Головуючий у суді першої інстанції Грегуль О.В.
Єдиний унікальний номер справи №754/12822/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2180/2024
08 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
секретар - Кролівець О.В.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах якої діє ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа на стороні позивача,яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -
У вересні 2023 року позивачі звернулися із вказаним позовом .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_5 16 жовтня 1973 року отримав ордер на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на сім'ю з трьох осіб - він , його дружина ОСОБА_6 , син ОСОБА_7 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_6 . померлаІНФОРМАЦІЯ_2 .
У ОСОБА_7 народився син ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_7 одружився із ОСОБА_4 18 вересня 2014 року.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
На даний час у квартирі проживають ОСОБА_3 разом із сім'єю - дружина та дочка , вдова ОСОБА_7 - ОСОБА_4 .
Всі ці роки ОСОБА_1 та його сім'я сплачували комунальні послуги, зробили косметичний ремонт, повністю несли тягар утримання нерухомого майна, і на думку позивачів набули права користування житловим приміщенням.
У прохальній частині позову просили:
Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представником якої є ОСОБА_3 право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, як незаконне і необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. В апеляційній скарзі посилалася на ту обставину, що суд не дав належної оцінки доказам, наданих позивачкою на підтвердження своїх вимог.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони повідомлені про день та час розгляду справи на 08 лютого 2024 року за адресами, наявними в матеріалах справи, Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Сторони приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Правильним є висновок про відмову у позові. Разом з тим, як на підставу відмови у позові, суд посилався на те, що позивачі не надали суду доказів на підтвердження своїх вимог, при цьому суд не з'ясував характер правовідносин, не визначився з колом осіб ,які мають приймати участь у справі, а відтак мотивувальну частину рішення слід викласти в такій редакції.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_5 16 жовтня 1973 року отримав на підставі ордеру квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на сім'ю з трьох осіб - він, його дружина ОСОБА_6 , син ОСОБА_7 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У ОСОБА_7 народився син ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_7 одружився із ОСОБА_4 18 вересня 2014 року.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
На даний час у квартирі проживають ОСОБА_3 разом із сім'єю - дружина та дочка, вдова ОСОБА_7 - ОСОБА_4 .
Як видно із матеріалів справи квартира не приватизована. Жоден з учасників справи у квартирі не зареєстрований.
Сторони у справі не є офіційними наймачами спірного житла, а є офіційно зареєстрованими наймачами інших жилих приміщень за іншими адресами.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 не має зареєстрованого місця проживання.
Згідно ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Виходячи з положень ст. 33 Конституції України про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання сама по собі наявність чи відсутність прописки не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови в цьому.
Згідно з ч.2.ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За змістом статей 1, 2 Статуту територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 371/1805 та зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України 02 лютого 2005 року № 14/5 - територіальна громада м. Києва є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій та повноважень. Територіальна громада м. Києва реалізує свої владні повноваження безпосередньо або через органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Преамбулою Статуту визначено, що саме Київська міська рада є повноважним представником територіальної громади м. Києва. Статтею 28 Статуту встановлено, що відповідно до Конституції України та чинного законодавства України територіальній громаді м. Києва належить право власності на рухоме і нерухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, доходи міського та районних у м. Києві бюджетів, а також майнові права, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності. Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а стаття 319 Цивільного кодексу України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже спірна квартира на момент виникнення спірних правовідносин і дотепер перебувають у власності територіальної громади м. Києва.
У Постанові від 07 жовтня 2020 року ( справа № 705/3876/18 ) Верховний Суд зазначив , що відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив,що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 ,як до відповідача про визнання права користування жилим приміщенням , яка у спірній квартирі не зареєстрована .
Позивачка у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляла.
Висновок щодо суб'єктного складу учасників справи зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 14-233цс18, підстав для відступу від цього висновку не вбачається.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини , саме з цих підстав слід відмовити у задоволенні позову .
Європейський суд з прав людини, неодноразово зазначав ,що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що рішення суду слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови . в інший частині залишити без змін .
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В інший частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 19 лютого 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова