Єдиний унікальний номер справи: 761/26522/23 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/208/24 Доповідач в апеляційної інстанції ОСОБА_2
Категорія: продовження тримання під вартою
14 лютого 2024 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Херсонського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 з доповненнями, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 січня 2024 року, якою відносно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Томської обл. рф, громадянина України, пенсіонера, інваліда 3 групи, працюючого на посаді директора ТОВ «ІКСОРА», одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 17 березня 2024 року, включно.
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022000000000593 від 31.10.2022 року стосовно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18.01.2024 року, задоволено клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу виді тримання під вартою до 17.03.2024 року, включно.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, захисник ОСОБА_8 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Апеляційна скарга мотивована доводами про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Зокрема, апелянт зазначає про відсутність доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення та, як найменше, необхідність перекваліфікації його дій на менш тяжку статтю КК України.
Також, апелянт зазначає про безпідставність встановлення судом можливого ризику втечі обвинуваченого ОСОБА_7 та впливу на свідків та не взяття судом до уваги того, що ОСОБА_7 є особою похилого віку, є інвалідом 3 групи, учасником ліквідації аварії на ЧАЄС, одружений, має постійне місце проживання та роботи, бездоганну репутацію. Крім того, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, майнової шкоди інкримінованим злочином не завдано.
Крім того, апелянт звертає увагу і на те, що до ОСОБА_7 може бути застосований і інший, більш м'який запобіжний захід, який зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Також, на переконання апелянта суд безпідставно не взяв до уваги доводи сторони захисту про неможливість отримання обвинуваченим ОСОБА_7 належної медичної допомоги в умовах СІЗО,
Заслухавши доповідь судді - доповідача, захисника та обвинуваченого на підтримання доводів апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишилися на попередніх позиціях, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до вимог ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд виходив із того, що ризики, які мали місце, до теперішнього часу не припинили існувати і не зменшились, та виправдовують необхідність тримання під вартою обвинуваченого під час судового розгляду. Обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 підозри визначено на стадії досудового розслідування.
На цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу, а ні в якому разі достатність доказів для визнання обвинуваченого винним, оскільки вказане питання вирішується в нарадчої кімнати при винесенні вироку, лише при оцінці усіх доказів у сукупності.
Зважаючи на викладене є неспроможними доводи апеляційної скарги захисника про відсутність доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення та необхідність перекваліфікації його дій на менш тяжку статтю КК України.
Перевіркою матеріалів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке відносить до злочинів проти основ національної безпеки України, за вчинення якого, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі, хоча і є особою працевлаштованою та одруженою, однак зазначене не стало перешкодою для вчинення ним злочину, що в свою чергу вказує на відсутність осіб, які б мали на нього визначальний вплив з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки та запобіганню існуючим ризикам.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд вірно взяв до уваги те, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_7 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до відповідних дій.
Згідно практики ЄСПЛ, тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі.
ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26.06.1991р. вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Із вказаного рішення Європейського суду вбачається, що попереднє ув'язнення може бути застосоване до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, виходячи із самої тяжкості обвинувачення.
Існування ризику переховування обвинуваченого від суду в певній мірі обумовлене тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення, адже зазначений злочин відноситься до категорії злочинів проти основ національної безпеки України, що в умовах воєнного стану, пов'язаного із взаємодією з державою-агресором, має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки. При цьому за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна або без такої, що може спонукати обвинуваченого до вчинення таких дій.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
В даному випадку тяжкість покарання є не єдиною підставою для висновку про існування ризику переховування обвинуваченого, оскільки обвинуваченого було затримано при спробі перетину державного кордону України. Враховуючи, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству, суд вважає, що перетин кордону під час проведення перевірок, обшуків які стосуються діяльності самого ОСОБА_7 або підприємства, яке він очолює, свідчить про високу ступень ймовірності спроби переховування.
Наведене свідчить про те, запобіжний захід у виді тримання піді вартою обвинуваченого ОСОБА_7 має бути продовжений з метою забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні, що свідчить про неможливість запобігання існуючим ризикам у разі відмови у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого.
З огляду на викладене твердження захисника про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність тримання вартою обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, є непереконливими.
Саме обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Безпідставними є і посилання апелянта і на те, що судом не взято до уваги доводи сторони захисту про неможливість отримання обвинуваченим ОСОБА_7 належної медичної допомоги в умовах СІЗО.
Так, згідно повідомлення начальника філії Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області, щодо огляду та консультацій обвинуваченого ОСОБА_7 . Станом на 08.11.2023 р. стан здоров'я ОСОБА_7 розцінюється як задовільний, а призначене йому симптоматичне лікування він може отримувати в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Посилання захисника ОСОБА_8 на те, що за час перебування у слідчому ізоляторі стан здоров'я обвинуваченого погіршився, суд вважає непереконливими, оскільки стороною захисту, доказів, що вказують на те, що ОСОБА_7 потребує стороннього догляду або його стан здоров'я перешкоджає утриманню під вартою суду не надані, а досліджена судом інформація начальника філії Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м.Києві та Київській області підтверджує можливість утримання в умовах слідчого ізолятору, вибору лікаря-фахівця або відповідного лікувального закладу МОЗ України або сертифікованого приватного (комерційного) лікарняного закладу, в якому він бажає отримати медичну допомогу при умови оплати даних послуг особисто, або його родичами чи законним представником.
ЄСПЛ підкреслив, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має відповідати рівню допомоги, яку органи державної влади зобов'язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватися медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань.
Судом першої інстанції врахований стан здоров'я ОСОБА_7 , адекватність рівня медичної допомоги, яка надається та може бути надана, тому відсутні підстави вважати, що йому надається неякісна медична допомога, враховуючи те, що він має додаткову можливість вибору лікаря-фахівця чи медичного закладу при умові оплати таких послуг.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні, суд враховує встановлений КПК порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Відтак, з огляду на ту обставину, що допит свідків у даному кримінальному провадженні ще не завершений, а частина свідків у кримінальному провадженні є працівниками очолюваного обвинуваченим підприємства, суд вважає, що продовжують існувати ризики незаконного впливу обвинуваченого на свідків.
Істотних порушень вимог КПК України при розгляді клопотання, колегія судді не вбачає.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, яка постановлена із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 січня 2024 року, якою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 17 березня 2024 року, включно - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4