07 лютого 2024 року м. Харків Справа №922/856/23 (910/8719/22)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В. , суддя Терещенко О.І.
за участю секретаря судового засідання Березки О.М..
та представників сторін:
позивача - О.І. Головіна (в режимі відеконференції);
першого відповідача - О.Г. Науменко (в режимі відеконференції);
другого відповідача - арбітражний керуючий О.Ю. Різник (в режимі відеконференції);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Освітня корпорація інформаційних технологій” (вх.№1821Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 08.08.2023 (суддя С.В. Міньковский, повний текст рішення складено 10.08.2023) у справі №922/856/23(910/8719/22)
за позовом Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк") в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Ужгороді;
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Освітня корпорація інформаційних технологій”, м.Київ;
2. Багатопрофільного підприємства “Солідарність” у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Харків;
про визнання недійсним (нікчемним) договору та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,-
До господарського суду Харківської області надійшла справа №910/8719/22 за підсудністю з Господарського суду міста Києва за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" (далі - відповідач-1) та Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач-2) про визнання недійсним (нікчемним) договору, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та звільнення з приміщення будівлі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умовам іпотечного договору №18106z109 від 19.08.2006 та положенням ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" відповідачем-2, як іпотекодавцем, без згоди позивача, як іпотекодержателя, було передано майно (будівля центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літера А) у користування відповідачу-1 згідно договору найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015, а тому позивач просить визнати такий договір недійсним (встановити нікчемність), застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та зобов'язати відповідача -1 звільнити будівлю, що є предметом іпотеки.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23(910/8719/22) позов АТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено частково.
У задоволенні позовної заяви АТ "Державний експортно - імпортний банк України" в частині визнання недійсним (нікчемним) договору найму майнових прав від 20.11.2015, укладеним між Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі ТОВ та ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій", та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - відмовлено.
В частині позовної заяви АТ "Державний експортно - імпортний банк України" до ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" про звільнення з будівлі центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м. - задоволено.
Зобов'язано ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" (код ЄДРПОУ 39564275, адреса: 04211, м. Київ, вул. Малиновського, 24/10 ) усунути перешкоди у здійсненні права користування АТ "Державний експортно - імпортний банк України" (код ЄДРПОУ 00032112, 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127) нежитловим приміщенням - будівлею центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м. шляхом її звільнення.
Стягнуто з ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" (код ЄДРПОУ 39564275, адреса: 04211, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 24/10) на користь АТ "Державний експортно - імпортний банк України" (код ЄДРПОУ 00032112, адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127) судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Освітня корпорація інформаційних технологій” з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23(910/8719/22) та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується із оскаржуваним рішенням та зазначає, що воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вважає, що висновки, які зроблено судом першої інстанції та які не відповідають нормам ст.ст. 317, 190, 395, 177, 319, 12, 178, 760, 770 ЦК України:
- Майнові права (зокрема право володіння та користування) на нерухоме майно нерозривно . пов'язані з таким майном, а отже не є самостійними об'єктами цивільних прав;
- До нового власника майна яке передано у найм, не застосовна стаття 770 ЦК України;
- Перехід права власності на майно яке передане у найм, призводить до відсутності сторони договору - Наймодавця.
Крім того, вказує, що суд повторно розглянув питання нікчемності договору, яке вже розглядалося судами апеляційної та касаційної інстанцій та встановив взаємовиключні юридичні факти щодо тієї ж особи та того ж предмета спору. Зазначає, що суд не врахував обов'язкові для застосування висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2023 у справі № 922/1305/22.
Майнові права на об'єкт нерухомого майна не можуть ототожнюватися з самим , об'єктом нерухомого майна. За змістом ч. 1 статті 317 ЦК України власникові майна Належать майнові права, а саме права володіння, користуванні та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 9 ЗУ Про іпотеку, іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення.
Апелянт вважає, що необхідним є дослідження питання щодо того, чи мав право власник майна (іпотекодавець) передати за договором у найм належні йому майнові права (право володіти, та користуватись предметом іпотеки), якщо такі майнові права не були предметом іпотеки. Похідним є питання чи є такий договір найму майнових прав нікчемним в силу Приписів ст.9 та ст 12 Закону України «Про іпотеку», ст. 215 ЦК України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2023 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Шутенко І.А., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Освітня корпорація інформаційних технологій” на рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23(910/8719/22). Встановлено позивачу та другому відповідачу десятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його скаржнику. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/856/23(910/8719/22).
15.09.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/856/23(910/8719/22).
29.09.2023 від АТ "Укрексімбанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№11882ел.13499 та вх.№11921 від 02.10.2023), в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23(910/8719/22) є обґрунтованим, законним та вмотивованим, місцевим господарським судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, повно і всебічно з'ясовані обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дано неупереджену правову оцінку наведеним сторонами аргументам і наданим доказам та застосовано норми, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин. В сукупності все вищезазначене вказує на безпідставність наведених в апеляційній скарзі вимог ТОВ «Освітня корпорація інформаційних технологій» про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову АТ «Укрексімбанк» у задоволенні позову в повному обсязі.
Також АТ «Укрексімбанк» просить суд залишити без розгляду документи та відеофайли, долучені ТОВ “Освітня корпорація інформаційних технологій” до апеляційної скарги від 25.08.2023. Зазначає, що разом з апеляційною скаргою ТОВ «Освітня корпорація інформаційних технологій» були подані нові докази - документи, складені після прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі, а також певні відеофайли, про наявність яких скаржник не повідомляв суд першої інстанції.
Зазначає, що в порушення статті 269 ГПК України, надаючи до суду апеляційної інстанції новий доказ, ТОВ «Освітня корпорація інформаційних технологій» не надало жодного обґрунтованого доказу неможливості його подання до суду першої інстанції у передбачений строк з причин, що об'єктивно не залежали від нього; намагається долучити до матеріалів справи нові докази, які не існували на час розгляду справи судом першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, АТ «Укрексімбанк» категорично заперечує щодо залучення на стадії апеляційного розгляду доказів, які були долучені ТОВ «Освітня корпорація інформаційних технологій» до апеляційної скарги та відповідно не були предметом дослідження в суді першої інстанції.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Освітня корпорація інформаційних технологій” на рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23(910/8719/22) до розгляду на "15" листопада 2023 р. о 13:00 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
26.10.2023 від ТОВ “ОКІТ” надійшли додаткові письмові пояснення. (вх.№13123ел.13945).
Від АТ "Укрексімбанк" надійшло клопотання про залишення без розгляду письмових пояснень ТОВ “Освітня корпорація інформаційних технологій” від 25.10.2023 (вх.№13972ел.14192 від 13.11.2023 та вх.№13973 від 14.11.2023). Зазначає, що подані ТОВ “ОКІТ” Письмові пояснення від 25.10.2023 є за своєю суттю та змістом доповненням до апеляційної скарги, оскільки містять нові доводи, Документ сформований в системі «Електронний суд» 13.11.2023 4 обставини з посиланням на норми закону, про які не було зазначено скаржником в апеляційній скарзі. Так, доповнення апеляційної скарги - це наведення нових аргументів та міркувань, наведення нових мотивів скарги, подання додаткових доказів з посиланням на них, уточнення норм матеріального чи процесуального права тощо. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Зазначена норма є імперативною, оскільки жодних виключень з цього правила положення ст. 266 ГПК України не містять. Таким чином, ТОВ «Освітня корпорація інформаційних технологій» мало право доповнити свою апеляційну скаргу протягом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
15.11.2023 від арбітражного керуючого Резніка О.Ю. надійшла заява (вх.№14064ел.14123), в якій він зазначає, що ухвалою господарського суду Харківської області від 31.10.2023 у справі №922/856/23 припинено повноваження керівника БП “Солідарність” у формі ТОБ та тимчасово покладено виконання обов'язків керівника на розпорядника майна. Розпорядником майна видано наказ про скасування усіх довіреностей, що були видані до 31.10.2023. Після 31.10.2023 розпорядником майна будь-які довіреності не представництво інтересів БП “Солідарність” у формі ТОВ не видавалися. Арбітражним керуючим подано матеріали для публікації оголошення про скасування довіреностей у ДІ “Редакція Газети “Голос України”. Таким чином, на дату пояснення, повноважними представником БП “Солідарність” у формі ТОВ є арбітражний керуючий Різник О.Ю. У справі про банкрутство БПІ “Солідарність” у формі ТОВ колишнє керівництво не передавало розпоряднику майна документів чи інформації в т.ч. щодо укладення та виконання спірного правочину. Аналіз документів було проведено із матеріалів, що подані сторонами у цьому спорі. Тому будь-які матеріали чи інформація, ніж та яка наявна у справі. розпорядника майна відсутня. Повідомляє, що на 15.11.2023 призначено засідання кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Ресурс Проф" та збори кредиторів у справі про банкрутство БІ "Солідарність" у формі ТОВ тому не можу бути присутнім у засіданні щодо розгляду апеляційної скарги. У зв'язку із викладеними обставинами, просить суд розгляд справи провести без участі представника БП “Солідарність” у формі ТОВ арбітражного керуючого Різника О.Ю. за наявними матеріалами справи та врахувати та час розгляду справи ці пояснення.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2023, у зв'язку з хворобою судді Шутенко І.А., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Терещенко О.І., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до "13" грудня 2023 р. о 13:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132 .
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до "10" січня 2024 р. о 15:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132 .
В судове засідання 10.01.2024 з'явились представник позивача та представники відповідачів в режимі відеоконференції.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від "10" січня 2024 в судовому засіданні оголошено перерву до "07" лютого 2024 р. о 15:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132 .
В судовому засіданні 07.02.2024 представник першого відповідача підтримує свою апеляційну скаргу та просить її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача та арбітражний керуючий заперечують проти задоволення апеляційної скарги та просять залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо доданих до апеляційної скарги доказів, колегія суддів зазначає про таке.
У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Зазначені норми свідчать, що саме учасник судового процесу має займати активну позицію у висловленні та доведенні відповідними доказами своїх доводів та заперечень по суті спору. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Останній не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов'язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 статті 13 ГПК України).
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.
Водночас, колегія суддів акцентує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.
З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє у долученні до матеріалів справи доказів, доданих ТОВ «ОКІТ» до апеляційної скарги, оскільки частина доданих доказів не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а інша частина взагалі не існувала на момент розгляду в суді першої інстанції, що виключає прийняття цих доказів в суді апеляційної інстанції.
Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим клопотання АТ "Укрексімбанк" про залишення без розгляду письмових пояснень ТОВ “Освітня корпорація інформаційних технологій” від 25.10.2023, які надійшли до суду 26.10.2023 за вх.№13123ел.13945. Вказані письмові пояснення за своїм змістом є доповненням до апеляційної скарги, однак в порушення частини 1 статті 266 ГПК України, апелянт подав їх поза межами строку на апеляційне оскарження.
Відтак, суд залишає без розгляду письмові пояснення ТОВ “Освітня корпорація інформаційних технологій” від 25.10.2023, які надійшли до суду 26.10.2023 за вх.№13123ел.13945.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні уповноважених представників учасників справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "ОКІТ" (відповідач-1) (учасник) та БП "Солідарність" у формі ТОВ (2-відповідач) (набувач) було укладено 20.11.2015 договір найма майнових прав (нова редакція), який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., зареєстрований в реєстрі за №2162.
Згідно з п. 1.1 цього договору наймодавець (БП "Солідарність" у формі ТОВ) передає наймачу ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" (далі- ТОВ "ОКІТ") своє право володіння, користування та право розпорядження (далі - майнові права) - будівлею центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновского, буд. 24/10 (літера А), загальною площею 7317 кв.м. (далі - об'єкт нерухомого майна). Майнові права передаються строком на п'ять років з дня укладання цього договору. При цьому сам об'єкт нерухомого майна за цим договором у найм або у власність не передається. За змістом пункту 2.1. договору наймодавець передає права з метою забезпечення збереження предмета іпотеки - об'єкта нерухомого майна.
Пунктом 2.2. цього договору було визначено, що наймодавець (БП "Солідарність" у формі ТОВ) передає наймачу ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" майнові права з метою покладення на ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" обов'язків Власника об'єкта нерухомого майна. Вказане вище розтлумачено у п.14 цього договору "Тлумачення змісту договору та термінів", де визначено, що наймач користується об'єктом нерухомості - будівлею центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновского, буд. 24/10 (літера А), загальною площею 7317 кв.м. відповідно до цільового призначення за відплатним договором найма майнових прав передбачений статтями 759-786 ЦК України.
Згідно акту приймання-передачі майнових прав від 25.11.2015 між БП "Солідарність" у формі ТОВ та ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" БП "Солідарність" у формі ТОВ передало свої майнові права (право володіння, користування та право розпорядження) на вищевказаний об'єкт нерухомого майна.
Пунктом 1.5 договору найму майнових прав передбачено, що майнові права не є предметом іпотеки, не обтяжені, не перебувають під забороною і наймодавець розпоряджається ним на власний розсуд.
В подальшому пунктом 3.1 договору у редакції додаткової угоди до договору найма майнових прав від 23.03.2017, строк договору найма склав десять років з моменту підписання сторонами цього договору.
Додатковою угодою від 01.03.2022 до договору найма майнових прав від 23.03.2017 сторони продовжили строк договору найма подовжено, ще на десять років з моменту підписання сторонами цього договору.
У зв'язку із введення в Україні воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Сторони погодили, що строк дії Договору найму майнових прав продовжується на таку кількість днів після його закінчення, скільки триває воєнний стан в Україні».
Сторони погодили викласти пункт 10 Договору в наступній редакції: «Сторони досягли згоди, що цей договір, додатки, зміни та доповнення до нього можуть підписуватися між сторонами в простій письмовій формі».
З матеріалів справи також вбачається, що 18.08.2006 між АТ "Державний експортно - імпортний банк України" (банк) та Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (позичальник) було укладено кредитний договір № 18106К31/2159 (далі - кредитний договір) з додатковими угодами. В забезпечення виконання вимог БП "Солідарність" у формі ТОВ за кредитним договором №18106К31/2159 від 18.08.2006 між боржником і банком укладено іпотечний договір №18106Z109 від 19.08.2006, предметом якого є будівля центру сімейного дозвілля (літ. А), загальною площею 7317 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10, яка була у власності Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.
Відтак, нерухоме майно Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (2-відповідач за позовною заявою) - будівля центру сімейного дозвілля, об'єкт житлової нерухомості, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10, літера А, перебувала в іпотеці АТ "Укрексімбанк" на підставі іпотечного договору №18106Z109 від 19.08.2006 з 18.08.2006.
Вважаючи свої права порушеними, АТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" та Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним (нікчемним) договору, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, звільнення з приміщення.
Позовні вимоги АТ "Державний експортно-імпортний банк України" обґрунтовані тим, що всупереч умовам іпотечного договору №18106z109 від 19.08.2006 та положенням ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" відповідачем-2, як іпотекодавцем, без згоди позивача, як іпотекодержателя, було передано майно (будівля центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літера. А) у користування відповідачу-1 згідно договору найму (нова редакція) від 20.11.2015, а тому позивач просить визнати такий договір недійсним (встановити нікчемність), застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та зобов'язати відповідача-1 звільнити будівлю, що є предметом іпотеки.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції визнав їх обґрунтованими та доведеними. Так, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 є нікчемним в силу приписів ч. 3 ст. 12 Закону України “Про іпотеку”.
Разом з тим, суд відмовив позивачу в частині задоволення позову про визнання недійсним (нікчемним) договору та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, оскільки позивач обрав спосіб захисту своїх прав, що є неефективним та неналежним, що є самостійною підставою для відмові в позові позивачу в цієї частині.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов АТ "Державний експортно - імпортний банк України" в частині усунення перешкод у користуванні нерухомим майном власника шляхом звільнення з будівлі центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м., є таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки, на думку суду, у ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником -позивачем та 1-відповідачем - ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій").
Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає про таке.
Щодо доводів про нікчемність спірного Договору найма майнових прав та можливості передачі в найм майнових прав на нерухоме майно колегія суддів зазначає про таке.
Суд першої інстанції помилково зазначив, що майнові права нерозривно пов'язані з таким майном, а отже не є самостійними обєктами цивільних прав.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.
Отже при передачі майна в іпотеку іпотекодавець залишає за собою (відповідно до Закону) право володіти та користуватись предметом іпотеки без згоди іпотекодержателя. Тобто на ці права не поширюються обмеження, встановлені Законом «Про іпотеку».
У ст.5 Закону «Про іпотеку» майнові права зазначаються як окремий предмет іпотеки:
- майнові права на об'єкт незавершеного будівництва (ч.2.),
- право користування нерухомим майном (ч.8).
Отже, закон визнає майнові права окремим предметом іпотеки, відмінним від такого предмета, як нерухоме майно.
Відповідно до Іпотечного договору №18106Z109 від 19.08.2006 між АТ «Укрексімбанк» та БП «Солідарність», в іпотеку було передано будівлю - об'єкт нерухомого майна, а не майнові права.
Отже, майнові права на цю нерухомість в іпотеку не передавалися. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а не майнові права на нього. І на передачу майнових прав в найм не поширюється вимога отримання згоди іпотекодержателя нерухомого майна.
Стаття 190 Цивільного кодексу України визначає, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Стаття 395 Цивільного кодексу України визначає що, право володіння та право користування є речовими правами.
Відповідно до ст.177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є, як майно, так і майнові права. Майно і майнові права не ототожнюються як один об'єкт цивільних прав. Суд першої інстанції їх ототожнив.
Відповідно до статті 12 ЦК України, особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 178 ЦК України, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Частиною 2 ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму можуть бути майнові права.
Отже, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22) дійшов помилкового висновку, що речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, що є складовими частинами права власності (права володіння, користування та разпорядження) неразривно пов'язані з нерухомим майном та є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Судова колегія зазначає, що майнові права на майно можуть бути самостійним предметом найму. Права володіння, користування та розпорядження майном є складовими майнового права - права власності, а не складовими нерухомого майна.
Навіть сам факт пов'язаності майнових прав з відповідним майном не усуває можливості цих прав виступати окремим об'єктом цивільних правовідносин.
В постанові від 25.07.2019 у справі №916/144/18 Верховний Суд вказав, що: «в положеннях Закону України «Про іпотеку» не визначено обов'язку іпотекодавця отримувати згоду іпотекодержателя на укладання такого різновиду цивільно-правових угод як договору управління майном. З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що договір управління нерухомим майном від 31.12.2014 не може визнаватись недійсним, саме з підстав, передбачених частиною 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку». Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №916/23/18.
Тобто достатньою підставою для відповідності договору управління предметом іпотеки, укладеному без згоди іпотекодержателя, чинному законодавству є те, що такий правочин прямо не зазначено у частині 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку». Аналогічний підхід має бути застосований і у випадку передачі в найм складових права власності, а не нерухомого майна, що є предметом іпотеки, оскільки в частині 3 статті 12 Закону «Про іпотеку» такий правочин також не зазначено.
Отже, ВС виходить з того, що Закон України «Про іпотеку» допускає зокрема володіння та користування третьою особою (не іпотекодавцем) предметом іпотеки без згоди Іпотекодержателя у разі якщо зокрема право користування предметом іпотеки виникає у особи з іншого різновиду правочину ніж ті, що прямо визначені частиною 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку». Адже правочин є недійсним (нікчемним) в силу закону тільки і виключно у разі, якщо про це прямо зазначено у законі. У іншому випадку дійсність правочину презюмується.
В обох випадках, на підставі правочинів про управління предметом іпотеки та про найм майнових прав, володіння і користування майном здійснює особа, відмінна від іпотекодавця і необхідність отримання згоди іпотекодержателя на укладення таких різновидів правочинів закон не передбачає.
Оскільки за договором найму майнових прав від 20.11.2015 передавалися правомочності власника (іпотекодавця), складові права власності, які не були обмежені в обороті, а не предмет іпотеки (об'єкт нерухомого майна) відсутні підстави вважати, що такий правочин може визнаватися недійсним (нікчемним) на підставі ч. 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, колегія суддів зазначає, що питання нікчемності договору найму від 20.11.2015 вже розглядалося судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Під час розгляду грошових вимог кредитора - ТОВ «ОКІТ» у справі №922/1305/22, за участю АТ «Укрексімбанк» та БП «Солідарність» ТОВ, апеляційним судом встановлено факт, що майнові права не передавалися в іпотеку та спростовано наявність обставин нікчемності договору найму майнових прав.
Не погодившись із постановою апеляційного суду від 07.12.2022 у справі №922/1305/22, АТ «Укрексімбанк» було подано касаційну скаргу. У постанові Касаційного господарського суду від 21.02.2023 у справі №922/1305/22, суд вказав про таке:
«11. Не погоджуючись з ухваленою постановою, Акціонерним товариством "Державний експортно імпортний банк України" подано касаційну скаргу в якій останнє просить змінити постанову суду апеляційної інстанції виключивши абзаци з її мотивувальної частини та доповнити мотивами викладеними у касаційній скарзі.
12. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
12.1 Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, однак помилковими є висновки суду апеляційної інстанції щодо дійсності договору найму майнових прав.
12.2 Судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування статті 215 Цивільного кодексу України який викладено у постанові Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 904/4790/21.
12.3 Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що в іпотеку АТ "Державний експортно імпортний банк України" було передано майно боржника, але не майнові права, а тому такий договір найму майнових прав не можна вважати нікчемним».
Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 по справі №922/1305/22 зазначив, крім того, про таке.
«18. Колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
21. Аргументи скаржника (пункти 12.1, 12.2, 12.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке».
Отже Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 р. по справі №922/1305/22 зробив висновок про те що договір найму майнових прав не можна вважати нікчемним, а аргументи АТ «Укрексімбанк» є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо дійсності Договору найму майнових прав від 20.11.2015 судова колегія зазначає про таке.
За договором найму майнових прав БП «Солідарність» передало до ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" своє майно (річ), а саме складові права власності - права володіння, користування та розпорядження будівлею, відповідно до ч.4 ст.12 та ч.2 ст. 760 ЦК України.
Презумпція правомірності правочину полягає у тому що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦКУ).
У розумінні ч. 1, 2, 3, 5 ст. 203 ЦК України Договір найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 є дійсним оскільки зміст Договору не суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 статті 203 ЦК України);
БП «Солідарність» та ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" мали необхідний обсяг цивільної дієздатності для підписання та діяльності за Договором найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015, що було перевірено нотаріусом під час його підписання (ч. 2 статті 203 ЦК України); волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що перевірялося нотаріусом під час укладання Договору найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 та додатків до нього (ч. 3 статті 203 ЦК України); Договір найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. (ч. З статті 203 ЦК України).
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
У відповідності до приписів ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наймодавець передав, а Наймач прийняв майнові права за актом прийому-передачі (додається). Наймач отримав плату за весь строк дії договору (вказана інформація підтверджується довідкою). Наймач здійснює права та обов'язки власника об'єкта нерухомого майна за договором, а саме: укладено договори на поставку комунальних послуг; забезпечено збереження та утримання об'єкта нерухомого майна (копії актів перевірки майна за 2018-2021 р. були додані від БП «Солідарність»); здійснено поліпшення (акт про здійснені поліпшення додається, фото поліпшень і т.ін.), що підтверджує реальність договору та узгоджується із положеннями договору найму:
Пунктом 5.3 Договору закріплено, що при передачі Майнових прав, складається акт передачі- приймання, як й підписується представниками сторін.
В пункт 5.4 Договору встановлено, що майнові права вважаються переданими в найм з моменту підписання акту передачі-приймання.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Оскільки у ТОВ «Освітня корпорація інформаційних технологій» та БП «Солідарність» було наявне волевиявлення на укладання договору найму майнових прав, договір укладено у нотаріальній формі та були відсутні будь-які законодавчі заборони для його укладання, то наведене свідчить, що Договір найму майнових прав від 20.11.2015 та додаткові угоди до нього укладені між ТОВ «Освітня корпорація інформаційних технологій» та БП «Солідарність» у відповідності до приписів законодавства.
Щодо правонаступництва прав та обов'язків наймодавця договорі найму майнових прав, колегія суддів зазначає про таке.
За нормами ЦК підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини. Право власності може набуватися різними способами, які в науці традиційно поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.
Згідно з нормами ЦК до первинного способу набуття права власності належать:
- набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т. ч. на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК);
- набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у т. ч. в результаті полювання на диких звірів, вилову риби (ч. 2 ст. 189, статті 332, 333 ЦК);
- визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК);
- набуття права власності на скарб, бездоглядну домашню тварину, знахідку або інше безхазяйне майно, у т. ч. на майно, від якого відмовився або на яке втратив право попередній власник (статті 335- 338, 340, 341, 343 ЦК);
- набуття права власності на майно добросовісним набувачем від неуповноваженого відчужувача у разі відмови власнику в задоволенні позову про його витребування (статті 330, 388, 389 ЦК);
- набуття права власності за набувальною давністю на окремі об'єкти (ст. 344 ЦК).
До похідних способів належить набуття цього права:
- на підставі правочинів (ст. 334 ЦК);
- в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК);
- в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 104, статті 107, 109 ЦК);
- у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 345 ЦК).
Похідними способами набуття права власності зазвичай є різні договори: купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб чи публічно-правових утворень.
Практичне значення такого розмежування полягає в тому, що у похідних способах набуття права власності на майно необхідно враховувати вірогідність наявності на це майно прав інших осіб - невласників, наприклад іпотекодержателя, заставодержателя, орендаря, іншого суб'єкта обмеженого речового права. Ці права, зазвичай, не втрачаються при зміні власника речі, яка переходить до нового власника, маючи обтяження. Фактично діє старе правило римського права: «ніхто не може передати іншому більше прав на річ, ніж має сам».
Матеріали справи свідчать про те що банк набув право власності у похідний спосіб, маючи обтяження складових прав власності, відповідно до договору найма майнових прав від 20.11.2015.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незастосовність ст.770 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Цією нормою встановлена законна презумпція, відступити від якої можна лише шляхом включення в договір найму протилежного застереження (умови). За відсутності такого застерерження діє вказана презумпція.
Верховний Суд у постанові від 22.07.2019 у справі №910/12812/18 вказав, зокрема, про таке:
«6.3. Відповідно до частини 1 статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
З правового аналізу зазначеної норми слідує, що договір оренди зберігає чинність при переході права власності на майно, передане в оренду, до нового власника цього майна. Новий власник майна автоматично набуває прав та обов'язків наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав. Тобто в результаті переходу права власності на орендоване нерухоме майно має місце заміна орендодавця в договорі оренди».
Як встановлено судова та не заперечується сторонами, на момент розгляду судом позову, позивач - банк є єдиним власником вищевказаної будівлі центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м. (витяг з Державного реєстру речових прав на нарухоме майно за №310595344 від 22.09.2022) на підставі свідоцтва за №1255 від 22.09.2022, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Відповідно до матеріалів справи БП «Солідарність» повідомило нового власника майна та наймача про договір найму 06.10.2022 (т.4 а.с.78-81). Отже, умова заміни сторін в договорі дотримана. Договір найму майнових прав від 20.11.2015 не містить застереження про припинення договору найму у зв'яку з переходом права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до ст.190 ЦК України майнові права визнані як окремий вид майна, а частиною 2 ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму можуть бути майнові права. Тому ст.770 ЦК України має поширювати свою дію на відносини найму майнових прав також.
Відтак, помилковим є висновок місцевого суду про чинення перешкод у користування спірним майном позивачу першим відповідачем, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт переходу прав та обов'язків наймодавця за Договором найму майнових прав від 20.11.2015 від БП «Солідарність» до АТ "Державний експортно-імпортний банк України", тобто існування між ним договірних відносин
Відтак, вимога позивача до 1-відповідача про усунення перешкод у користування нерухомим майном наслідком звільнення з вищевказаної будівлі є неправомірною та не підлягає задоволенню.
Щодо строку дії договору найму, колегія суддів зазначає, що в постанові Верховного Суду від 21.02.2023 у справі №922/1305/22 судом зазначено, що пунктом 3.1 договору найму у редакції додаткової угоди від 23.03.2017, строк договору найму складає десять років з моменту підписання сторонами цього договору, тобто строк дії договору визначено сторонами до 20.11.2025.
01.03.2022 сторони уклали додаткову угоду до Договору найму майнових прав (нова редакція) від 20 листопада 2015, якою досягли згоди про доповнення окремих розділів, зокрема, викласти п. 3.1 Договору найму майнових прав (нова редакція) від 20 листопада 2015 в наступній редакції: « 3.1. Строк договору найма складає десять років з моменту підписання сторонами цього договору.
У зв'язку із введення в Україні воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Сторони погодили, що строк дії Договору найму майнових прав продовжується на таку кількість днів після його закінчення, скільки триває воєнний стан в Україні».
Сторони погодили викласти пункт 10 Договору в наступній редакції: «Сторони досягли згоди, що цей договір, додатки, зміни та доповнення до нього можуть підписуватися між сторонами в простій письмовій формі».
Підписання цієї додаткової угоди до Договору свідчить про те що сторони досягли згоди з усіх істотних умов Договору і Договір с укладеним. Сторони підтверджують, що дана додаткова угода підписана в умовах воєнного стану в Україні, при якому в м. Києві не відбувається (зупинена) діяльність нотаріусів та державних реєстраторів, а державні реєстри є недоступними.»
Відтак, не посвідчивши нотаріально відповідно до вимог Закону додаткову угоду в момент її укладання сторони діяли на підставі статті 607 Цивільного кодексу України.
Таким чином, додаткова угода від 01.03.2022 відповідає вимогам законодавства.
Воєнний стан в Україні, введено Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-1X.
Як зазначалось вище, Додаткової угодою від 23.03.2017 пункт 3.1 договору найма майнових прав змінено та вказано, що строк договору найма склав десять років з моменту підписання сторонами цього договору.
Тобто, строк дії до запровадження воєнного стану визначено сторонами до 20.11.2025.
Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 строком на 90 діб, тобто до 13.05.2024.
Отже у разі скасування дії воєнного стану після 13.05.2024 договір продовжено сторонами на період його дії з 24.02.2022 по 13.05.2024 тобто на 810 днів і таким чином станом на момент розгляду справи строк дії договору 08.02.2028.
Таким чином, спірний договір найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 не є нікчемним. У зв'язку із цим, доводи позивача щодо наявності порушень законодавства України при укладанні найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 відхиляються апеляційним судом з мотивів, викладених в постанові.
В матеріалах справи міститься заява другого відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. (т.1 а.с. 186).
Так, БП «Солідарність» у своїй заяві зазначав про те, що АТ «Укрексімбанк» пропущено строк позовної давності із зверненням до суду з вимогою про визнання недійсним Договору найму майнових прав від 20.11.2015 та застосування наслідків нікчемного правочину.
Другий відповідач зазначає, що позовній заві АТ «Укрексімбанк» не вказано, коли саме банк дізнався про оспорюваний договір, але банк точно знав про існування Договору найму майнових прав від 20.11.2015, як мінімум, з 10.10.2016.
Щодо вказаної заяви колегія суддів зазначає про таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що БП «Солідарність» має затверджену судовим рішенням заборгованість перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України» за Кредитним договором №18106K31/2159 від 18.08.2006 на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі №5011-34/6378-2012 у розмірі 194 535 754 грн. 37 коп. та 71 988 франків 98 сантимів.
В межах вказаної справи №5011-34/6378-2012 за безпосередньою участю АТ «Укрексімбанк», в 2016 році розглядалося питання про розстрочку виконання рішення у справі.
В ухвалі від 10.10.2016 у справі №5011-34/6378-2012 зазначено, що судом встановлено: « 07.10.2015 БП «Солідарність» передало наявне в нього право користування (майнове право) та свій обов'язок щодо видатків зі збереження та експлуатації будівлі центру сімейного дозвілля "Дивосвіт" підприємству «Ок'ІТ» ТОВ на строк до 06.10.2020, у свою чергу «Ок'ІТ» ТОВ створює на базі зазначеного майна бізнесцентр класу "Б", а Боржник-1 отримає змогу отримувати дохід з жовтня 2020 року, а до цього часу не буде мати витрат, необхідних для збереження та перепрофілювання діяльності зазначеної будівлі».
АТ "Укрексімбанк" оскаржив зазначену ухвалу в апеляційному порядку, про що зазначено в постанові Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі №5011-34/6378-2012.
Другий відповідач в заяви про застосування строку позовної давності вказав, що опис матеріалів тома 10 справи №5011-34/6378-2012 містить: копію Договору найму майнових прав від 20.11.2015 (сторінка 53-63 матеріалів); додаток до договору 2016 та витяг з реєстру про реєстрацію іншого права (копія опису тома 10 справи №5011-34/6378- 2012 додана до справи).
У наданих БП «Солідарність» поясненнях до апеляційного суду у справі №5011-34/6378-2012 обґрунтовувалась можливість виконання розстроченого зобов'язання за рахунок виконання умов договору найма майнових прав та додатків до нього.
Що стосується укладення додатку до договору від 23.03.2017, то інформація про додаток та подовжене право найму є загальнодоступною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов?язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов?язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов?язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов'язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
В матеріалах справи наявні докази того, що інформація стосовно договору найма майнових прав та додатків до нього була відображена у відповідному державному реєстрі, а отже позивач мав можливість отримати цю інформацію відповідно до норм чинного законодавства і своєчасно звернутися до суду за захистом свого порушеного права. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, Постанові КГС ВС від 06.02.2020 у справі №916/2828/18).
Частиною 3 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
У постанові Верховного Суду від 20.05.2020 р. у справі №367/836/18 вказано з якого моменту слід відраховувати початок перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину: «Апеляційний суд, дійшовши висновку про нікчемність укладеного між сторонами попереднього договору, ураховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, правильно вважав, що перебіг позовної давності за вимогами про повернення отриманих відповідачем коштів за цим правочином розпочався з моменту, коли покупець передав, а продавець прийняв гроші у сумі 65877,0 грн. Аналогічний по суті висновок зроблений у постановах ВС від 21.06.2018 у справі №333/2051/16-4, від 18.03.2020 у справі Nє755/612/16-ц. Тож доводи касаційної скарги про те, що порушення права на повернення отриманих відповідачем коштів за попереднім договором розпочалося пізніше, тому позовну давність не пропущено, є безпідставними. Адже це суперечать приписам ч.3 ст. 261 ЦК, якою встановлений перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину».
АТ "Укрексімбанк" у справі №910/8719/22 жодним чином не доведено, що з 2016 року для банка існували поважні та допустимі перепони, через які банк був позбавлений можливості звернутися до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Частиною 4 ст. 267 ЦПК України встановлено, що сплив позовної застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що трирічний строк позовної давності для звернення АТ "Укрексімбанк" до суду з вимогою визнати недійсним Договір найму майнових прав від 20.11.2015 та додаткових угод до нього, а також наслідків недійсності (нікчемності) сплив 11.10.2019 (від дати ухвали 10.10.2016 у справі №5011-34/6378-2012).
Таким чином, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропущення строку позовної давності, оскільки судом не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів.
Згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази на підтвердження вимог та заперечень сторін, колегія суддів вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими, а рішення суду таким, що прийняте при неправильному застосуванні норм чинного законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені першим відповідачем підлягають відшкодування за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 269, 270, п. 2 ч.1 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Освітня корпорація інформаційних технологій” задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23(910/8719/22) скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Державний експортно - імпортний банк України" (код ЄДРПОУ 00032112, адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" (код ЄДРПОУ 39564275, адреса: 04211, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 24/10) 4026,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 19.02.2024.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов
Суддя О.І. Терещенко