ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.01.2024Справа № 910/15979/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №910/15979/23
За позовом Фізичної особи-підприємця Геєра Євгенія Анатолійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій"
про стягнення 59862,29 грн
Представники учасників справи:
від позивача: Геєр Є.А., Бондаренко О.М.;
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа-підприємець Геєр Євгеній Анатолійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій" (далі - відповідач) про стягнення 59862,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки, позивач здійснив передплату у сумі 237 133,27 грн, проте відповідач поставку товару здійснив лише частково, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про повернення суми попередньої оплати у розмірі 59 862,29 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/15979/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі.
27.11.2023 року через систему Електронний суд від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_1 , які підтверджують факт не поставки товару у розмірі 59862,29 грн.
У судому засіданні 28.11.2023 року суд оголосив перерву до 12.12.2023 року.
У судовому засіданні 12.12.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви свідка та оголошення перерви до 26.12.2023 року.
Так, за приписами частини 10 статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Частинами 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені процесуальних питань є порушенням права особи на справедливий судовий захист.
Оскільки подана позивачем заява свідка стосується викладу обставин, якими позивач обґрунтував свої вимоги у даному позові, суд дійшов висновку про прийняття її до розгляду.
Судове засідання, призначене на 26.12.2023 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 року судове засідання призначено на 30.01.2024 року.
У судовому засіданні 30.01.2024 позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити.
В свою чергу, відповідач взагалі в судові засідання не з'являвся, хоча про час, місце і дату судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відтак, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання, втім про причини неявки не повідомив і не подав жодних клопотань, суд на місці постановив розгляд справи проводити за його відсутності.
Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно з приписами частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду ані відзиву на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 30.01.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,
Як зазначає позивач у позові та встановлено судом за матеріалами справи, з метою придбання товарів, необхідних ФОП Геєр Євгенію Анатолійовичу для здійснення господарської діяльності, а саме: профнастил, труба профільна, саморізи, тощо, позивачем на сайті ТОВ «Центр покрівельних технологій» https://prof-nastil.com.ua через менеджера відповідача Рудько Дениса (телефон НОМЕР_1 ) було здійснено замовлення відповідного товару.
24.07.2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр покрівельних технологій», як продавцем (постачальником), було виставлено ФОП Геєр Євгенію Анатолійовичу, як покупцю, рахунок-фактуру №ПТ-0001023 від 24.07.2023 року на суму 208065,79 грн на оплату товару (профнастил двосторонній 658 кв.м. на суму 100345,00 грн, труба профільна 60х40х2 загальною довжиною 270 м. на суму 29964,60 грн, труба профільна 40х20х2 загальною довжиною 618 м. на суму 39966,06 грн, саморізи у кількості 3750 шт. на суму 3112,50 грн) та рахунок-фактуру №ПТ-0001024 від 24.07.2023 року на суму 29067,48 грн на оплату товару (профнастил 95,4 кв.м. на суму 13992,32 грн, труба профільна 60х40х2 загальною довжиною 36 м. на суму 3995,28 грн, труба профільна 40х20х2 загальною довжиною 90 м. на суму 5820,30 грн, саморізи у кількості 500 шт. на суму 415,00 грн), копії яких наявні в матеріалах справи.
У відповідності до вказаних рахунків позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр покрівельних технологій» грошові кошти у загальній сумі 237133,27 грн за платіжними інструкціями №1644 від 25.07.2023 року на суму 208065,79 грн (із посиланням в реквізиті «призначення платежу» за рах. № НОМЕР_2 від 24.07.2023 року) та №1645 від 25.07.2023 року на суму 29067,48 грн (із посиланням в реквізиті «призначення платежу» за рах. № НОМЕР_2 від 24.07.2023 року), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зазначених платіжних інструкцій.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, виходячи із приписів статті 202 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.
Так, зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов'язався поставити позивачу товар (профнастил, профільну трубу та саморізи) загальною вартістю 237133,27 грн, а позивач зобов'язався оплатити товар, який зазначений в рахунках на оплату.
Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Зважаючи на надані позивачем докази судом встановлено, що позивачем в повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання з оплати товару, що належним чином підтверджується матеріалами справи.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
При цьому, суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачеві, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана і саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 197 Господарського кодексу України господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано, зокрема, за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
При цьому статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Тобто, договір купівлі-продажу є взаємно зобов'язуючим та кожна зі сторін договору наділена взаємними правами та обов'язками.
Як випливає зі змісту вказаної статті та відповідно до правовідносин, що фактично склалися між сторонами, відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товар на загальну суму 237133,27 грн.
Проте, як зазначено позивачем у позові, відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачену рахунками на оплату та відповідно до здійсненої позивачем передплати, здійснена не була.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до ТОВ «Центр покрівельних технологій» з листом на повернення коштів №2 від 04.08.2023 року, відповідно до якого вимагав терміново повернути кошти у сумі 59862,29 грн, що становлять вартість непоставленого товару.
Вказаний лист надіслано позивачем на електронну пошту відповідача cpt44422607@gmail.com, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією роздруківки з поштової скриньки позивача.
Проте відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення, натомість 11.08.2023 року відповідачем на електронну пошту позивача було надіслано видаткові накладні від 31.07.2023 року на загальну суму 184535,26 грн, а саме: видаткова накладна №ПТ-0000142 від 31.07.2023 року на суму 167744,48 грн та видаткова накладна №ПТ-0000143 від 31.07.2023 року на суму 16790,78 грн.
Позивач вказує, що інформація, зазначена у видатковій накладній №ПТ-0000142 від 31.07.2023 року на суму 167744,48 грн не відповідає дійсності, оскільки насправді за вказаною накладною був поставлений товар на суму 160480,20 грн, а саме: профнастил односторонній 658 кв.м. на суму 114492,00 грн., труба профільна 60х40х2 загальною довжиною 174 м.п. на суму 23172,62 грн, труба профільна 40х20х2 загальною довжиною 294 м.п. на суму 22815,58 грн.
Позивач стверджує, що відповідачем була здійснена часткова поставка товару на загальну суму 177270,98 грн, в той час як товар на суму 59862,29 грн залишився непоставленим.
Таким чином, як зазначено позивачем у позові, свої зобов'язання щодо повернення ФОП Геєр Євгенію Анатолійовичу попередньої оплати на суму 59862,29 грн або ж поставки товару на суму здійсненої відповідної передплати, всупереч домовленостям між сторонами, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого та непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.
Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору поставки щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 237133,27 грн як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Доказів повернення грошових коштів (передоплати) позивачу у сумі 59862,29 грн, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки товару на зазначену суму, оформленої у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідачем суду не надано, відтак заборгованість відповідача складає 59862,29 грн.
При цьому, наявні в матеріалах справи видаткові накладні від 31.07.2023 року №ПТ-0000142 на суму 167744,48 грн та №ПТ-0000143 на суму 16790,78 грн суд не може прийняти до уваги у якості належного та допустимого доказу здійснення відповідачем поставки товару на суму 184535,26 грн за відсутності на них підпису як позивача, так і відповідача та за наявності заперечень останнього щодо відповідності зазначеної у них інформації про вартість та кількість поставленого товару дійсним обставинам справи.
У свою чергу, на підтвердження факту недопоставки товару на загальну суму 59862,29 грн згідно здійсненої позивачем передоплати на суму 237133,27 грн та факту часткової поставки товару на загальну суму 177270,98 грн за видатковими накладними №ПТ-0000142 на суму 167744,48 грн та №ПТ-0000143 на суму 16790,78 грн, позивач посилається на показання свідка, викладені в заяві свідка гр. ОСОБА_1 , який проживає у АДРЕСА_1 , та який 28.07.2023 року допомагав позивачу розвантажувати автомобіль з товаром, який прибув від ТОВ «Центр покрівельних технологій» на місце розвантаження у село Долина Обухівського району Київської області.
Підпис свідка гр. ОСОБА_1 на вказаній заяві посвідчено приватним нотаріусом Заставенко А.В. Обухівського районного нотаріального округу Київської області 24.11.2023 року та зареєстровано в реєстрі за №1071.
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною 1, 2 статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Отже, коли законом чітко визначено умови виникнення тих чи інших прав або обов'язків, пояснення свідків не є тими доказами, які можуть бути покладені в основу рішення.
Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Цінність свідка полягає в його безпосередньому об'єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об'єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №161/5372/17.
Показання свідка за змістом статті 88 вказаного Кодексу викладаються ним письмово у заяві свідка. Згідно з приписами частин 2-4 даної статті у заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Зі змісту наданої позивачем заяви свідка гр. ОСОБА_1 вбачається, що 28.07.2023 року останній особисто брав участь у розвантажуванні вантажного автомобіля, державний номер НОМЕР_3 , який прибув від ТОВ «Центр покрівельних технологій» з товаром на місце розвантаження у село Долина Обухівського району Київської області. Під час розвантажування товару ФОП Геєром Є.А. було встановлено, що здійснена поставка не всього об'єму оплаченого товару та частково поставлений не той товар, а саме: профнастил ПС-10 0,45x1210x2000 RAL7024 поставлений односторонній замість двостороннього, непоставлені труба профільна 60x40x2 у кількості 132 м.п., труба профільна 40x20x2 у кількості 414 м.п., саморізи 3.8x19 RAL7024 у кількості 3750 шт., саморізи 3.8x19 RAL 8017 у кількості 500 шт.
Згідно свідчень гр. ОСОБА_1 , підприємець Геєр Є.А. у присутності свідка та водія вантажного автомобіля, державний номер НОМЕР_3 , після приймання товару телефонував менеджеру відповідача Денису та запитував, чому товар поставлений лише частково та чому відсутні товаро-супровідні документи (видаткові накладні), коли буде здійснена повна поставка товару, на що менеджер відповідача запевнив, що повна поставка товару буде здійснена протягом кількох наступних днів. Свідок також зазначає про те, що 09.08.2023 року разом із Геєром Євгеном Анатолійовичем приїзжав на адресу місцезнаходження відповідача (м. Київ, просп. Валерія Лобановського 119), проте охоронець бізнес центру пояснив, що ТОВ «Центр покрівельних технологій» виїхало зі свого офісу, нова адреса йому не відома.
Таким чином гр. ОСОБА_1 свідчить про те, що 28.07.2023 року в його присутності позивачем було отримано товар на загальну суму 177270,98 грн.
Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №910/12593/23, від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У зазначеному аспекті суд враховує, що надані позивачем докази, зокрема, заява свідка гр. ОСОБА_1 , переконливо свідчать про те, що ТОВ «Центр покрівельних технологій» як постачальник здійснив фактичну поставку товару на користь позивача на загальну суму 177270,98 грн, у зв'язку з чим непоставленим залишився товар на загальну суму 59862,29 грн.
При цьому, судом встановлено за матеріалами справи відсутність заперечень відповідача щодо наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр покрівельних технологій» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 59862,29 грн.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині повної поставки товарів та факт неповернення грошових коштів у еквіваленті недопоставленого товару підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення попередньої оплати у розмірі 59862,29 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за непоставлений товар на підставі наданих позивачем доказів.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо повної поставки оплаченого позивачем товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення сплачених позивачем коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача 59862,29 грн боргу за непоставлений товар (попередньої оплати) підлягають задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 165, 202, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Геєра Євгенія Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій" про стягнення 59862,29 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій" (03039, м. Київ, просп. Валерія Лобановського, буд. 119, ідентифікаційний код 44422607) на користь Фізичної особи-підприємця Геєра Євгенія Анатолійовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) основний борг у розмірі 59862 (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн 29 коп. та судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2024.
Суддя Т.В. Васильченко