Справа №753/12565/22 Головуючий в суді І інстанції Лужецька О.Р.
Провадження № 22-ц/824/2102/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
08 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Медведчук Д.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районна в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,
У січні 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що позивач разом з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі, який зареєстрований органом реєстрації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначає, що шлюбні відносини з відповідачем припинено, оскільки через розбіжність у поглядах на життя, спільне проживання сторін, існування сім'ї та збереження шлюбу виявилося не можливим. Посилається на те, що сім'я розпалась, на даний час шлюб носить формальний характер, мешкають окремо, кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами, а тому просить суд розірвати шлюб.
Крім того позивач стверджує, що 19.02.2020 відповідач добровільно залишила квартиру позивача, вивезла усі свої речі та переїхала на постійне місце проживання до тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим, отримала громадянство РФ, за місцем постійного проживання в АР Крим зареєструвалася як фізична особа-підприємець.
Малолітня ОСОБА_4 фактично проживає з ним за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою дитина має власну кімнату, яка повністю облаштована для проживання дитини. ОСОБА_4 відвідує дитячий центр «ФОП ОСОБА_6 » та перебуває на повному утриманні батька, ОСОБА_2 .
В свою чергу відповідачка постійно проживає в тимчасово окупованій АР Крим, в м. Києві буває періодично, не працює, не може фінансово забезпечити дитину, не займається її розвитком, вихованням, проте виявила бажання забрати дитину з собою на постійне місце проживання на тимчасово окуповану територію АР Крим, а напередодні військової агресії РФ проти України, вона разом із дитиною без відома та згоди батька виїхала за межі України у Італійську Республіку де перебуває і на теперішній час.
Позивач стверджує, що має можливість забезпечити належний рівень виховання та утримання малолітньої дитини, її повноцінний соціально-правовий захист та виконання всіх цивільних обов'язків щодо дитини у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Позивач є матеріально забезпечений, є працевлаштованим, має стабільний дохід, всі можливості задля виховування доньки, комфортні умови для проживання, у вихованні допомогу може надавати бабуся дитини, не має жодних зауважень з боку органів опіки та піклування.
Позивач переконаний, що їх малолітня дитина ОСОБА_4 повинна проживати разом із ним, оскільки це відповідає саме інтересам дитини, а тому просив суд розірвати шлюб, укладений 19 листопада 2013 року між ним ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований органом реєстрації ОСОБА_3 ; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з ним.
Ухвалою суду першої інстанції від 19.10.2022 року позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини роз'єднані в самостійні провадження.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року позов задоволено та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції не враховано бажання дитини та не заслухано думку самої дитини, вважає, що, з огляду на вік малолітньої дитини - вісім років, потребу в цьому віці в материнській турботі та догляді, та враховуючи ту обставину, що дитина в силу свого віку має тісну емоційну прив'язаність до мами, розлучення її та дитини є небажаним, оскільки проживання ОСОБА_4 з нею сприятиме гармонійному зростанню та розвитку доньки і з цих підстав проживання дитини з батьком є недоречним.
Наголошує, що беззаперечних доказів, що своєю поведінкою вона може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини позивачем не надано.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між батьком та донькою склалися тривалі добрі відносини і тісний психологічний зв'язок, зважаючи на відсутність обставин, які негативно характеризують позивача, наявність у нього усіх можливостей для забезпечення умов життя, необхідних для розвитку малолітньої дитини, а відтак визначення місця проживання дитини з батьком буде повною мірою відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.11.2013 року, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.11.2022 року розірвано.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження .
Малолітня дитина ОСОБА_4 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні представник позивача повідомив, що до 2019 року подружжя Нецевичів разом із їх неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 .
На початку 2019 року шлюбні відносини між подружжям фактично припинилися, відповідач залишила квартиру, а у лютому 2020 року переїхала до тимчасово окупованого Криму. Дитина залишилася проживати разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , який продовжував її утримувати та займатися її вихованням та розвитком.
Відповідач ОСОБА_1 час від часу поверталася в м. Київ, але напередодні військової агресії РФ проти України, разом із дитиною ОСОБА_4 без відома та згоди батька ОСОБА_2 виїхала за межі України у Італійську Республіку де перебуває по теперішній час. Дана обставина, зокрема і проживання ОСОБА_1 у Італійській Республіці визнається відповідачкою.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 забезпечений житлом, має належні житлово-побутові умови та дохід, який дозволяє йому забезпечити належні умови проживання та утримання дитини, що підтверджується відповідними документами та актом обстеження умов проживання, складеним спеціалістами служб у справах дітей Дарницької РДА.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 працевлаштований, що підтверджується витягом з наказу № 192 Головнокомандуючого Збройних сил України ОСОБА_5. від 30.01.2023 року.
Мати дитини ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно висновку Дарницької районного в місті Києві державної адміністрації від 15.02.2023 року № 101-1334/02, орган опіки та піклування, з метою забезпечення прав та інтересів дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 .
З Висновку вбачається, що на засіданні комісії був заслуханий батько ОСОБА_2 , який вважає, що проживання ОСОБА_4 з ним забезпечить дитині належне виховання та розвиток, чого не може надати мати, оскільки, вона емоційно неврівноважена, не працює, не приділяє достатньо уваги дитині, не бере участі у її утриманні, розвитку, вихованні, неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки. В червні 2022 року, під час перебування матері з дитиною у родичів на тимчасово окупованій території міста Ялта, окупаційною владою було винесено рішення про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 у матері та тимчасове влаштування її в медичний заклад з метою вирішення подальшої долі дитини (причому дана обставина визнається самою ОСОБА_1 в електронному листі, направленому на адресу суду від 14.02.2023року). Також ОСОБА_2 зазначив, що з моменту народження дитини і до її виїзду за межі України брав постійну участь у її вихованні, навчанні, матеріальному забезпеченні, піклувався про неї. Донька відчувала себе з ним в безпеці та впевнено.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 274/111/19 (провадження № 61-5712св22) Верховний Суд вказав, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
На підставі вищевикладеного, враховуючи якнайкращі інтереси дитини та розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення позову та визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 , оскільки відповідачка не надала належних і достатніх доказів в обґрунтування заперечень проти доводів позивача та не довела відсутність правових підстав щодо визначення місця проживання дитини саме з батьком.
Колегія суддів вважає, що за відсутності вимог відповідачки щодо визначення місця проживання дитини з нею та лише заперечення проти визначення місця проживання дитини з батьком, скасування оскаржуваного рішення не сприятиме вирішенню спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та не відповідатиме її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 квітня 2023 року по справі № 759/6072/21 (провадження № 61-12372св22).
Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують, а відтак колегією суддів відхиляються, з огляду на відсутність доказів на підтвердження того, що визначене місцевим судом місце проживання дитини з батьком поставить під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
При цьому визначення місця проживання дитини з батьком не впливатиме на її взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 лютого 2023 року (справа № 188/1542/20, провадження № 61-11857св22), від 01 березня 2023 року (справа № 643/16285/20, провадження № 61-530св23), від 14 березня 2023 року (справа № 596/302/21, провадження № 61-12438св22).
В подальшому, з урахуванням віку та розвитку дитини, обставин, які можуть виникнути, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: