Справа № 177/1527/23
Провадження № 2-др/177/3/24
Іменем України
(заочне)
19 лютого 2024 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Лященко В.В.
за участю секретаря Кантилович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №177/1527/23 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, суд
встановив:
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 29.01.2024 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» кредитну заборгованість за Кредитним договором №8/2007/840-К/1803-Н від 19.12.2007 року у розмірі 17 562, 11 доларів США, а також судові витрати в розмірі 9 633, 33 гривень.
06.02.2024 року представник ТОВ «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп», шляхом направлення засобами поштового зв'язку, подав до суду заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу від 31.01.2024 року, в якому просив поновити ТОВ «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» строк для подання доказів понесення заявником витрат на професійну правничу допомогу; ухвалити додаткове рішення щодо судових витрат, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірір 8 500, 00 грн. та гонорар за прийняття рішення на користь клієнта (10% від суми позову) у розмірі 66 536, 17 грн., а всього 75 036, 17 грн.
В заяві зазначено, що 29.01.2024 року Криворізьким районним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення, яке позивачу було доставлене до електронного суду 29.01.2024 року об 18-13 год. У позовній заяві ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було зазначено (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які він поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, який складає 40 000,00 грн. Заявником було зазначено про понесені витрати і про те, що такі докази будуть надані в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України. Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» має право подати докази на підтвердження понесених витрат протягом п'яти днів з моменту отримання даного рішення із заявою про поновлення такого строку, тобто до 03.02.2024 року, оскільки фактично пропущено строк з поважних причин.
В зв'язку з розглядом даної справи позивач поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 8 500,00 грн. (ознайомлення з матеріалами справи за наданим пакетом документа Клієнтом, аналіз наданих документів, ознайомлення з судовою практикою та визначення перспективи справи (3 год.) - 4 500,00 грн.; складання позовної заяви - 4 000,00 грн.) та гонорару за прийняття рішення на користь клієнта (10% від суми позову) - 66 536,17 грн., а всього 75 036,17 грн. На підтвердження витрат позивачем надано копію договору про надання правової допомоги з додатком та актом; копію ордеру серії АЕ 1244471 від 01.08.2023 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серіїДП№3080.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч.4 ст.270 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, заяву про ухвалення додаткового рішення та додані до неї документи, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч.4 ст.270 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, заяву про ухвалення додаткового рішення та додані до неї документи, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 3 статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137 та частина восьма статті141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 174 ЦПК України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву; відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Встановлено, що позивач, відповідно до положень ст. 134 ЦПК України, надав попередній розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000, 00 грн., який міститься у позовній заяві.
Позивач на підтвердження понесених судових витрат надав копію договору №03/07-23 про надання правової допомоги від 03.07.2023 року, копію додатку №1 до договору №03/07-23 про надання правової допомоги від 03.07.2023 року та копію акту про надання правничої допомоги до договору №03/07-23 про надання правової допомоги від 03.07.2023 року.
Згідно акту про надання правничої допомоги до договору №03/07-23 про надання правової допомоги від 03.07.2023 року загальна вартість наданої правничої допомоги (ознайомлення з матеріалами справи за наданим пакетом документа Клієнтом, аналіз наданих документів, ознайомлення з судовою практикою та визначення перспективи справи (3 год.) - 4 500,00 грн.; складання позовної заяви - 4 000,00 грн.) становить 8 500,00 грн. та гонорару за прийняття рішення на користь клієнта (10% від суми позову) - 66 536, 17 грн., а всього 75 036, 17 грн.
Таким чином, суд вважає наявні правові підстави для ухвалення додаткового рішення про стягнення понесених позивачем судових витрат на правничу професійну допомогу в загальному розмірі 75 036,17 грн.
При цьому, суд дійшов висновку про відмову у поновленні представнику позивача строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 29.01.2024 року було доставлене на «Електронний Суд» 29.01.2024 року об 18-13 год. про що нею зазначено в заяві про ухвалення додаткового рішення, то процесуальний строк для подання такої заяви відповідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розпочинається 30.01.2024 року та закінчується 03.02.2024 року.
При цьому, 03.02.2024 року було вихідним днем (субота), то відповідно до ч. 3 ст. 124 ЦПК України останнім днем п'ятиденного строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, є перший після нього робочий день, тобто в даному випадку 05.02.2024 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 124 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Так, відповідно інформації згрупованих відправлень Укрпошта Стандарт 31.01.2024 року засобами поштового зв'язку було надіслано до суду заяву позивача про ухвалення додаткового рішення по справі № 177/1527/23 разом із доказами на підтвердження понесених витрат ТОВ «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп».
Отже, представником позивача не пропущено строк звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Тому, підстави для поновлення пропущеного строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 264-265, 270, 280-282 ЦПК України, суд
ухвалив:
Винести додаткове рішення по цивільної справі № 177/1527/23 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» (ЄДРПОУ 40696815) витрати пов'язані з професійною правничою допомогою у розмірі 8 500,00 гривень та гонорару за прийняття рішення на користь клієнта (10% від суми позову) у розмірі 66 536, 17 гривень, а всього 75 036, 17 (сімдесят п'ять тисяч тридцять шість грн. сімнадцять коп.) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя В.В. Лященко