12 лютого 2024 р. № 400/13620/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т.О., за участю секретаря судового засідання Ополинського О.В., пр. позивача ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001,
до відповідачаКомунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство", вул. Дружби Народів, 8, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000,
простягнення податкового боргу у сумі 6 544 164,00 грн,
Позивач, Головне управління ДПС у Миколаївській області, звернувся до суду з позовом до відповідача, Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство", про стягнення податкового боргу у сумі 6 544 164,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач має податковий борг, який є узгодженим, проте всупереч вимогам чинного законодавства він є не погашеним.
Відповідач надав відзив на позов, просив зменшити розмір позовних вимог на суму сплаченого податку на додану вартість у розмірі 400000,00 грн.
Відповідач надав відповідь на відзив, просив позов задовольнити.
Відповідно до ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Заслухав пояснення представника позивача, дослідив докази, суд дійшов висновку:
Відповідач є платником податків, тому за приписами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановленим цим кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Податковий борг відповідача з податку на додану вартість становить 6 544 164,00 грн., що підтверджується:
- податковою декларацією за листопад 2022, якою відповідач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 1001781,00 грн.;
- уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2022 року, якою відповідач самостійно збільшив суму податкового зобов'язання на 1065,00 грн. та суму штрафу у розмірі 32,00 грн.
- податковою декларацією за лютий 2023, якою відповідач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 588468,00 грн.
- податковою декларацією за березень 2023, якою відповідач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 1428188,00 грн.;
- податковою декларацією за квітень 2023, якою відповідач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 923024,00 грн.;
- податковою декларацією за травень 2023, якою відповідач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 992595,00 грн.;
податковою декларацією за червень 2023, якою відповідач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 499439,00 грн.;
- податковою декларацією за липень 2023, якою відповідач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 399324,00 грн.;
- податковою декларацією за серпень 2023, якою відповідач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 364387,00 грн.;
- податковою декларацією за вересень 2023, якою відповідач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 345861,00 грн.
Відповідно до п. 203.1 ст. 203 ПК України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
П. 203.2 ст. 203 ПКУ встановлено, що сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
За приписами п. 59.1 ст.59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
На адресу відповідача надіслано податкову вимогу форми «Ю» № 32-17 від 04.07.2016 року на суму 181837,18 грн.
Відповідно до п. 59.5 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
На підставі норм статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідач своїм правом не скористався, доказів сплати податкового боргу чи оскарження вимоги суду не подав.
Твердження відповідача щодо зменшення суми податкового боргу на 400000,00 грн. судом до уваги не приймається, оскільки відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.06.2023 року по справі № 915/754/21(915/319/23) задоволено позов ГУ ДПС у Миколаївській області до Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" про стягнення податкового боргу у розмірі 31979614,10 грн. з податку на додану вартість терміном сплати з 30.09.2021 по 09.12.2022.
Тому податковий борг Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" погашався згідно з черговістю його виникнення.
Щодо розгляду справи за правилами адміністративного судочинства після відкриття ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.08.2021 провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" у зв'язку із загрозою його неплатоспроможності та введення процедури розпорядження майном суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Так, відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Згідно з преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.
Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).
Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.
За змістом частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з положеннями частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).
Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв'язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов'язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.
До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб'єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об'єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об'єктивні ризики при правозастосуванні.
Так, правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.
Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник». При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв'язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.
ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків (пункт 29).
Таким чином, спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з наявністю податкового боргу (його стягнення у відповідному порядку) напряму не пов'язані зі справою про банкрутство, а мають публічно-правовий характер та виникли у межах публічно-правового спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 року по справі № 380/24252/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 194, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 44104027) до Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (вул. Дружби Народів, 8, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000, ідентифікаційний код 31948866) задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (вул. Дружби Народів, 8, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000, ідентифікаційний код 31948866) заборгованість у розмірі 6544164,00 грн. (шість мільйонів п'ятсот сорок чотири тисячі сто шістдесят чотири гривні) на користь Держави в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко
Повний текст рішення складено відповідно до частини 3 статті 243 КАС України та підписано суддею 16.02.2024р.