Справа № 544/1439/22 Номер провадження 22-ц/814/646/24Головуючий у 1-й інстанції Сайко О.О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
08 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Прядкіної О.В.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» адвоката Черкасової Олени Олексіївни
на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 серпня 2023 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про застосування наслідків недійсного правочину,-
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з АТ «Креді Агріколь Банк» на свою користь сплачені ним кошти в рахунок комісії за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2018 року № 4/1353581 у розмірі 193917,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 квітня 2018 року між ним та АТ «Креді Агріколь Банк» було укладено договір споживчого кредиту, за яким він отримав кредит у сумі 306000 грн. строком на 60 місяців з 18 квітня 2018 року по 17 квітня 2023 року.
Пунктом 1.3 договору було передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує процентну винагороду щомісячно у розмірі 9 % річних, комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 1,70 % в місяць від суми кредиту зазначеної у пункті 1.1. Відповідно до змісту додатку № 1 договору сума комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості комісії щомісячно складала 5202 грн.
Позивач вказав, що виконав свої зобов'язання за кредитним договором повністю, повернувши суму отриманого кредиту банку та сплатив всі обумовлені договором платежі.
Проте, пунктом 1.3 договору позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність якого прямо встановлена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Позивач вважає, що умова договору про обов'язок споживача сплачувати щомісячно платежі, які не є послугою банку, суперечить вимогам статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та є нікчемною.
Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про застосування наслідків недійсного правочину задовольнено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплачені ним в рахунок комісії за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2018 року № 4/1353581, в сумі 105 153 грн. 86 копійок.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 992 гривні 40 копійок.
Рішення суду мотивовано тим, що умова кредитного договору про плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, тому підлягають застосуванню наслідки виконання нікчемного правочину, шляхом стягнення безпідставно сплачених позивачем коштів в рахунок комісії за обслуговування кредитної заборгованості. З огляду на те, що на момент подачі позову 09.11.2022 сплили строки позовної давності для стягнення окремих платежів, задоволенню підлягають лише вимоги позивача про стягнення коштів, які були сплачені ним за три роки до звернення до суду з указаною вимогою, тобто з 14.11.2019 у межах трирічного строку позовної давності у сумі 105153,86 грн.
Не погодившись з даним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржила представник Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» адвокат Черкасова Олена Олексіївна, просила скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторони погодили усі істотні умови договору, який був укладений між ними, в тому числі п. 1.3, згідно якого позичальник зобов'язався сплачувати комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 1,70 % від суми кредиту.
Вказує, що позивач мав можливість відмовитися від укладення договору та на момент його підписання додаткових вимог, щодо спірних умов договору не заявляв, навпаки, ним було здійснено повне добровільне виконання зобов'язань за кредитним договором, тобто сплата кредиту, процентів та комісії у відповідному розмірі свідчить про свідоме визнання позивачем умов договору.
Зазначено, що місцевим судом при розгляді справи не було враховано правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 по справі № 496/3134/19.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 18 квітня 2018 року між АТ «Креді Агріколь Банк», Приватним акціонерним товариством «МетЛайф» та ОСОБА_1 було укладено комплексний договір № 4/1353581 (а.с. 7).
Згідно п. 1.1 комплексного договору позивачу був наданий кредит в сумі 306000 грн., строком на 60 місяців з 18.04.2018 р. по 17.04.2023 р. (включно).
Пунктом 1.3 договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує процентну винагороду щомісячно у розмірі 9 % річних, комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 1,70 % в місяць від суми кредиту зазначеної у пункті 1.1.
Відповідно до змісту додатку № 1 договору сума комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості комісії щомісячно складала 5202 грн. (а.с. 9).
ОСОБА_1 сплачено на користь банку комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості всього 193917,75 грн.: 18.05.2018 року - 5202 грн., 18.06.2018 року - 5202 грн., 18.07.2018 року - 5202 грн., 17.08.2018 року -3240,76 грн., 27.08.2018 року - 7,64 грн., 27.08.2018 року - 1961,24 грн., 27.08.2018 року - 5,24 грн., 19.09.2018 року - 4873,34 грн., 21.09.2018 року - 0,66 грн., 21.09.2018 року - 328,66 грн., 26.10.2018 року - 36,41 грн., 26.10.2018 року - 5202 грн., 20.11.2018 року - 5,20 грн., 20.11.2018 року - 5202 грн., 18.12.2018 року - 5202 грн., 17.01.2019 року - 5202 грн., 19.02.2019 року - 5,20 грн., 19.02.2019 року - 5202 грн., 18.03.2019 року - 5202 грн., 18.04.2019 року - 3780,84 грн., 22.04.2019 року - 2,84 грн., 22.04.2019 року - 2,84 грн., 22.04.2019 року - 1421,16 грн., 22.04.2019 року - 2,84 грн., 22.05.2019 року - 10,12 грн., 22.05.2019 року - 5212 грн., 19.06.2019 року - 5,06 грн., 19.06.2019 року - 5202 грн., 22.07.2019 року - 9,97 грн., 22.07.2019 року - 5202 грн., 23.07.2019 року - 9,83 грн., 16.09.2019 року - 62,0 грн., 16.09.2019 року - 5202 грн., 30.09.2019 року - 1675,07 грн., 11.10.2019 року - 166,88 грн., 11.10.2019 року - 3526,93 грн., 14.11.2019 року - 1900,17 грн., 16.12.2019 року - 1653,11 грн., 24.12.2019 року - 3650,16 грн., 14.02.2020 року - 1675,51 грн., 05.03.2020 року - 5653,20 грн., 26.04.2021 року - 1113,86 грн., 26.04.2021 року - 5202 грн., 26.04.2021 року - 84305,85 грн. Викладена обставина підтверджується оборотною відомістю, виданою банком (а.с. 12-16).
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2020 року у справі № 761/10716/20 з ОСОБА_1 стягнуто на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь банк» заборгованість за кредитним договором № 4/1353581 від 18.04.2018 року, у розмірі 208 213,50 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом - 98 657,06 грн., заборгованість за відсотками - 1 580,48 грн., заборгованість за комісією - 16 679,85 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту, процентної та комісійної винагороди - 1 084,50 грн. та судові витрати в сумі 3 413,36 грн (а.с. 39-40). 05 листопада 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2020 року скасоване, справу призначено до судового розгляду (а.с. 39-41).
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із зустрічним позовом до Акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" про стягнення безпідставно отриманих коштів. Увалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року йому відмовлено у прийнятті зазначеної зустрічної позовної заяви до спільного розгляду з первісним позовом (а.с. 46-47).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у вказаній справі від 15 лютого 2022 року позовну заяву Акціонерного товариства «Креді Агріколь банк» до ОСОБА_1 залишено без задоволення (а.с. 42-45).
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що пункт 1.3.2. договору є несправедливим, містить дисбаланс обов'язків на шкоду позичальника та суперечить вимогам законодавства, а тому оплата комісійної винагороди є необґрунтованою. Таким чином, безпідставно сплачені позивачем кошти в рахунок комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості підлягають поверненню в межах строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для забезпечення чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв'язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», який діяв на час укладення спірного кредитного договору, після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відтак, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Як вбачається з п. 1.3.2. договору під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата відповідно до додатку № 1 як «Комісія за обслуговування кредитної заборгованості» (п. 7.2. Додатку), відповідно до якого позичальник змушений сплатити банку «Плату за обслуговування кредитної заборгованості» за весь період дії кредитного договору в розмірі 312120 грн. (а.с. 9).
Проте, у вищевказаному пункті договору не уточнено систематичності запиту вказаної інформації споживачем з оплатою наданих послуг.
Як вбачається з паспорту споживчого кредиту, комісія за обслуговування кредитної заборгованості включає в себе моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, інформування клієнта про виникнення простроченої заборгованості, консультування клієнта, в т.ч. документальне, щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо).
Таким чином, позивачу фактично було встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Умова договору про обов'язкову щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості суперечить положенням ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання послуг, зміст яких є незрозумілим споживачу є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за такі супутні послуги банку, які за законом повинні надаватися йому безоплатно, пункт 1.3.2. Договору є несправедливим, містить дисбаланс обов'язків на шкоду позичальника та суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а тому оплата комісійної винагороди є необґрунтованою.
Схожі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 та в правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання п. 1.3.2 договору нікчемним, а тому отримання відповідачем грошових коштів за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 105153,86 грн. є незаконним та підлягає поверненню позивачу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.
Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» адвоката Черкасової Олени Олексіївни залишити без задоволення.
Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді Г. Л. Карпушин
О. В. Прядкіна