ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 лютого 2024 року Справа № 906/818/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2023
(ухвалене о 16:56 год. у м. Житомирі, повний текст складено 15.11.2023)
у справі № 906/818/19 (суддя Кравець С.Г.)
за позовом Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області
2) Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області
до фізичної особи-підприємця Петрука Володимира Петровича
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів:
- Державної екологічної інспекції Поліського округу,
- Державної інспекції архітектури та містобудування України
про розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
від Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області - не з'явився;
від Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області - не з'явився;
від фізичної особи-підприємця Петрука Володимира Петровича - Гуменюк О.В.;
від Державної екологічної інспекції Поліського округу - не з'явився;
від Державної інспекції архітектури та містобудування України - не з'явився;
прокурор - Гіліс І.В.
Бердичівська місцева прокуратура в інтересах держави в особі: Швайківської сільської ради, Житомирської обласної державної адміністрації та Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Петрука Володимира Петровича про:
- розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 3,31га, що розташована на території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, укладеного 17.12.2002 між Бердичівською районною державною адміністрацією та ФОП Петруком В.П.
- зобов'язання ФОП Петрука В.П. повернути Житомирській обласній державній адміністрації земельну ділянку площею 3,31га у стані не гіршому порівняно з тим, в якому вона одержана в оренду шляхом звільнення її від забудов приміщень для зберігання зерновідходів та будинку для охорони водного об'єкту, що знаходяться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Мирославка, вул.Колгоспна, 41-а та підписання акту прийому-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов спірного договору шляхом здійснення самочинного будівництва.
Також вказує, що самовільно збудовані об'єкти знаходяться в межах прибережної захисної смуги, підлягають знесенню, так як розміщені з порушенням вимог природоохоронного, земельного та водного законодавств.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.11.2023 у справі №906/818/19 в позові відмовлено.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи достовірно не підтверджено розташування будівель, на існування котрих вказує прокурор саме на орендованій відповідачем за спірним договором земельній ділянці.
Також суд вказав, що прокурором не обґрунтовано, з посиланням на норми законодавства, необхідність відповідачу отримання дозволу уповноважених органів на будівництво на орендованій земельній ділянці будівель або споруд.
Прокурор обґрунтовує позов тим, що спірні будівлі є самочинним будівництвом, оскільки дозвіл (погодження) власником земельної ділянки відповідачу не надавався, дозвіл на будівництво на орендованій земельній ділянці будівель або споруд уповноваженими органами Петруку В.М. також не надавався.
Тому, суд виснував, що прокурором не доведено підстав для розірвання договору оренди земель водного фонду від 17.12.2002.
Крім того, суд погодився із доводами прокурора щодо неправомірності розташування будівель в межах прибережної смуги, однак зазначив, що в цій частині органом уповноваженим здійснювати контроль та бути позивачем має виступати Державна інспекція архітектури та містобудування України, а не визначені прокурором позивачі, які є суб'єктами спірних правовідносин, що виникли з укладеного договору оренди землі. Суд наголосив, що факт розташування орендованої земельної ділянки на місцевості, в тому числі відносно прибережної захисної смуги за наявними у матеріалах справи доказами достовірно не встановлено.
Враховуючи відмову в позові у зв'язку із недоведеністю, суд не застосовував позовну давність, про що просив відповідач.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 256, 267, 261, 638, 651 Цивільного кодексу України, ст. 111 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 13, 15, 24, 25, 31, 32 Закону України "Про оренду землі".
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернувся заступник керівника Житомирської обласної прокуратури у якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2023 у справі № 906/818/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
При ухваленні оскаржуваного рішення, судом порушено вимоги ст. ст. 13-14, 50 Конституції України, ст. ст. 2, 86, 236, 237 ГПК України, ст. ст. 19, 59, 91, 96, 141, Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 25, 32 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 15-16, 651 Цивільного кодексу України.
Відсутність будь яких споруд на орендованій земельній ділянці, на момент її передачі, підтверджується змістом спірного договору оренди, де відсутня інформація про розміщення на орендованій землі об'єктів нерухомості. Однак, у супереч умов такого договору, на орендованій земельній ділянці водного фонду ФОП Петруком В.П. проведено будівництво капітальних споруд, які знаходяться за адресою: вул. Колгоспна, 41-а, с. Мирославка, Бердичівського району, Житомирської області.
Судом першої інстанції в порушення ч. 3 ст. 86 ГПК України не надано належну оцінку змісту акту №ї 1006/7/К15/132 від 04.03.2019 та не наведено мотиви відхилення та не врахування його.
У висновку експерта №2906/20-25/1198…1202/22-25 від 14.06.2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи експерт Ревуцький Ю.В. прийшов до висновку, що спірні будиночок для охорони водного об'єкта (на схемі №1, №2) знаходяться на орендованій земельній ділянці, площею 3,31 га, яка є предметом договору оренди земель водного фонду від 17.12.2002, а нежитлова будівля для зберігання зерновідходів (на схемі №5) частково знаходиться на орендованій земельній ділянці, площею 3,31 га, яка є предметом договору оренди земель водного фонду від 17.12.2002.
Згідно з висновком експерта Свістунова І.С. №1428/11-2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 16.11.2022 експерт встановив, що будівля №1 - будинок для охорони водного об'єкту розташована в межах земельної ділянки площею 3,3100 га, земельної ділянки з кадастровим номером 1820883900:01:000:7641 площею 52,8155 га та орієнтовних меж земельної ділянки площею 1330 кв.м. з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268, яка зазначена в державному акті від 29.08.2005 (бланк серії ЖТ №101485). А будівля №3 - приміщення для зберігання зерновідходів розташовується частково в межах земельної ділянки площею 3,3100 га, а саме площею в розмірі 22,6 кв. м; земельної ділянки з кадастровим номером 1820883900:01:000:7641 площею 52,8155 га.
Отже суд помилково прийшов до висновку, що прокурором не доведено, що будівлі знаходяться в межах орендованої земельної ділянки, оскільки це спростовується висновками проведених земельно технічних експертиз.
Накладення орендованої земельної ділянки частково на земельну ділянку з кадастровим номером 1820883900:01:000:7641 площею 52,8155 га не може спростовувати, факт забудови Петруком В.П. орендованої земельної ділянки
Суд дійшов помилкового висновку, що п. 3.2 договору оренди встановлює право орендаря на будівництво, яке він може реалізувати за умови його погодження з орендодавцем, а не обтяження чи обмеження в розумінні ст. 25 Закону України "По оренду землі".
У висновку експерта № 1428/11-2022 від 16.11.2022 на аркуші 13-14 висновку експертом здійснено опис будівлі №1 та №3 які просить знести прокурор, згідно вказаного опису, спірні будівлі складаються з двох частин мають бетонний фундамент, цегляні, деревинні стіни.
Як вбачається з наявних у справі доказів, нежитлові приміщення, розташовані на орендованій земельній ділянці побудовані з цегли та стоять на фундаменті, а тому їх не можна вважати тимчасовими, оскільки переміщення таких споруд є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. При цьому, будівництво таких споруд не відповідає встановленому режиму господарювання у прибережній захисній смузі.
З огляду на те, що за встановлених у справі обставин невиконання ФОП Петруком В.П. обов'язків, передбачених ст. 25 Закону "Про оренду землі", умовам договору оренди землі, порушення орендарем встановлених законодавством та договором вимог використання спірної земельної ділянки, виходячи з предмета та підстав позову, наявні правові підстав для розірвання договору оренди землі та зобов'язання ФОП Петрука В.П. повернути Швайківській сільській раді земельну ділянку площею 3,31 га у стані не гіршому порівняно з тим, в якому вона одержана в оренду шляхом звільнення її від забудов приміщень для зберігання зерновідходів та будинку для охорони водного об'єкту, що знаходяться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Мирославка, вул. Колгоспна, 41-а та підписання акту прийому-передачі.
Порушення ФОП Петруком В. П. умов договору оренди землі, яким передано в оренду спірну земельну ділянку з розташованою на ній водоймою (ставком), яка відноситься до водного фонду, тобто використання орендарем спірної земельної ділянки в інших цілях ніж для рибогосподарських потреб, є підставою для розірвання договору оренди землі.
Крім того, в Актах перевірки серед іншого було встановлено, що Петруком В.П. на насипній дамбі іншого водного об'єкта у прибережній захисній смузі (яка накладається на орендовану земельну ділянку) у 2003 році збудовано будівлю для зберігання зерновідходів, а у 2010 році зведений будинок для охорони об'єкта.
Проте суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам та поставив інтереси відповідача понад інтереси територіальної громади.
За неведеного прокурор вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає встановленим законом критеріям обґрунтованості та законності, у зв'язку із чим підлягає скасуванню.
Швайківська сільська рада подала відзив, в якому вказує, що підтримує апеляційну скаргу і просить її задовольнити в повному обсязі, розгляд справи провести без участі представника Швайківської сільської ради.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу прокурора, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду 05.02.2024 та 19.02.2024 прокурор підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального права, не надано належної оцінки висновкам експертів та обставин, що вони підтверджують. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2023 у справі № 906/818/19 слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 19.02.2024 заявив, що з доводами прокурора не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
В судове засідання 19.02.2024 представники інших учасників справи не з'явилися.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що інші учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать список розсилки поштової кореспонденції та довідки про доставку електронних листів (т. 4, а. с. 224-227), прохання Швайківської сільської ради про розгляд справи без участі її представника, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників інших учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 20.09.2002 між СТОВ "Мирославка" та приватним підприємцем Петруком В.П. було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого СТОВ "Мирославка" продало, а гр.Петрук В.П. купив цілий будинок рибного цеху, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Цілий будинок рибного цеху під літерою А-1 (цегляний), загальною площею 43,8 кв.м. Питання відведення, або купівлі, або довгострокової оренди земельної ділянки під об'єктом, який відчуджується, вирішується новим власником у порядку передбаченому чинним законодавством України (т. 2, а. с. 57).
19.09.2002 рішенням Мирославської сільської ради "Про погодження надати в довготермінову оренду земельної ділянки земель запасу" було вирішено погодити надати в довготермінову оренду з першочерговим правом викупу земельної ділянки земель запасу за межами с. Мирославка розміром 3,31 га для репродукції риби приватному підприємцю Петруку В.П. (т. 2, а. с. 56 на звороті).
25.10.2002 Бердичівською районною державною адміністрацією було видано розпорядження №220 "Про надання земельних ділянок в оренду", яким надано земельні ділянки на умовах оренди для риборозведення за рахунок земель водного фонду сільських рад таким громадянам: 1.1 Петруку В.П. на території Мирославської сільської ради строком на 49 років на площі 3,31 га із встановленням орендної плати в сумі 150 грн за 1 га (щорічно) (т. 1, а. с. 95).
На виконання вказаного розпорядження, 25.10.2002 між Бердичівською райдержадміністрацією та ПП Петруком В.П. укладено Договір оренди земель водного фонду (далі - Договір; т. 1, а. с. 93-94), за умовами пункту 1.1. якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, оплатне користування наступні землі водного фонду: земельну ділянку (водоймище) розміром 3,31 га, розташовану на території Милославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області. Землі передаються в оренду для риборозведення та здійснення супутньої діяльності визначеної даним договором.
За умовами пункту 3.5 Договору, за погодженням із орендодавцем та з дотриманням вимог діючого законодавства проводити будівництво споруд, приміщень та інших водогосподарських об'єктів, необхідних для здійснення господарської діяльності.
Пунктом 4.1 Договору сторони передбачили, що даний договір дійсний з дати його підписання сторонами і діє 49 (сорок дев'ять) років.
Відповідно до пункту 5.2 Договору, розмір щорічної орендної плати становить: 150 грн за 1 га, 150 грн х 3,31 га = 496 грн 50 коп.
Вказаний договір підписано сторонами.
21.03.2005 Мирославська сільська рада прийняла рішення "Про надання дозволу на купівлю земельної ділянки", яким вирішила надати дозвіл на купівлю земельної ділянки в с. Мирославка під приміщення інкубаційного цеху для репродукції малька риби (т. 2, а. с. 61).
ПП Петрук В.П. 29.08.2005 набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1820883901:03:001:0226, площею 0,1330 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЖТ №101485 (т.2, а.с.8).
09.08.2010 Виконавчим комітетом Мирославської сільської ради було прийнято рішення №58 "Про надання згоди на розміщення тимчасового будинку для охорони водного об'єкту за межами с. Мирославка", яким надано згоду гр. ОСОБА_1 на розташування тимчасового будинку для охорони водного об'єкту на орендованій території водойми за межами с.Мирославка (т. 1, а. с. 213).
04.03.2016 голова Мирославської сільської ради Юрчук В.О. звернувся до заступника ДАБІ Житомирської області з листом №58 від 03.03.2016, в якому просив перевірити законність встановлення ПП Петрук В.П. тимчасової споруди (вагончика) на дамбі, а також виконання будівельних робіт по будівництву капітальної споруди та інших господарських споруд в прибережній зоні ставка в с.Мирославка Бердичівського району Житомирської області. Також просив перевірити законність будівництва гідротехнічної споруди, так як під час дощів та весняних паводків відбувається підтоплення городів мешканців села, які межують зі ставком (т. 1, а. с. 32).
25.03.2016 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області проведено позапланову перевірку на підставі направлення №325/16/-к від 18.03.2016 звернення сільського голови с.Мирославка, складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил за результатами якої за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності замовника ОСОБА_1 встановлено, що: на вищевказаній земельній ділянці ОСОБА_1 у 2003 році збудовано будівлю для зберігання зерновідходів; у 2010 році збудовано будинок для охорони водного об'єкта. Відповідно до пояснень ОСОБА_1 будівля для зберігання зерновідходів в плані має орієнтовані розміри 8 м на 9 м, матеріал зовнішніх стін повнотіла керамічна цегла, перекриття дерев'яна кроквяна система, покриття з хвилястих азбестоцементних листів, внутрішня висота 3,5 м; під час проведення перевірки встановлено, що у гр. ОСОБА_1 відсутній документ, що посвідчує право власності на будівлю зберігання зерновідходів та будинок для охорони водного об'єкта, виконання будівельних робіт проведено без дозволу на будівництво вищевказаних об'єктів без затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів, що є порушенням ст.5, ст.25 Закону України "Про основи містобудування”, ст.9 Закону України "Про архітектурну діяльність", ст. 34, 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", п.5 Порядку виконання будівельних робіт, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №466 від 13.04.2011 (т. 1, а. с. 33-34).
25.03.2016 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області винесено припис №76/16-к про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на підставі статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553 фізичній особі ОСОБА_1 , з вимогою усунути вищезазначені порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності, держаних будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті за адресою: АДРЕСА_1 до 25.05.2016 (т.1, а.с.35-36).
31.03.2016 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області винесено постанову №61-ф по справі про адміністративне правопорушення, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 96 КУпаП та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення в розмірі 8 50 грн (т. 1, а. с. 37-38).
ОСОБА_1 вказаний штраф заплатив 05.04.2016, що підтверджується квитанцією №0.0.531186659.1 від 05.04.2016 (т. 1, а. с. 39).
В подальшому, Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області неодноразово у період з 15.08.2018 по 29.08.2018, з 20.02.2019 по 04.03.2019 здійснювались перевірки дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті: будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами яких було складено Акт №10006/7/к15/426 та Акт №1006/К15/132 від 04.03.2019; виносилися припис №105/18-к від 29.08.2018 та постанова №98-ф від 06.09.2018 по справі про адміністративне правопорушення (т.1, а. с. 44-66, 70-92).
У вказаних Актах перевірки серед іншого було встановлено, що в період проведення перевірки виконання вимог припису №7.6/16-к від 25.03.2016 суб'єктом містобудівної діяльності - гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності замовника гр. ОСОБА_1 з залученням представника органів місцевого самоврядування Мирославської с/р та інших осіб встановлено, що за результатами попередньої перевірки від 25.03.2016 на насипній дамбі іншого водного об'єкта у прибережній захисній смузі водойми, гр. ОСОБА_1 у 2003 році збудовано будівлю для зберігання зерновідходів; у 2010 році зведений будинок для охорони об'єкта. Станом на 29.08.2018 відсутня інформація щодо дозвільного документа в єдиному реєстрі документів, що надає право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою: АДРЕСА_1 . Проектна документація на будівлю склад зерновідходів та будинок охорони водного об'єкта не надана.
Також в Акті №1006/К15/132 від 04.03.2019 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області зазначено, що під час проведення перевірки виконання суб'єктом містобудівної діяльності вимог припису органу державного архітектурно-будівельного контролю за реєстр. №105/18-к від 29.08.2018, з виходом на об'єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 у присутності забудовника - гр. ОСОБА_1 , з залученням головного спеціаліста відділу державного екологічного нагляду (контролю) земельних ресурсів та надр - держінспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Поліського округу - Овчарук Анастасії Олексіївни, землевпорядника Мирославської сільської ради Бердичівського району Маніло Наталії Віталіївна встановлено, що станом на 20.02.2019 гр. ОСОБА_1 самовільно збудована будівля складу для зберігання зерновідходів та будинок для охорони, тобто без розробки проектної документації та без відповідних дозвільних документів. На момент перевірки гр. ОСОБА_1 будівлі не перебудовані та не знесені у добровільному порядку, що порушує вимоги припису від 29.08.2018 №105/18-к. Водночас, на момент проведення перевірки, документ якій надає право гр. ОСОБА_1 на виконання будівельних робіт відсутній. Згідно п. 1 Договору оренди від 17.12.2002 цільове призначення земельної ділянки на якій самочинно збудовані вищезазначені будівні - для риборозведення та здійснення супутньої діяльності визначеної даним договором. Крім того, п.3.5 Договору оренди земель водного фонду від 17.12.2002 будівництво споруд, приміщень та інших водогосподарських об'єктів, необхідних для здійснення господарської діяльності на даній земельній ділянці здійснюється за погодженням власника земельної ділянки (орендодавця). На час проведення перевірки та станом на 20.02.2019 даний дозвіл (погодження) відсутній.
Посилаючись на встановлені в актах обставини, прокурор звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Швайківської сільської ради та Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, в якому просить розірвати договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 3,31га, що розташована на території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, укладеного 17.12.2002 між Бердичівською районною державною адміністрацією та ФОП Петруком В.П. та зобов'язати ФОП Петрука В.П. повернути Житомирській обласній державній адміністрації земельну ділянку площею 3,31га у стані не гіршому порівняно з тим, в якому вона одержана в оренду шляхом звільнення її від забудов приміщень для зберігання зерновідходів та будинку для охорони водного об'єкту, що знаходяться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Мирославка, вул.Колгоспна, 41-а та підписання акту прийому-передачі.
В обґрунтування позовних вимог, прокуратура у позові вказує, що дозвіл (погодження) власником земельної ділянки не надавався, дозвіл на будівництво на орендованій земельній ділянці будівель та споруд уповноваженим державним органом Петруку В.М. також наданий не був, що є підставою для дострокового розірвання договору у зв'язку з невиконанням обов'язків, передбачених договором, укладеним між сторонами. Вказує, що відповідачем було порушено пункт 3.5 Договору, оскільки здійснено самовільне будівництво споруд на орендованій земельній ділянці, не дотримано зобов'язання в частині обмеження будівництва об'єктів на земельній ділянці, а тому не виконано обов'язку щодо дотримання встановлених щодо об'єкта оренди обмежень (обтяжень) в обсязі, передбаченому законом та договором оренди землі.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Щодо звернення прокурора до суду із цим позовом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частинами 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, в постанові від 26.02.2019 у справі №915/478/18, в постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, в постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, в постанові від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, в постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).
Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
Обґрунтовуючи порушення інтереси держави, прокурор вказує, що у цьому випадку порушення державних інтересів полягає в тому, що Бердичівська районна державна адміністрація як орендодавець за оспорюваним договором жодних заходів до розірвання договору у зв'язку з порушенням його умов не вживала. Продовжує, що незважаючи на ту обставину, що протиправне будівництво мало місце в тому числі в межах прибережної смуги ставу комунальної форми власності, тобто на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети, завдає шкоду власності територіальної громади Мирославської сільської ради, розпорядником якої є Швайківська сільська рада, останньою жодних заходів до усунення порушень також не вживалось. Зазначає, що Швайківська сільська рада, Житомирська обласна державна адміністрація та Бердичівська районна державна адміністрація будучи обізнаними про обставини порушень закону відповідачем, не здійснили жодних дій, спрямованих на усунення виявлених порушень і припинення протиправного використання спірної земельної ділянки.
Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що усвідомлена пасивна поведінка уповноважених суб'єктів владних повноважень, тобто нездійснення захисту інтересів держави, та відсутність наміру здійснювати такі дії в майбутньому стала підставою реалізації прокурором представницьких функцій.
Суд зауважує, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказане закріплено правовою позицією щодо застосування норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при вирішенні питання наявності підстав здійснення представництва інтересів держави у суді постанови Великої Палати ВС від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Суд апеляційної інстанції зважає на те, що в матеріалах справи наявне повідомлення Бердичівської місцевої прокуратури №06-34/1-3841вих-19 від 30.07.2019, адресоване позивачам, якими останніх поінформовано про намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом (т. 1, а. с. 107-115).
При цьому, суд враховує, що підтримка котра надається прокуратурою одній зі сторін не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти російської федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави" (п.6.37. Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №903/129/18, провадження №12-72гс19 від 15.10.2019).
Тому, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у цьому випадку прокурором обґрунтовано звернення до суду та дотримано порядок, установлений законодавством.
Щодо позовних вимог та обраного прокурором способу захисту.
Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори, правочини, інші юридичні факти.
За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічні положення викладено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За приписами ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У частині 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено істотні умови договору оренди, якими є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) термін договору оренди; 3) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); 4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; 5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; 7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; 8) відповідальність сторін.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до пункту 4.3 Договору, дострокове припинення дії договору або зміна його умов проводиться за взаємною згодою сторін шляхом підписання уповноваженими представниками письмового тексту угоди про припинення дії договору або тексту доповнень та змін, що вносяться до договору.
Розділом 3 визначені права та обов'язки орендаря. Так згідно з пунктом 3.5 Договору оренди земель водного фонду від 17.12.2002, за погодженням із орендодавцем та з дотриманням вимог діючого законодавства, орендар має право проводити будівництво споруд, приміщень та інших водогосподарських об'єктів, необхідних для здійснення господарської діяльності.
Договір оренди земель водного фонду від 17.12.2002, укладений між Бердичівською райдержадміністрацією та ПП Петруком В.П. не місить умови про те, що порушення орендарем пункту 3.5 Договору є підставою для його розірвання.
Прокурор обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на норми ст. ст. 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", як підставу для його розірвання та повернення позивачу земельної ділянки площею 3,31 га шляхом звільнення її від забудов приміщень для зберігання зерновідходів та будинку для охорони водного об'єкту, що знаходяться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Мирославка, вул.Колгоспна, 41-а.
Стаття 32 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду.
Статтею 24 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, зокрема, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем. Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.
Згідно довідки Виконкому Мирославської сільської ради №660 від 01.08.2014 будинок для охорони водного об'єкту розташований в с.Мирославка по вул. Колгоспна, 41а Бердичівського району на приватизованій земельній ділянці, власником якої є Петрук В.П. (т.2, а.с.62).
Водночас, сільським головою Швайківської сільської ради Мирославського старостнського округу Швайківської ОТГ видано Бердичівській місцевій прокуратурі довідку №274 від 20.06.2019 про те, що господарські споруди, які побудовані ПП Петруком В.В. розташовані на орендовані земельній ділянці водного фонду, яка розташована за межами населеного пункту села Мирославка (т.1, а.с.101).
Тобто, вказані довідки містять протилежну інформацію щодо місця розташування споруд, побудованих ПП Петруком В.В.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.10.2020 було призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Житомирському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
У висновку експерта №2906/20-25/1198…1202/22-25 від 14.06.2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи експертом, серед іншого, встановлена відсутність документації на об'єкти нерухомості (приміщення для зберігання зерновідходів, будинку охорони тощо), тому ідентифікувати функціональне призначення об'єктів нерухомості, які знаходяться на земельній ділянці площею 3,31 га, розташованій на території Мирославської сільської ради Бердичівського району, Житомирської області крім вбиральні не вбачалося за можливе. Експерт ідентифікував об'єкти нерухомості згідно проведеного натурного обстеження по конструктивним елементам та графічно позначає на схемах №№1,2 та 3 порядковими числам (т.3, а.с.82-87). Будівля №1 та будівля №2 - будинок для охорони водного об'єкту, будівля №3 - рибоінкубаційний цех, будівля №4 - вбиральня, будівля №5 - приміщення для зберігання зерновідходів.
Згідно з висновком судового експерта Ревуцького Ю.В. за результатами проведення експертизи встановлено, що:
- на земельній ділянці площею 3,31 га, розташованій на території Мирославської сільської ради Бердичівського району, Житомирської області, яка є предметом договору оренди земель водного фонду від 17.12.2002, що укладений між Бердичівською РДА та ФОП Петруком В.П. посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Юрчуком Н.І. та зареєстрований в реєстрі за №01183 розташовано п'ять об'єктів нерухомого майна;
- нежитлові будівлі позначені на схемах 1, 2 та 3 під порядковими номерами №1,2,3 та 4 розташовані в межах земельної ділянки (водоймище), загальною площею 3,31 га (див. схеми 1, 2, 3 в дослідницькій частині висновку);
- нежитлова будівля позначена на схемах 1, 2 та 3 під порядковим номером №5 частково розташована в межах земельної ділянки (водоймище), загальною площею 3,31 га (див. схеми 1, 2, 3 в дослідницькій частині висновку).
Таким чином, експерт Ревуцький Ю.В. прийшов висновку, що спірні будиночок для охорони водного об'єкта (на схемі №1, №2) знаходяться на орендованій земельній ділянці, площею 3,31 га, яка є предметом договору оренди земель водного фонду від 17.12.2002, а нежитлова будівля для зберігання зерновідходів (на схемі №5) частково знаходиться на орендованій земельній ділянці, площею 3,31 га, яка є предметом договору оренди земель водного фонду від 17.12.2002.
В свою чергу, відповідач заперечуючи проти позову посилався, в тому числі на те, що спірні будівлі для охорони знаходяться на належній йому на праві власності земельній ділянці, а не на орендованій ним земельній ділянці. Так, відповідач доводить, що спірні об'єкти знаходяться на його земельній ділянці з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268, право власності на яку посвідченого Державним актом №101485 від 29.08.2005.
На підтвердження своєї позиції відповідач самостійно замовив земельно-технічну експертизу, яку провів експерт Свістунов І.С. та висновок №1428/11-2022 від 16.11.2022 (т. 3, а. с. 126-142) якої надав суду.
Згідно з висновком експерта Свістунова І.С. №1428/11-2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 16.11.2022 експертом встановлено, що: будівля №1 - будинок для охорони водного об'єкту, будівля №2 - вбиральня, будівля №3 - приміщення для зберігання зерновідходів, будівля №4 - рибоінкубаційний цех.
Спірні будівлі у висновку експерта Свістунова І.С. позначені як №1 - будинок для охорони водного об'єкту та №3 - приміщення для зберігання зерновідходів.
За результатами проведеного дослідження судовий експерт прийшов до наступних висновків:
- будівля № 1 (тимчасові будівлі) - розташовується в межах: земельної ділянки площею 3,3100 га, яка розташована на території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, що є предметом договору оренди землі водного фонду від 17.12.2002 (зареєстрований за №1183); земельної ділянки з кадастровим номером 1820883900:01:000:7641 площею 52,8155 га; орієнтовних меж земельної ділянки площею 1330 кв. м з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268, яка зазначена в державному акті від 29.08.2005 (бланк серії ЖТ №101485);
- будівля № 2 (вбиральня) - розташовується в межах земельної ділянки площею 3,3100 га, яка розташована на території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, що є предметом договору оренди землі водного фонду від 17.12.2002 (зареєстрований за №1183); земельної ділянки з кадастровим номером 1820883900:01:000:7641 площею 52,8155 га.
- будівля № 3 - розташовується в межах: земельної ділянки площею 3,3100 га, яка розташована на території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, що є предметом договору оренди землі водного фонду від 17.12.2002 (зареєстрований за №1183), частково, а саме площею в розмірі 22,6 кв.м; земельної ділянки з кадастровим номером 1820883900:01:000:7641 площею 52,8155 га;
- будівля №4 (рибоінкубаційний цех) - розташовується в межах: земельної ділянки площею 3,3100 га, яка розташована на території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, що є предметом договору оренди землі водного фонду від 17.12.2002 (зареєстрований за № 1183); земельної ділянки з кадастровим номером 1820883900:01:000:7641 площею 52,8155 га, частково, а саме площею в розмірі 1,7 кв.м; орієнтованих меж земельної ділянки площею 1330 кв.м. з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268, яка зазначена в державному акті від 29.08.2005 (бланк серії ЖТ №101485).
Таким чином, експерт Свістунов І.С. встановив, що будівля №1 - будинок для охорони водного об'єкту розташована в межах земельної ділянки площею 3,3100 га, земельної ділянки з кадастровим номером 1820883900:01:000:7641 площею 52,8155 га та орієнтовних меж земельної ділянки площею 1330 кв.м. з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268, яка зазначена в державному акті від 29.08.2005 (бланк серії ЖТ №101485). А будівля №3 - приміщення для зберігання зерновідходів розташовується частково в межах земельної ділянки площею 3,3100 га, а саме площею в розмірі 22,6 кв.м; земельної ділянки з кадастровим номером 1820883900:01:000:7641 площею 52,8155 га.
Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду Житомирської області від 07.06.2023 та оскаржуваного рішення, з метою вирішенні питання про призначення додаткової експертизи судом вчинено такі дії:
1. Викликано в судове засідання експерта Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Ревуцького Ю.В., який проводив у справі призначену судом земельно-технічну експертизу.
У судовому засіданні 28.03.2023 експерт Ревуцький Ю.В. зазначив, що встановити чітке розташування земельної ділянки площею 0,1330га з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268, розташованої за адресою: Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Мирославка, вул. Колгоспна, 41a, за загальнодоступними картографічними сервісами не видається за можливе, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268 не внесена на публічну кадастрову карту.
У судовому засіданні 06.04.2023 експерт також зазначив, що за допомогою наявного програмного забезпечення йому не вдалося відобразити точне місцезнаходження земельної ділянки за координатами, які визначені в технічній документації 2005 року на земельну ділянку з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268 площею 0,1330га, оскільки ці координати існували в умовній системі координат. Вказав, що він не може прив'язати їх до місцевості; їх потрібно перевести у Державну геодезичну мережу СК-63. Зазначив, що можливо Геокадастр зможе їх перевести в цю систему координат.
2. Ухвалою від 06.04.2023 суд зобов'язав Житомирську обласну прокуратуру звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області для вирішення питання щодо переведення у Державну геодезичну мережу СК-63 координат земельної ділянки, які містяться в Технічній документації Петрука В.П. (2005 рік) із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (кадастровий номер 1820883901:03:001:0268) площею 0,1330га, яка розташована за адресою: Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Мирославка, вул. Колгоспна, 41a. Одержану інформацію за результатами розгляду звернення надати суду.
В судовому засіданні 03.05.2023 прокурор повідомила, що від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надійшов лист від 25.04.2023 №10-6-0.48-1445/2/23 у якому зазначено, що для переведення у Державну геодезичну мережу СК-63 координат земельної ділянки з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268, керуючись ст.26 Закону України "Про землеустрій", необхідно звернутися до юридичної особи, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює за основним місцем роботи сертифікований інженер-землевпорядник, який є відповідальним за якість робіт із землеустрою або фізичної особи - підприємця, який володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником, відповідальним за якість робіт із землеустрою.
3. Ухвалою суду від 03.05.2023 зобов'язано відповідача звернутися до юридичної особи, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює за основним місцем роботи сертифікований інженер-землевпорядник, який є відповідальним за якість робіт із землеустрою або фізичної особи - підприємця, який володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником, відповідальним за якість робіт із землеустрою для переведення у Державну геодезичну мережу СК-63 координат земельної ділянки, які містяться в Технічній документації Петрука В.П. (2005 рік) із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки із кадастровим номером 1820883901:03:001:0268. Про результати звернення повідомити суд.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.06.2023 повідомив про неможливість переведення координат земельної ділянки у Державну геодезичну мережу СК-63 зазначивши, що відповідач звертався до підрядної організації землевпорядників, але для того, щоб це зробити необхідно розробляти нову технічну документацію із землеустрою.
Зважаючи на те, що сторони не надали відомості стосовно переведення у Державну геодезичну мережу СК-63 координат земельної ділянки, які містяться в Технічній документації ОСОБА_1 (2005 рік) із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки із кадастровим номером 1820883901:03:001:0268, які є необхідними експерту для встановлення чіткого місцезнаходження земельної ділянки відповідача, право на яку посвідчено Державним актом на право власності від 29.08.2005, відносно земельної ділянки, яка є предметом договору оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 3,31га, що розташована на території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, укладеного 17.12.2002 між Бердичівською районною державною адміністрацією та ФОП Петруком В.П., суд не вбачав за доцільне призначати у справі додаткову земельно-технічну експертизу.
З урахуванням вищенаведеного, суд сукупно оцінює наявні в матеріалах справи докази та висновки земельно-технічних експертиз експерта Ревуцького Ю.В. №2906/20-25/1198…1202/22-25 від 14.06.2022 та експерта Свістунова І.С. №1428/11-2022 від 16.11.2022.
Апеляційний господарський суд зазначає, що в силу ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).
Проаналізувавши вищевказані висновки експертів, зокрема наведені в них графічні матеріали, їх дослідні та заключні частини, розміщені в них графічні матеріали, апеляційний господарський суд встановив, що спірні приміщення для зберігання зерновідходів та будинок для охорони водного об'єкту розміщуються частково в орієнтовних межах земельної ділянки площею 1 330 кв. м. з кадастровим номером 1820883901:03:001:0268, яка зазначена в Державному акті від 29.08.2005к серії ЖТ №101485, а частково на орендованій за Договором від 17.12.2002.
При цьому, суд враховує, що відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Тому, з урахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", судом апеляційної інстанції встановлено, що на орендованій земельні ділянці частково розміщені споруди.
При цьому, суд критично оцінює, що такі споруди є тимчасовими, позаяк обома висновками підтверджено наявність у цих споруд фундаментів.
В той же час, за визначенням частини статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Судом враховується і те, що за змістом Договору відсутня інформація про розміщення на орендованій земельній ділянці об'єктів нерухомості.
Крім того, як вказано вище, 04.03.2016 голова Мирославської сільської ради Юрчук В.О. звернувся до заступника ДАБІ Житомирської області з листом №58 від 03.03.2016, в якому просив перевірити законність встановлення ПП Петрук В.П. тимчасової споруди (вагончика) на дамбі, а також виконання будівельних робіт по будівництву капітальної споруди та інших господарських споруд в прибережній зоні ставка в с.Мирославка Бердичівського району Житомирської області. Також просив перевірити законність будівництва гідротехнічної споруди, так як під час дощів та весняних паводків відбувається підтоплення городів мешканців села, які межують зі ставком.
25.03.2016 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області проведено позапланову перевірку на підставі направлення №325/16/-к від 18.03.2016 звернення сільського голови с.Мирославка, складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил за результатами якої за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності замовника ОСОБА_1 встановлено, що: на вищевказаній земельній ділянці ОСОБА_1 у 2003 році збудовано будівлю для зберігання зерновідходів; у 2010 році збудовано будинок для охорони водного об'єкта. Відповідно до пояснень ОСОБА_1 будівля для зберігання зерновідходів в плані має орієнтовані розміри 8 м на 9 м, матеріал зовнішніх стін повнотіла керамічна цегла, перекриття дерев'яна кроквяна система, покриття з хвилястих азбестоцементних листів, внутрішня висота 3,5 м; під час проведення перевірки встановлено, що у гр. ОСОБА_1 відсутній документ, що посвідчує право власності на будівлю зберігання зерновідходів та будинок для охорони водного об'єкта, виконання будівельних робіт проведено без дозволу на будівництво вищевказаних об'єктів без затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів, що є порушенням ст.5, ст.25 Закону України "Про основи містобудування”, ст.9 Закону України "Про архітектурну діяльність", ст. 34, 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", п.5 Порядку виконання будівельних робіт, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №466 від 13.04.2011.
Також, 25.03.2016 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області винесено припис №76/16-к про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на підставі статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553 фізичній особі ОСОБА_1 , з вимогою усунути вищезазначені порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності, держаних будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті за адресою: АДРЕСА_1 до 25.05.2016.
31.03.2016 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області винесено постанову №61-ф по справі про адміністративне правопорушення, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 96 КУпаП та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення в розмірі 850 грн (т. 1, а. с. 37-38).
Відповідач вказаний штраф сплатив 05.04.2016, що підтверджується квитанцією №0.0.531186659.1 від 05.04.2016.
В подальшому, Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області неодноразово у період з 15.08.2018 по 29.08.2018, з 20.02.2019 по 04.03.2019 здійснювались перевірки дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті: будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами яких було складено Акт №10006/7/к15/426 та Акт №1006/К15/132 від 04.03.2019; виносилися припис №105/18-к від 29.08.2018 та постанова №98-ф від 06.09.2018 по справі про адміністративне правопорушення.
У вказаних Актах перевірки серед іншого було встановлено, що в період проведення перевірки виконання вимог припису №7.6/16-к від 25.03.2016 суб'єктом містобудівної діяльності - гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності замовника гр. ОСОБА_1 з залученням представника органів місцевого самоврядування Мирославської с/р та інших осіб встановлено, що за результатами попередньої перевірки від 25.03.2016 на насипній дамбі іншого водного об'єкта у прибережній захисній смузі водойми, гр. ОСОБА_1 у 2003 році збудовано будівлю для зберігання зерновідходів; у 2010 році зведений будинок для охорони об'єкта. Станом на 29.08.2018 відсутня інформація щодо дозвільного документа в єдиному реєстрі документів, що надає право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою: АДРЕСА_1 . Проектна документація на будівлю склад зерновідходів та будинок охорони водного об'єкта не надана.
Також в Акті №1006/К15/132 від 04.03.2019 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області зазначено, що під час проведення перевірки виконання суб'єктом містобудівної діяльності вимог припису органу державного архітектурно-будівельного контролю за реєстр. №105/18-к від 29.08.2018, з виходом на об'єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 у присутності забудовника - гр. ОСОБА_1 , з залученням головного спеціаліста відділу державного екологічного нагляду (контролю) земельних ресурсів та надр - держінспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Поліського округу - ОСОБА_2 , землевпорядника Мирославської сільської ради Бердичівського району Маніло Наталії Віталіївна встановлено, що станом на 20.02.2019 гр. ОСОБА_1 самовільно збудована будівля складу для зберігання зерновідходів та будинок для охорони, тобто без розробки проектної документації та без відповідних дозвільних документів. На момент перевірки гр. ОСОБА_1 будівлі не перебудовані та не знесені у добровільному порядку, що порушує вимоги припису від 29.08.2018 №105/18-к. Водночас, на момент проведення перевірки, документ якій надає право гр. ОСОБА_1 на виконання будівельних робіт відсутній. Згідно п. 1 Договору оренди від 17.12.2002 цільове призначення земельної ділянки на якій самочинно збудовані вищезазначені будівні - для риборозведення та здійснення супутньої діяльності визначеної даним договором. Крім того, п.3.5 Договору оренди земель водного фонду від 17.12.2002 будівництво споруд, приміщень та інших водогосподарських об'єктів, необхідних для здійснення господарської діяльності на даній земельній ділянці здійснюється за погодженням власника земельної ділянки (орендодавця). На час проведення перевірки та станом на 20.02.2019 даний дозвіл (погодження) відсутній.
Результатами проведених перевірок підтверджується відсутність документів на здійснення відповідачем будівництва на орендованій земельній ділянці.
Одночасно суд зауважує, що земельна ділянка за спірним договором не виділялася під будівництво об'єктів нерухомості.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд підсумовує, що розміщені на орендованій земельній ділянці об'єкти нерухомості є самочинним будівництвом.
Вище вказано, що Договір оренди земель водного фонду від 17.12.2002, укладений між Бердичівською райдержадміністрацією та ПП Петруком В.П. не місить умови про те, що порушення орендарем пункту 3.5 Договору є підставою для його розірвання.
Також суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що п. 3.5. Договору встановлює право орендаря на будівництво, яке він може реалізувати за умови його погодження з орендодавцем, а не обтяження чи обмеження в розумінні ст. 25 Закону України "По оренду землі".
Апеляційний господарський суд зауважує, що звертаючись до суду із позовом в цій справі єдиною підставою для розірвання договору прокурор вказує на порушення орендарем (відповідачем) п. 3.5. Договору, однак з врахуванням вказаного саме лише здійснення будівництва об'єктів нерухомості, за відсутності згоди орендодавця, у спірних правовідносинах, та без допущення відповідачем інших порушень умов договору не може бути достатньою підставою для його розірвання.
Суд зважає на те, що статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (зокрема, у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 звернула увагу на те, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості, що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою (пункти 88-91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. А саме відповідно до частин 3- 5 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
Також, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Тому, з врахуванням наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду та обставин справи № 906/818/19, зокрема, вчинення відповідачем на орендованій земельній ділянці самочинного будівництва, не передбачення умовами договору такої підстави його розірвання, як вчинення орендарем самочинного будівництва, відсутності доказів інших порушень орендарем умов Договору, суд апеляційної інстанції вважає, що належним способом захисту власника земельної ділянки - Швайкіської територіальної громади, є зобов'язання відповідача знести об'єкти самочинного будівництва, розташовані в межах орендованої земельної ділянки.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
Підсумовуючи усе викладене у сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.
Також, з огляду на те, що у позові відмовлено, суд правомірно не застосовував позовну давність та наслідків її спливу, про що заявлялося відповідачем в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2023 у справі № 906/818/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2023 у справі №906/818/19 - без змін.
2. Справу № 906/818/19 надіслати Господарському суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "21" лютого 2024 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.