПФУ України не було вирішено питання про переведення виплати пенсії. Оскільки, як зазначає позивач, пенсія є його єдиним засобом для існування, а органами пенсійного фонду України не здійснено переведення виплати його пенсії до міста Львова, позивач у 2016 році повернувся на територію окупованого півострова та почав отримувати пенсію, призначену йому пенсійним органом російської федерації.
Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України позивач повернувся до міста Львова та зареєструвався як внутрішньо переміщена особа з 28.03.2023. Позивачем було подано до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заяву від 03.04.2023 щодо призначення пенсії по інвалідності, котра за принципом екстериторіальності була передана на розгляд та прийняття рішення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області. Рішенням Відповідача 2 від 10.04.2023 №134650023790 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявнику призначена пенсія в російській федерації, а тому право на призначення пенсії в Україні відсутнє. Крім цього, оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області також не зараховано позивачу до страхового стажу періоду його роботи з 03.10.1975 по 05.05.1977, оскільки в наказі про звільнення відсутня дата. Позивач повторно звертався до пенсійних органів із заявою від 17.05.2023 за призначенням пенсії, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №134650023790 від 25.05.2023 йому повторно відмовлено у призначенні такої, оскільки до страхового стажу не зараховано відповідних періодів роботи, а також до пенсійного органу не подано довідки-атестата про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання.
Вказані рішення пенсійних фондів позивач вважає протиправними, а тому просить позов задовольнити повністю.
Позиція Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області викладена у відзиві на позовну заяву (вх.№73069 від 26.09.2023), у якому представник щодо задоволення позову заперечила та вказала, що підпунктом третім пункту 2.4. Інструкції №58 передбачено, що записи у трудовій книжці виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Недотримання вищезазначених вимог щодо заповнення трудової книжки не дає підстав для зарахування до стажу періоду роботи, який внесено до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції № 58. У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6. Інструкції № 58). Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. З огляду на викладене, враховуючи відсутність у записах трудової книжки позивача дати звільнення в наказі у період його роботи з 03.10.1975 по 05.05.1975, підстави для зарахування цього періоду роботи ОСОБА_1 до страхового стажу, на думку представника, відсутні.
Також зазначає, що аналіз наведеного вище законодавства дає підстави зробити висновок про те, що поновлення виплати пенсії здійснюється тільки після надходження пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії за місцем попереднього отримання пенсії. З огляду на відсутність пенсійної справи ОСОБА_1 , а також довідки - атестату про дату припинення виплати пенсії, підстави для поновлення виплати пенсії позивачу також відсутні.
Позиція Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області викладена у відзиві на позовну заяву (вх.№75589 від 06.10.2023), у якому представник щодо задоволення позову заперечила та вказала, що страховий стаж позивача становить 38 років 9 місяців 6 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період, зазначений у трудові книжці б/н, дата заповнення 17.06.1996, з 03.10.1975 по 05.05.1977, оскільки в наказі про звільнення відсутня дата. Для зарахування періоду роботи вказаного в трудовій книжці необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Станом на 26.09.2023 позивачем не надано уточнюючі довідки. Крім того, звертає увагу суду, що позивач вже є отримувачем пенсії в російській федерації, а тому право на призначення пенсії в Україні відсутнє.
Позиція Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області викладена у відзиві на позовну заяву (вх.№21794 від 13.11.2023 та вх.№88657 від 17.11.2023), у якому представник щодо задоволення позову заперечила та вказала, що ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував пенсію в російській федерації. Звертає увагу на те, що для призначення пенсії при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці, основним документом є пенсійна справа, в якій зібрано усі необхідні документи і яка підтверджує, що пенсіонер до переїзду на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці одержував пенсію. Вказані документи, а також довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання пенсіонеру потрібно подати до органу Пенсійного фонду України за місцем свого постійного проживання. Крім того, до переліку документів не долучено пенсійну справу та довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії, що унеможливлює призначення пенсії (взяття на облік до органу Пенсійного фонду України) за місцем постійного або тимчасового проживання пенсіонера. Оскільки, позивачем не надано пенсійної справи та документів про припинення виплати пенсії в російській федерації, відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.
Ухвалою судді від 04.09.2023 в справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Згідно паспорта громадянина України, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 (дата заповнення - 17.06.1966), останній у період з 03.10.1975 по 05.05.1977 працював на фабриці фоторобіт «Львівфото» виїзним фотографом.
Згідно довідки №1 від 05.01.2010, виданої Управлінням Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі, ОСОБА_1 є пенсіонером по віку з 11.07.2009.
Як вбачається з пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , ОСОБА_2 є отримувачем пенсії за віком. Дата видачі посвідчення: 12.01.2010.
Згідно довідки від 28.03.2023 №1308-5002674727 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Шевченківським відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ОСОБА_1 зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 ; фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_3 .
Сторонами також не заперечується те, що до моменту взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи, він проживав на території анексованого півострова Крим та отримував пенсії, призначену пенсійним органом російської федерації.
ОСОБА_1 звернувся 03.04.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №134650023790 від 10.04.2023 позивачу відмолено в призначенні пенсії. За результатом розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано до страхового стажу період, зазначений у трудовій книжці б/н, дата заповнення 17.06.1966, з 03.10.1975 по 05.05.1977, оскільки в наказі відсутня дата. Також згідно вказаного рішення, оскільки заявнику призначена пенсія в російській федерації, право на призначення пенсії в Україні відсутнє.
ОСОБА_1 повторно звернувся 17.05.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №134650023790 від 25.05.2023 позивачу відмолено в призначенні пенсії. За результатом розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано до страхового стажу період, зазначений у трудовій книжці б/н, дата заповнення 17.06.1966, з 03.10.1975 по 05.05.1977, оскільки в наказі відсутня дата. Також згідно вказаного рішення, до переліку документів не долучено пенсійну справу та довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії, що унеможливлює призначення пенсії (взяття на облік до органу Пенсійного фонду України) за місцем постійного або тимчасового проживання пенсіонера.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №134650023790 від 10.04.2023 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №134650023790 від 25.05.2023 протиправними та такими, що порушують його право на належне соціальне забезпечення, позивач звернувся до суду з метою їх скасування та зобов'язання відповідача 1 поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнано тимчасово окупованою територією.
Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
В статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.
Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Виплата пенсій та соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть здійснюватись акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Отже, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 (далі - Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20.06.2016, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Суд встановив, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи є дійсною.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із статтею 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини 1 статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі №243/5451/17, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
З аналізу положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Судом встановлено, що позивач з 2010 року вже перебував на обліку в пенсійному органі АР Крим та отримував пенсію по віку, що підтверджується його пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 від 12.01.2010.
Оскільки позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав для цього в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
У своєму рішенні від 06.02.2019 у справі №243/5902/17 Верховний Суд зазначив, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Щодо посилань відповідачів на відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивача за відсутності паперової пенсійної справи, документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації, то суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки таких підстав не встановлено вищенаведеними нормами.
Також суд враховує, що механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації визначає Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №234 від 02.06.2014 (далі - Порядок №234).
За приписами пунктів 3 та 4 Порядку № 234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Суд зазначає, що необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території.
Натомість, у даній справі, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та з 28.03.2023 постійно проживає у АДРЕСА_4 .
Суд звертає увагу відповідача, що відсутність паперової пенсійної справи та довідки-атестату про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення (постанови Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17, від 10.12.2010 у справі №200/3663/16-а).
Також суд відзначає, що обов'язок щодо витребування пенсійної справи особи, яка проживає на тимчасово окупованій території, у відповідності до норм Порядку №234 покладається саме на органи Пенсійного фонду України.
Таким чином, перекладання відповідного обов'язку на особу, яка звертається із заявою про призначення/поновлення пенсії, свідчить про протиправність оскаржуваних рішень відповідачів у цій частині.
Щодо не зарахування позивачу періоду його роботи з 03.10.1975 по 05.05.1977 на фабриці фоторобіт «Львівфото» з огляду на не зазначення дати наказу про звільнення, суд зазначає таке.
Відповідно записів копії трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що позивач в період з 03.10.1975 по 05.05.1977 працював на посаді виїзного фотографа на фабриці фоторобіт «Львівфото».
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Суд звертає увагу, що станом на момент внесення записів про період роботи з 03.10.1975 по 05.05.1977 до трудової книжки позивача, була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці срср від 20.07.1974 року №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно абзацу 1 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції №162).
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд вказує, що періоди роботи позивача в трудовій книжці зазначено правильно.
Також з аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, а відтак недоліки ведення трудової книжки, які визначені відповідачем у спірному рішенні, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачами недоліки (дата прийняття на роботу виправлена та дата наказу про звільнення дописана іншою пастою; нечитабельна дата наказу про прийняття на роботу) не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні (перерахунку) пенсії.
Суд відмічає, що архівною довідкою №1107/К-115 від 01.12.2009, виданої Архівним відділом Львівської міської ради, підтверджується, що ОСОБА_1 згідно з документами фабрики «Львівфото» (наказами з особового складу), прийнятий на роботу з 03.10.75 р. (наказ №124-к від 01.10.75) та звільнений з роботи з 05.05.77 (наказ №63-к від 05.05.77).
Відтак суд доходить висновку, що не зарахування періоду роботи позивача з 03.10.1975 по 05.05.1977 до його страхового стажу є протиправним, що, в свою чергу, також свідчить про протиправність оскаржуваних рішень відповідачів та необхідність їх скасування.
Частина 2 статті 5 КАС України передбачає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Окрім цього, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
У відповідності до пункту 1 абзацу 1 частини 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 03.10.1975 по 05.05.1977 на фабриці фоторобіт «Львівфото».
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити та виплачувати ОСОБА_1 раніше призначену пенсію за віком з 03.04.2023 року, із зарахуванням до страхового стажу усіх періодів роботи згідно записів у трудовій книжці, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.9 КАС України).
Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяв та винесення оскаржуваних рішень за заявами позивача від 03.04.2023 та від 17.05.2023 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, які визначені за принципом екстериторіальності відповідно до п.4.2 Порядку.
Відповідно до п. 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Згідно абзацу шостому підпункту 3, підпункту 4 пункту 4 Положення № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці; забезпечує своєчасне і в повному обсязі виплату щомісячного довічного утримання суддям у відставці та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Таким чином, відповідачі входять в єдину систему територіальних органів Пенсійного фонду України.
З огляду на неналежне виконання визначеними пенсійними органами їх повноважень щодо розгляду заяв позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Враховуючи, що судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, позов слід задовольнити частково.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №134650023790 від 10.04.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №134650023790 від 25.05.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії, період його роботи з 03.10.1975 по 05.05.1977 на фабриці фоторобіт «Львівфото».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) повторно розглянути заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення йому пенсії, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Желік О.М.