Номер провадження: 22-ц/813/1878/24
Справа № 522/23370/21
Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.
Доповідач Лозко Ю. П.
23.01.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2023 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
встановив:
У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, у якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 1 759 997,35 доларів США.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що юридичні особи засновниками та бенефіціарами яких були сторони у справі впродовж 2012 - 2020 років спільно займалися підприємницькою діяльністю пов'язаною з торгівлею зерновими та масляничними культурами в Одеському регіоні.
У Меморандумі від 31 грудня 2016 року сторони зафіксували наявність заборгованості компаній, що прямо чи опосередковано контролювалися позивачем, перед відповідачем та підконтрольними йому та його пасинку - ОСОБА_3 компаніями.
Договірні відносини між позивачем та відповідачем належним чином не оформлювалися. З метою гарантії повернення заборгованості підприємствам відповідача, позивач був змушений взяти в борг у ОСОБА_4 кошти, на загальну суму - 1 914 991 доларів США, що підтверджується договорами позики, які додані до позовної заяви. Після отримання грошових коштів від ОСОБА_4 , позивач починаючи з 2017 року почав здійснювати передачу цих коштів на користь ОСОБА_2 , особисто та через своїх довірених осіб, а саме, грошові кошти відповідачу передавали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на загальну суму в розмірі 1 759 997,35 доларів США.
У 2020 року у позивача з'явилися сумніви в правильності розрахунків заборгованості його компаній перед відповідачем та контрольованими ним компаніями. В результаті перерахунку, виявилось, що заборгованість відсутня, а кошти в розмірі 1 759 997,35 доларів США були передані на користь відповідача за відсутності реальної заборгованості та відповідної правової підстави. Крім того, позивач переконаний, що на теперішній час існує заборгованість у компаній, що контролюються відповідачем, перед ним, що підтверджується актами звірки між підприємствами позивача та відповідача.
Відповідач в добровільному порядку відмовляється повернути кошти, що були отримані ним від позивача за відсутності правової підстави.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази на підтвердження заявлених ним вимог не підтверджують обставин щодо передачі відповідачу грошових коштів у розмірі 1 59 997,35 дол. США та отримання цих коштів останнім.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Монастирський Д.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2023 року та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції без жодного обґрунтування не врахував пояснення свідків, оскільки такі, скаржник відповідно до ст. 76 ЦПК України є одним з засобів доказування, також суто декларативним та не вмотивованим є відхилення судом наданих позивачем скріншотів та звукозаписів. Висновок суду про наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин суперечить іншим його висновкам, а також зроблений без надання таким правовідносинам правової кваліфікації. Також скаржник вважає безпідставними посилання суду про необхідність проведення операцій з передачі коштів через касу підприємства, оскільки така передача проводилась між фізичними особами, а не підприємствами.
21 грудня 2023 року через систему Електронний суд ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Гусельщикова М.А., подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, заперечуючи проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає законними та обґрунтованими висновки суду, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав наведених в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до ч. 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, представника скаржника адвоката - Монастирського Д.О., якій підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, пояснення представника відповідача адвоката - Гусельщикову М.А., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.
Суд першої інстанції розглянув такий спір за правилами цивільного судочинства, що апеляційний суд вважає помилковим, виходячи з такого.
Так, звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 виникли боргові зобов'язання, внаслідок отримання останнім, у рахунок погашення заборгованості компанії позивача, яка виникала перед компанією відповідача, у розмірі 1 914 991 доларів США. Проте, на думку позивача відповідна заборгованість була відсутня, а отже передані ним кошти, набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин (частина п'ята статті 26 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці (далі - ФОП), фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №916/1261/18 викладено такі правові висновки.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору, зокрема є: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З Меморандуму від 31 грудня 2016 року убачається фіксування заборгованості “ООО Вектор Ойл Трейд, ООО Векта Вин, ООО Селещанское” перед “ООО Хлебэкспорт, ООО Хлебэкспорт-2010, DIRECTINVEST, Trestcane LTD”.
Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, компанії “ООО Вектор Ойл Трейд, ООО Векта Вин, ООО Селещанское” прямо чи опосередковано контролювалися позивачем, а компанії “ООО Хлебэкспорт, ООО Хлебэкспорт-2010, DIRECTINVEST, Trestcane LTD” - відповідачем та його пасинком - ОСОБА_3 .
За таких обставин апеляційний суд вважає, що спір, який виник між сторонами належить до юрисдикції господарського суду, як такий що випливає з правочинів вчинених у господарській діяльності та для забезпечення виконання зобов'язань, сторонами якого є юридичні особи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною першою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
На вказане суд першої інстанції не звернув увагу та розглянув цю справу по суті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог в порядку цивільного судочинства, а тому колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, а провадження у цій справі з наведених вище підстав потрібно закрити.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Згідно частини четвертої ст. 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
На виконання вимог приписів ч.1 ст. 256 ЦПК України, колегія суддів роз'яснює ОСОБА_1 про його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції, яким у цьому випадку є Господарський суд Одеської області.
Керуючись ст.ст.367, 374, 377, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2023 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів закрити, роз'яснивши ОСОБА_1 , що розгляд таких вимог заявника віднесений до юрисдикції господарського суду.
Роз'яснити ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом 10 днів з дня отримання постанови звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 29 січня 2024 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова