Справа 206/5027/23
Провадження 2/206/174/24
08 лютого 2024 року м. Дніпро
Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Прінь І.П.
за участі секретаря Погребної А.О.,
представника позивачів ОСОБА_1
позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-
У жовтні 2023 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Дніпровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. В обґрунтування позову позивачі вказують не те, що вони з березня 2002 року, вже понад 21 рік безперервно проживають в будинку АДРЕСА_1 та добросовісно, відкрито, безперервно володіють зазначеним будинком як власники, що підтверджується зокрема актом про постійне проживання позивачів за вказаною адресою. Разом з позивачами з березня 2002 року у будинку АДРЕСА_1 проживали члени їх сім'ї чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , донька ОСОБА_3 - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка наразі проживає зі своєю сім'єю за іншою адресою. На момент вселення позивачів і членів їх сім'ї у березні 2002 року в будинку тривалий час ніхто не проживав, тому будинок мав покинутий і занедбаний вигляд, потребував капітального ремонту. Вселилася у цей будинок сім'я за порадою мешканців вулиці, які повідомили, що жінка, яка володіла будинком померла в 1990-х роках і в будинку тривалий час ніхто не проживає. Під час вселення у вказаний будинок була присутня жінка на ім'я ОСОБА_9 , яка відрекомендувалася родичкою померлої та якій позивачі на її вимогу сплатили 600 доларів США. Після цього ця жінка зникла. Ні їм, ні членам їх сім'ї ніхто жодних вимог і претензій з приводу їх проживання в будинку АДРЕСА_1 , володіння ним з березня 2002 року до часу подачі цього позову до суду, не пред'являв. За час проживання у цьому будинку позивачі навели лад у ньому та території присадибної ділянки, на якій розміщені житловий будинок, господарські будівлі та споруди, сплатили заборгованість по комунальним послугам. З метою підтвердження технічних характеристик будинку ними було замовлено виготовлення технічної документації на нього. Згідно з відповіддю комунального підприємства «Дніпровське бюро технічної документації» Дніпровської міської ради від 23.06.2023 № 6231 та доданого до неї дублікату договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 22.09.1955 вбачається, що в матеріалах інвентарної справи станом на 31.12.2012 містяться дані про те, що на підставі документу виданого 05.03.1968 року Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, реєстр № 1-2349 зареєстровано КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 21 за реєстровим № 70, право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_10 . Відповідно до письмової інформації Самарського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України № 1057/81-26-32 від 15.08.2023р. вбачається, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про смерть ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 1100 від 21 жовтня 1994 року складено Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі південного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Одеса). Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна № 351669443 від 24.10.2023, що сформованою на запит сторони позивача вбачається, що в Державному реєстрі відсутня інформація про реєстрацію права власності, інших речових прав, іпотеки, обтяження на будинок АДРЕСА_1 . Таким чином, посилаючись на норми ст. 344 ЦК України, позивачі просили суд ухвалити рішення, яким визнати за ними право власності за набувальною давністю на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 39,2 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, в рівних частинах за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 11.10.2023 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження. У справі призначено підготовче судове засідання. Задоволено клопотання представника позивачів про витребування доказів (а.с.102-103).
Ухвалою суду від 23.02.2023 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с.216).
Позивачі ОСОБА_2 а ОСОБА_3 , представник позивача - адвокат Копійко О.В. в судовому зсіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Не заперечували проти розгляду справи в заочному порядку.
Представник відповідача Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомим, відзив на позов не подав.
За таких підстав, суд ухвалив розглянути справу за відсутності представника відповідача в заочному порядку.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заслухавши пояснення учасників провадження, показання свідків, дослідивши надані суду письмові докази, суд встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_10 , що підтверджується копією Запису акта про смерть №1100 від 21 жовтня 1994 року, який наданий суду Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с136-139).
Згідно із наданою Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) інформацією (№2010/01-21 від 28.11.23) встановлено, що згідно Інформаційної довідки зі спадкового реєстру №74924973 від 28.11.2023р., стосовно наявності спадкової справи та виданих свідоцтв про право на спадщину щодо спадкового майна ОСОБА_10 , інформація про відкриті спадкові справи відсутня. Згідно інформації ( з паперових носіїв, отриманої від Восьмої дніпровської (дніпропетровської) державної нотаріальної контори, спадкова справа до майна ОСОБА_10 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_7 , - не відкривалася ( а.с.144-145).
З дослідженої судом копії інвентарної справи №521 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ( раніше пос. АДРЕСА_2 ) станом на 31.12.2012 рік, яка була надана суду Комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради ( а.с.151-205) встановлено, що право власності на вказаний вище будинок було зареєстровано за ОСОБА_10 на підставі дублікату договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 22.09.1955р, який був виданий 05.03.1968 року Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою реєстр № 1-2349 зареєстровано КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 21 за реєстровим № 70 ( а.с.171-175).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 24.10.2023 № 351669443 (а.с.24), сформованою на запит сторони позивача, вбачається, що інформація про реєстрацію права власності, інших речових прав, іпотеки, обтяження на будинок АДРЕСА_1 відсутня.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 суду показала, що з 2005 року проживає в будинку АДРЕСА_3 . З того часу знає позивачів. Їй відомо, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 постійно проживають в будинку АДРЕСА_1 , здійснювали ремонт будинку. На яких підставах позивачі вселилися в цей будинок їй не відомо.
Свідок ОСОБА_12 суду показав, що проживає в будинку АДРЕСА_4 з 2012 року. З того часу знає позивачів у справі, які постійно проживають по сусідству в будинку АДРЕСА_1 . На яких підставах позивачі вселилися до цього будинку йому не відомо.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , дочка та сестра позивачів, суду показала, що її сім'я стала проживати у будинку АДРЕСА_1 з 2002 року. Подробиці вселення до будинку вона не знає, оскільки на той час була ще маленькою, але пам'ятає, що сусіди попрохали батьків приглянути за цим будинком, оскільки в ньому тривалий час ніхто не проживав. Впродовж всього часу проживання в цьому будинку вони оплачували комунальні послуги. Жодних претензій щодо неправомірності їхнього проживання у цьому будинку їм ніхто не виказував. З 2017 року вона стала проживати в квартирі АДРЕСА_5 , а мати з братом залишилися проживати в будинку.
Свідок ОСОБА_14 суду показав, що є сусідом позивачів та проживає за адресою АДРЕСА_6 з 2005 року, йому відомо, що вони весь цей час живуть тільки в цьому будинку, доглядають його.
Під час встановлення анкетних даних позивачів судом встановлено, що місце проживання обох позивачів зареєстровано за адресою: АДРЕСА_7 .
З пояснень позивача ОСОБА_3 встановлено, що у 2012 році вони з чоловіком та трьома дітьми шукали житло для проживання. Сусіди їм рекомендували оселитися в будинку АДРЕСА_1 , оскільки власниця будинку померла і в ньому тривалий час ніхто не проживав. Вони зв'язалися з родичкою померлої на ім'я ОСОБА_9 , яка вселила їх в будинок і в подальшому, після оформлення документів, пообіцяла укласти з ними договір купівлі-продажу будинку. Вони протягом шести місяців сплатили їй 600 доларів, але потім ця жінка зникла. Вони намагалися її розшукати, але їм не вдалося. За власні кошти вони підключили в будинок електропостачання, зробили ремонт і з того часу відкрито користуються цим будинком, оплачують комунальні послуги.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18), від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-4186св21).
Окрім того, враховуючи положення частин першої та третьої статті 1277 ЦК України, слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.
З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивачі були обізнані про те, що власником будинку АДРЕСА_1 , яка є предметом спору та на яку вони просять визнати право власності за набувальною давністю, була ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , тому не можна вважати володіння позивачами будинком, який залишився після її смерті, добросовісним.
Смерть ОСОБА_10 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останньої, не давали позивачам та членам їх сім'ї, підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.
Відсутність добросовісності позивачів під час заволодіння ними спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності на будинок за набувльною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України, оскільки набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на встановлені у судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-268, 272, 273, 280-283 ЦПК України, 328, 344 ЦК України суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - відмовити.
Згідно зі ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцять днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (підписання).
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У зв'язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті у кримінальній справі з 14.02.2024р. до 20.02.2024 року, повне судове рішення складено 20.02.2024 року.
Суддя І.П. Прінь