справа № 380/471/24
16 лютого 2024 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивачів від 15 лютого 2024 року про забезпечення позову у справі № 380/471/24 за позовом ОСОБА_1 (с. Залужжя, Львівський район, Львівська область, 81511), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_12 ( АДРЕСА_9 ) до Львівської міської ради (площа Ринок, 1, м. Львів, 79008) про визнання протиправними та нечинними ухвал,-
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (позивачі) звернулися до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом про визнання протиправними та нечинними ухвал Львівської міської ради про резервування земельних ділянок від 23 серпня 2023 року №№ 3800, 3801, 3802, 3803, 3804, 3805, 3806, 3807 та від 28 вересня 2023 року №№ 3936, 3937, 3938, 3939 (далі - також оскаржувані ухвали).
Ухвалою судді від 22 січня 2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
15 лютого 2024 року представник позивачів подав до суду заяву про забезпечення позову.
Указана заява мотивована тим, що оскаржуваними ухвалами Львівської міської ради зарезервовано земельні ділянки з кадастровими номерами 4622710200:10:000:0382, 4622710200:10:000:0372, 4622710200:10:000:0381, 4622710200:10:000:0373, 4622710200:10:000:0453, 4622710200:10:000:0477, 4622710200:10:000:0383, 4622710200:10:000:0384, 4622710200:10:000:0374, 4622710200:10:000:0375, 4622710200:10:000:0376, 4622710200:10:000:0379. Надалі Львівська міська рада прийняла ухвалу від 27 грудня 2023 року № 4188 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (земельні ділянки) у с. Малі Підліски», якою ухвалила зареєструвати за Львівською міською територіальною громадою право комунальної власності на нерухоме майно (земельні ділянки). На підставі зазначеної ухвали Львівської міської ради 11 січня 2024 року та 16 січня 2024 року зареєстровано право комунальної власності на земельні ділянки з указаними вище кадастровими номерами. На переконання представника позивачів, виникнення у Львівської міської ради права власності на зазначені земельні ділянки створює правомірні підстави для прийняття Львівською міською радою будь-яких рішень щодо розпоряджання такими земельними ділянками, в тому числі, але не виключно надання дозволів на розробку проектів землеустрою іншим особам, затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передання у власність, надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, оголошення проведення аукціону, конкурсу щодо викупу та передачі таких земельних ділянок в оренду, емфітевзис, володіння або користування, укладення договорів купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, що в майбутньому унеможливить виникнення у позивачів права власності на ці земельні ділянки попри існування у них права правомірного очікування на ці ж земельні ділянки. Виникнення у третіх осіб права власності, володіння чи користування на такі земельні ділянки зумовить необхідність ініціювання позивачами нових судових проваджень з використанням інших способів захисту, зокрема, визнання нечинними правочинів, за якими третіми особами набуто у власність, володіння чи користування земельні ділянки; скасування рішень Львівської міської ради тощо. Отже, у позивачів виникають обґрунтовані побоювання та очікування, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову Львівська міська рада зможе вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення щодо передання у власність, володіння чи користування третім особам земельних ділянок з кадастровими номерами 4622710200:10:000:0382, 4622710200:10:000:0372, 4622710200:10:000:0381, 4622710200:10:000:0373, 4622710200:10:000:0453, 4622710200:10:000:0477, 4622710200:10:000:0383, 4622710200:10:000:0384, 4622710200:10:000:0374, 4622710200:10:000:0375, 4622710200:10:000:0376, 4622710200:10:000:0379, що фактично знівелює будь-яке значення звернення позивачів із позовом про визнання протиправними та нечинними ухвал про резервування земельних ділянок та в подальшому унеможливить ефективний захист законних прав та інтересів позивачів щодо реалізації права правомірного очікування позивачів стосовно набуття таких земельних ділянок у власність.
Також представник позивачів зазначає, що оскаржувані ухвали Львівської міської ради мають ознаки очевидної протиправності, оскільки Львівська міська рада рішень про відмову позивачам у передачі земельних ділянок у власність не приймала, не залишено такі клопотання позивачів без розгляду, а щодо спірних земельних ділянок прийняті рішення про їх резервування для потреб Львівської міської територіальної громади з метою унеможливлення повторного звернення позивачів із клопотаннями про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передання таких ділянок у власність позивачам у передбаченому законодавством порядку. Зауважує, що ні положеннями Земельного кодексу України, ні будь-якого іншого закону не визначено порядку резервування земельних ділянок «для потреб територіальних громад» та «з метою ефективного використання земель, залучення додаткових коштів до бюджету територіальної громади для реалізації програм соціально-економічного та культурного розвитку територіальної громади», окрім резервування земельних ділянок як цінних для заповідання територій та об'єктів природно-заповідного фонду та на підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів. Тобто, оскаржувані ухвали Львівська міська рада прийняла не з метою недопущення знищення або руйнування земельних ділянок як цінних для заповідання територій та об'єктів та на підставі розробленої технічної документації із землеустрою, а виключно з метою збереження за собою таких земельних ділянок та подальшого користування та розпорядження ними. Оскаржувані ухвали Львівської міської ради про резервування земельних ділянок прийняті всупереч рішенню Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 380/9664/20, яке набрало законної сили, і яким зобов'язано Львівську міську раду вирішити питання щодо затвердження проектів землеустрою щодо відведення та надання їх у власність позивачам та всупереч положенням статті 118 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що свідчить про очевидну невідповідність таких рішень положенням пунктів першого-третього частини другої статті 2 КАС України. Зазначене дає підстави для висновку, що прийняті Львівською міською радою ухвали про резервування земельних ділянок, щодо визнання яких протиправними та нечинними позивачі звернулись із позовом до суду, є очевидно протиправними та явно суперечать вимогам закону та критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України та порушують права позивачів стосовно реалізації правомірних очікувань щодо набуття права власності на земельні ділянки.
Представник позивачів підсумовує, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі унеможливить виконання рішення суду у справі, у випадку задоволення позовних вимог позивачів, та знівелює саме значення судового розгляду справи для позивачів, оскільки у випадку вчинення Львівською міською радою будь-яких дій, що матимуть наслідком набуття права власності третіх осіб на зазначені земельні ділянки, ефективний захист та поновлення порушеного права правомірного очікування позивачів буде неможливим, оскільки виникатиме необхідність повторного звернення позивачів до суду з метою реалізації права правомірного очікування щодо набуття права власності на земельні ділянки.
З огляду на викладене просить суд вжити заходи забезпечення позову у справі № 380/471/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до Львівської міської ради про визнання протиправними та нечинними ухвал Львівської міської ради про резервування земельних ділянок шляхом заборони Львівській міській раді (ідентифікаційний код юридичної особи: 04055896; адреса: площа Ринок, буд. 1, м. Львів, Львівська область, 79008) та її структурним підрозділам вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення, у тому числі, але не виключно надання дозволів на розробку проектів землеустрою, затвердження проектів землеустрою, розробку будь-якої документації із землеустрою, в тому числі технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, оголошення аукціонів, конкурсів або торгів щодо викупу або передачі в оренду, прийняття рішень щодо передачі в оренду, емфітевзис, власність, володіння або користування, укладення договорів купівлі-продажу та/або оренди чи емфітевзису щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4622710200:10:000:0382, 4622710200:10:000:0372, 4622710200:10:000:0381, 4622710200:10:000:0373, 4622710200:10:000:0453, 4622710200:10:000:0477, 4622710200:10:000:0383, 4622710200:10:000:0384, 4622710200:10:000:0374, 4622710200:10:000:0375, 4622710200:10:000:0376, 4622710200:10:000:0379.
Вирішуючи заяву представника позивачів про забезпечення позову, суд ураховує наступне.
Насамперед суд відзначає, що відповідно до вимог частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову - це надання заявнику тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову врегульовано главою 10 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Суд відзначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частинами четвертою-шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти таких висновків.
Під час розгляду заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 КАС України.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Оцінюючи аргументи представника позивачів про наявність підстав для забезпечення позову, які викладені у заяві від 15 лютого 2024 року, суд враховує наступне.
Щодо покликань представника позивачів на неможливість виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.
Під час вирішення питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову суд повинен досліджувати достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе заявник їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
З системного аналізу наведених вище процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто, заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 640/19275/18, від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21.
У заяві про забезпечення позову представник позивачів вказує, що виникнення у Львівської міської ради права власності на зазначені земельні ділянки створює правомірні підстави для прийняття Львівською міською радою будь-яких рішень щодо розпоряджання такими земельними ділянками, в тому числі, але не виключно, надання дозволів на розробку проектів землеустрою іншим особам, затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передання у власність, надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, оголошення проведення аукціону, конкурсу щодо викупу та передачі таких земельних ділянок в оренду, емфітевзис, володіння або користування, укладення договорів купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, що в майбутньому унеможливить виникнення у позивачів права власності на ці земельні ділянки попри існування у них права правомірного очікування на ці ж земельні ділянки.
Однак до заяви про забезпечення позову представник позивачів не додав жодних доказів прийняття Львівською міською радою рішень або ж вчинення дій, які б свідчили про наміри Львівської міської ради у будь-який спосіб розпорядитися земельними ділянками з кадастровими номерами 4622710200:10:000:0382, 4622710200:10:000:0372, 4622710200:10:000:0381, 4622710200:10:000:0373, 4622710200:10:000:0453, 4622710200:10:000:0477, 4622710200:10:000:0383, 4622710200:10:000:0384, 4622710200:10:000:0374, 4622710200:10:000:0375, 4622710200:10:000:0376, 4622710200:10:000:0379.
Тому доводи представника позивачів у цій частині є лише припущеннями, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
З огляду на викладене суд не встановив підстав для забезпечення позову з підстав неможливості виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Щодо покликань представника позивачів на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних ухвал, як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Суд звертає увагу на те, що фактичні обставини справи, зокрема, встановлення правомірності чи неправомірності (протиправності) оскаржуваних ухвал підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
У аспекті цього суд зауважує, що безумовно, рішення чи діяння суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на учасників правовідносин. Такі рішення (діяння) можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Сам собою факт прийняття суб'єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів позивачів, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.
З огляду на наведене суд не встановив підстав для забезпечення позову з мотивів очевидної протиправності рішень суб'єкта владних повноважень, що призводить до порушення прав, свобод та інтересів позивачів.
У аспекті викладеного суд також відзначає, що відповідно до вимог пункту п'ятого частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Як слідує зі змісту наданих представником позивача відомостей з Державного реєстру речових прав підставою реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 4622710200:10:000:0382, 4622710200:10:000:0372, 4622710200:10:000:0381, 4622710200:10:000:0373, 4622710200:10:000:0453, 4622710200:10:000:0477, 4622710200:10:000:0383, 4622710200:10:000:0384, 4622710200:10:000:0374, 4622710200:10:000:0375, 4622710200:10:000:0376, 4622710200:10:000:0379, щодо яких позивач просить заборонити Львівській міській раді вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення, зазначено, серед іншого, ухвалу Львівської міської ради від 27 грудня 2023 року № 4188 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (земельні ділянки) у с. Малі Підліски», яка, однак, не є предметом оскарження у цій справі.
Беручи до уваги вищевикладене, суд підсумовує, що представником позивачів жодними належними та допустимими доказами не доведено та необґрунтовано необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а тому суд доходить висновку, що в задоволенні заяви представника позивачів від 15 лютого 2024 року про забезпечення позову належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 150-154, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні заяви представника позивачів від 15 лютого 2024 року про забезпечення позову - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст ухвали складено 16 лютого 2024 року.
Суддя Клименко О.М.