вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" лютого 2024 р. Справа№ 910/8089/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Владимиренко С.В.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Носик Б. М.
від відповідача: Касьянов Б. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Корпорації "ТСМ ГРУП"
на рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2023 (повний текст складено 10.10.2023)
у справі № 910/8089/23 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Корпорація "ТСМ ГРУП"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 18 319 474, 97 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В травні 2023 року Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") про стягнення 6 205 169, 30 грн основного боргу, 5 585 960, 03 грн пені, 760 526,81 грн 3 % річних та 5 767 818, 83 грн інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 15.05.2020 № 04/20 на виконання комплексу робіт в частині своєчасної та повної оплати виконаних позивачем будівельних робіт.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/8089/23 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 6 205 169 грн 30 коп. боргу, 1 675 788 грн 01 коп. пені, 760 526 грн 81 коп. 3 % річних, 5 767 818 грн 83 коп. інфляційних втрат, 274 792 грн 12 коп. судового збору та 58 116 грн 95 коп. витрат на професійну правничу допомогу. У решті позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пунктів 4.1.1 та 4.1.2 укладеного між сторонами договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг та отриманого обладнання за договором настав. Проте, відповідач зобов'язання з повної та своєчасної оплати наданих послуг та отриманого обладнання за договором так і не виконав. При цьому судом відхилено посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин. В частині заявленої до стягнення пені судом враховано всі фактичні обставини справи, прийнято до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача та частково задоволено клопотання відповідача - зменшено розмір пені на 70%, а саме до 1675788,01 грн.
Короткий зміст апеляційних скарг та їх доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/8089/23, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду в частині зменшення розміру пені та відмови в стягненні пені в сумі 3 915 247, 25 грн, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 551 ЦК України, ст.ст. 236, 238 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Зокрема, скаржник зазначає, що судом не взято до уваги ту обставину, що відповідач тривалий час не виконував своїх зобов'язань з оплати основного боргу за договором. При цьому, на думку скаржника, судом не враховано, що жодних доказів наявності будь-яких об'єктивних причин, які б унеможливлювали виконання зобов'язань перед позивачем відповідачем не надано.
Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що заявлена позивачем до стягнення сума пені є неспіврозмірною сумі основної заборгованості.
Також, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/8089/23, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 58 116, 95 грн як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 126 ГПК України та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат до 1000 грн. При цьому скаржник посилається на те, що стягнута судом сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності, позивачем не надано доказів, що заявлені до стягнення витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг.
Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому просить відмовити в її задоволенні, а рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін, зазначаючи, що судом досліджено усі надані позивачем докази та встановлено, що витрати в розмірі 58 116, 95 грн є підтвердженими, а відповідачем не доведено їх неспівмірність.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І.П., судді Владимиренко С.В., Демидова А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Корпорації "ТСМ ГРУП" та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/8089/23; апеляційні скарги призначено до розгляду на 07.02.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 за клопотаннями сторін розгляд справи 07.02.2024 постановлено здійснювати в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 замінено сторону (відповідача) у справі № 910/8089/23, а саме Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24584661) на правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661).
Представник позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції просив задовольнити апеляційну скаргу позивача та відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції просив задовольнити апеляційну скаргу відповідача та відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов договору на виконання комплексу робіт 15.05.2020 №04/20, укладеного між відповідачем як замовником та позивачем як генеральним підрядником, останній взяв на себе зобов'язання за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: «ВП Южно-Українська АЕС. Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту східної частини периметра. Постачання обладнання та будівельні роботи. І черга. 2 етап.» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (додаток №2) та у відомостях обсягів робіт (додаток №4) до вказаного договору.
Згідно з п.п. 2.1, 2.3 договору договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику визначена протоколом угоди про договірну ціну (додаток №1) і складає: 60616822,80 грн у тому числі 2980207,80 грн ПДВ.
Остаточна ціна договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних втрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку визначеному мовами договору, але не можу перевищувати договірної ціни, заявленої у договорі.
Пунктом 4.1.1 договору передбачено, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
За положеннями п. 4.1.2 договору оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно зі специфікацією до договору, після надання генеральним підрядником документа, підтверджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038.
На виконанням умов зазначеного договору позивачем було виконано роботи, що підтверджується довідкою від 22.11.2021 про вартість виконаних будівельних робіт та втрати №1 за листопад 2021 (форма КБ-3) на суму 24776 253 грн, складеної на підставні актів приймання виконаних будівельних робіт №№1-14 від 21.11.2021. Також, передано відповідачу обладнання на загальну суму 12454762,80 грн, що підтверджується видатковими накладними (№№45-47 від 25.06.2020, № 48 від 25.06.2021, №59 від 11.08.2020, №80 від 11.09.2020, №52 від 18.10.2021, №90 від 21.12.2021).
Загальна вартість виконаних робіт та переданого обладнання склала 37231015,80 грн.
Відповідач свої грошові зобов'язання належним чином не виконав, виконані роботи та поставлене обладнання не оплатив.
Згідно з договором про відступлення права вимоги 04/20-ЕПБ/П позивач відступив на користь ТОВ «Енергопромбуд» частину прав вимоги, належних позивачу за договором 04/20 від 15.05.2020 на суму 31025846,50 грн. На укладення вказаного договору відповідач надав згоду листом від 26.04.2022 вих. №51/5102.
Після відступлення частини прав вимоги за договором 04/20 від 15.05.2020 року на суму 31025846,50 грн, у позивача залишилось право вимагати від відповідача виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт та переданого обладнання на суму 6205169,30 грн, зокрема: заборгованості за актом № 1 від 22.11.2021 на суму 490079,01 грн; заборгованості за актом № 2 від 22.11.2021 на суму 436746,01 грн; заборгованості за актом №3 від 22.11.2021 на суму 351598,24 грн; заборгованості за актом № 4 від 22.11.2021 на суму 807382,06 грн; заборгованості за актом № 5 від 22.11.2021 на суму 132114,54 грн; заборгованості за актом № 6 від 22.11.2021 на суму 308025,48 грн; заборгованості за актом №8 від 22.11.2021 на суму 23133,75 грн; заборгованості за актом №10 від 22.11.2021 на суму 1015737,28 грн; заборгованості за актом №12 від 22.11.2021 на суму 556019,95 грн; заборгованості за актом №14 від 22.11.2021 на суму 8539,18 грн; заборгованості за видатковою накладною №45 від 25.06.2020 на суму 191278 грн; заборгованості за видатковою накладною №46 від 25.06.2020 на суму 164454,40 грн; заборгованості за видатковою накладною №47 від 25.06.2020 на суму 16126,40 грн; заборгованості за видатковою накладною №48 від 25.06.2020 на суму 44196,40 грн; заборгованості за видатковою накладною №59 від 11.08.2020 на суму 684949,40 грн; заборгованості за видатковою накладною № 75 від 03.09.2020 на суму 35767,40 грн; заборгованості за видатковою накладною №80 від 11.09.2020 на суму 650560,20 грн; заборгованості за видатковою накладною №52 від 18.10.2021 на суму 89004,60 грн; заборгованості за видатковою накладною №90 від 21.12.2021 на суму 199457 грн;
За результатами відступлення права вимоги на користь ТОВ «Енергопромбуд» між позивачем та відповідачем був складений акт звірки взаємних розрахунків станом на 26.04.2022, відповідно до якого за відповідачем рахується борг у сумі 6205169,30 грн.
Вказані вище обставини і стали підставою для звернення Корпорацією «ТСМ Груп» з позовом у даній справі.
Відповідач, заперечуючи проти позову посилався на наявність форс-мажорних обставин, які виникли у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Як вбачається із змісту апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції скаржниками оскаржується в частині відмови у стягненні пені та в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а тому з огляду на норми частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Відповідно до приписів статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним з відповідачем договором.
В п. 4.1.1 договору передбачено, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Згідно з п. 4.1.2 договору оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно зі специфікацією до договору, після надання генеральним підрядником документа, підтверджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038.
Доказів на підтвердження оплати виконаних робіт та поставленого обладнання відповідачем надано не було.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням зазначеного вище правомірним є задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості.
Відповідач послався на форс-мажорні обставини (обставинами непереборної сили), які є надзвичайними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України та ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
За наведеною правовою позицією лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз.3 ч.3 ст.14 Закону "Про Торгово-промислові палати в Україні").
Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставин форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання / неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17,від 30.11.2021 у справі №913/785/17).
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем не доведено належними доказами, що невиконання ним зобов'язання сталося, саме у зв'язку із військовою агресією проти України. Крім того у відповідача обов'язок з оплати основного зобов'язання виник ще до початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України.
В частині заявленої до стягнення пені суд апеляційної інстанції зважає на наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За положеннями ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В п. 11.4 договору сторони погодили, що у разі невиконання замовником своїх зобов'язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.
Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Такі висновки Верховний Суд виклав, зокрема, у постановах від 08.06.2023 у справі №917/5/22, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Також Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи; обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодексу України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.
Такі правові висновки щодо застосування вказаних норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України зроблено Верховним Судом у постановах від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського процесуального кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.
Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Як вірно враховано місцевим господарським судом, заявлена до стягнення сума пені майже дорівнює сумі основної заборгованості (6205169,30 грн), що є неспіврозмірним, в той час як неустойка як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов'язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
З огляду на зазначене вище, враховуючи функцію, що виконує неустойка, яка водночас не є каральною санкцією, та необхідність у дотриманні розумного балансу інтересів сторін спору під час вирішення питання щодо застосування до боржника цивільної відповідальності у вигляді стягнення неустойки (ризик припинення боржника як суб'єкта господарювання внаслідок застосування відповідальності у заявленому обсязі), рішення суду першої інстанції про зменшення розміру неустойки є правильним і справедливим.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у частинах п'ятій - сьомій цієї статті Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов'язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.
Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.
Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду: Договір про надання правничої допомоги від 05.08.2021; Специфікація № 27 від 01.05.2023; Рахунок на оплату юридичних послуг від 01.05.2023; Платіжна інструкція № 913 від 02.05.2023; Наказ №22/21 а-К від 27.09.2023 «Про визначення робочого місця Носика Б.М.»; Наказ про відрядження № 2/23-Вр від 09.08.2023; Посадочний документ №000В45В5- 5СГ8-А8Е7-0001; Рахунок на оплату витрат на відрядження від 17.08.2023; Платіжна інструкція №1056 від 18.08.2023.
За умовами пункту 1.1 договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, укладеного між Адвокатським об'єднанням "Віннерлекс" (Адвокатське об'єднання) та Корпорацією "ТСМ Груп" (Клієнт), Адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а Клієнт зобов'язується оплатити відповідно до умов договору надану Адвокатським об'єднанням правову допомогу та витрати, пов'язані з виконанням договору, що здійснюється об'єднанням.
Відповідно до пункту 1.2 договору конкретний вид та обсяг правової допомоги за договором сторонами зазначається у специфікації, що є невід'ємним додатком до договору, яка відображає доручення Клієнта Адвокатському об'єднанню на надання певної правової допомоги, та її вартість відповідно до такого обсягу.
Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором буде здійснюватися відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків.
Відповідно до специфікації, долученої до матеріалів справи, надання професійної правничої допомоги під час розгляду господарським судом міста Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості до договору № 04/20 від 15.05.2020 на виконання комплексу робіт, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях. Фіксований розмір гонорару становить 57 000 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, правничу допомогу у справі позивачу надавали адвокати Вінниченко А.О. та Носик Б.М., повноваження яких підтверджуються ордерами АІ №1397934 від 22.05.2023, серії АЕ №1174276 від 17.01.2023, та якими підписувались процесуальні документи у цій справі, а також адвокат Носик Б.М. брав участь у судових засіданнях.
Також були понесені витрати на відрядження адвоката Носика Б.М. у місто Київ для прийняття участі у судовому засіданні 14.08.2023 на суму 1116,95 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач заперечив проти заявленої суми витрат на правничу допомогу та просив зменшити їх до 1 000,00 грн, мотивуючи своє клопотання тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження понесених витрат, а саме доказів виконання послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, перелік складових наданих послуг, розрахунок вартості складових відповідних послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, що є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також відповідач зазначив, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач надав документальне підтвердження надання правової допомоги, якому місцевий суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу надав належну правову оцінку.
Колегія суддів зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваної постанови.
Колегія суддів також враховує, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару (як у даному випадку) сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Проте відповідач в даному випадку цього не довів.
Крім того, посилаючись на невідповідність заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу критеріям реальності та розумності, а також необхідність її зменшення до 1 000,00 грн, відповідач (скаржник) не навів жодного обґрунтування цієї суми витрат на правничу допомогу, не зазначив жодних заперечень стосовно здійсненої судом оцінки наявних в матеріалах справи доказів фактичного понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у заявленому до стягнення розмірі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційних скарг, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг.
Судові витрати.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.
Апеляційна скарга на додаткове рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не є об'єктом справляння судового збору, відповідно розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі №910/8089/23 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.
Апеляційну скаргу Корпорації "ТСМ ГРУП" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі №910/8089/23 у частині відмови у стягненні 3 910 172, 02 грн пені залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Корпорацію "ТСМ ГРУП".
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови підписано - 20.02.2024.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді С.В. Владимиренко
А.М. Демидова