16 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 521/16260/21
Провадження № 61-1786ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - позивач)
на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 7 листопада 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2024 року
у справі за його позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) (далі - відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, та
1. У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача 50 000,00 грн завданої моральної шкоди. Мотивував так:
- 28 серпня 2020 року він поштою направив до Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) відповідно до статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» повідомлення про помилку у відомостях Єдиного державного реєстру разом зі статутом у новій редакції, затвердженій на конференції Гаражного товариства «НАДІЯ» 23 травня 2020 року (протокол № 1/2020), після виправлення помилки та із документом про сплату реєстраційного збору;
- Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) не провело реєстрації цього повідомлення (хоча заступник начальника вказаного управління засобами зв'язку повідомив позивача про протилежне), чим завдало шкоди. Її грошовий еквівалент позивач оцінив у 50 000,00 грн.
2. 7 листопада 2023 року Заводський районний суд міста Миколаєва ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову, а 30 січня 2024 року Миколаївський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив зазначене рішення без змін. Мотивували тим, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів завдання йому моральних страждань, протиправності дій відповідача, наявності причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправними діями.
3. 3 лютого 2024 року позивач сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 4065/0/220-24 від 5 лютого 2024 року). Просить скасувати зазначені рішення судів і скерувати справу на новий розгляд.
4. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
4.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
4.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
4.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
4.4. Предметом спору є відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. Ціна позову становить 50 000,00 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірівпрожиткового мінімуму для працездатних осіб.
4.5. У касаційній скарзі позивач звернув увагу на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та стверджує, що ця справа має для нього виняткове значення, оскільки шляхом фальсифікації документів він протиправно був позбавлений посади керівника Гаражного товариства «Надія», що унеможливило вирішення земельного питання та реєстрацію права власності на збудовані гаражі. Проте зазначені доводи позивач не підтвердив жодними доказами та не обґрунтував потребу в касаційному перегляді судових рішень, із якими він не погодився.
4.6. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можливо оскаржити у касаційному порядку, позивач теж не обґрунтував. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
5. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
5.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
5.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
5.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
5.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
5.5. Позивач отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази на користь його позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.
5.6. Позивач подав касаційну скаргу на судові рішення, які за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За наведених умов обмеження на подання позивачем касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушує сутність його права на доступ до суду.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 7 листопада 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді: Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук