03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 753/17625/23 Головуючий у суді першої інстанції - Мицик Ю.С.
Номер провадження № 22-ц/824/4996/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
14 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Приходька К.П. , Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Сукач О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про відновлення втраченого судового провадження №2-4611/06 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження №2-4611/06 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд помилково застосував норми частини 2 статті 183 ЦПК України, оскільки порядок подання заяви про відновлення втраченого судового провадження передбачений окремим розділом ЦПК України, в якому чітко регламентовані вимоги до оформлення та змісту заяв. А заява про відновлення втраченого судового провадження не відноситься до процесу виконання чи стадії контролю за виконанням судового рішення.
Крім того, частиною 3 статті 491 ЦПК України передбачено перелік документів, що мають бути додані до заяви про відновлення втраченого судового провадження й вимога про направлення копії такої заяви іншим учасникам справи у вказаній нормі відсутня. Враховуючи викладене, апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Сторони по справі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на апеляційний розгляд справи до суду не з'явилися.
Апелянтом у справі ОСОБА_1 подано клопотання про розгляд даної справи у суді апеляційної інстанції за його відсутності.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу та повертаючи без розгляду подану ОСОБА_1 заяву про відновлення втраченого провадження, мотивував свій висновок тим, що заявником не додано до заяви належних доказів її направлення (бланку опису вкладення, завіреного відповідним відділенням поштового зв'язку), на адресу інших учасників справи, що є порушенням вимог ч.2 ст. 183 ЦПК України.
Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про повернення без розгляду заяви не відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року; "Беллет проти Франції" від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ Х ЦПК України «Відновлення втраченого судового провадження» врегульовує порядок відновлення втраченого провадження.
Суд першої інстанції, вирішуючи подану ОСОБА_1 заяву, дійшов висновку, що заявлене ОСОБА_1 вказане процесуальне питання пов'язано з виконанням рішення суду, тобто воно виникло на стадії його виконання, однак до вказаної заяви, всупереч ч. 2 ст. 183 ЦПК України, не було додано докази її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність заяви вимогам ч. 2 ст. 183 ЦПК України, що є підставою для застосування ч. 4 ст. 183 ЦПК України та повернення заяви без розгляду.
З даним висновком колегія суддів не може погодитись в повному обсязі, оскільки ця ухвала суду перешкоджає заявнику вирішити питання щодо законності ухваленого у справі судового рішення, наявності у справі відповідних доказів на підтвердження обґрунтованості ухваленого рішення та визначитися із підставами апеляційного оскарження відповідного судового рішення - ухвалами про накладення арешту на майно та затвердження мирової угоди сторін та закриття з цих підстав провадження у справі.
Колегія суддів відзначає, що норми ЦПК України не містять законодавчого визначення поняття «втрачене судове провадження», однак, виходячи з їх змісту, втрата судового провадження - це повна або часткова втрата цивільної справи, якій присвоєно певний порядковий номер та заведено статистичну картку та у якій має місце відображення усіх процесуальних дій та актів в рамках такого провадження.
При цьому з урахуванням статті 488 ЦПК України відновлені можуть бути як всі, так і частина документів (окремий документ) конкретної цивільної справи позовного, наказного чи окремого провадження, яке було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про його закриття.
Колегія суддів також враховує і те, що нормами розділу X ЦПК України не передбачено з якою метою може бути ініційоване питання про відновлення втраченого судового провадження. Однак, відповідно до вимог, які ставляться до заяви про відновлення втраченого судового провадження, зазначення у ній мети відновлення є обов'язковим (частина друга статті 491 ЦПК України).
По даній категорії справ метою відновлення втраченого судового провадження може бути, зокрема, апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення.
Саме від мети відновлення судового провадження може залежати обсяг документів втраченого судового провадження, які будуть відновлені. При цьому питання щодо обсягів відновлення втраченого судового провадження законодавцем віднесено на розсуд суду. Так, відповідно до статті 494 ЦПК України суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.
Нормами України, що регулюють порядок відновлення втраченого судового провадження, не визначено, з яких причин судове провадження може бути втрачено. Разом з тим, судове провадження може бути відновлене незалежно від причин його втрати, які можуть мати як об'єктивний, так і суб'єктивний характер.
Відновлення втраченого судового провадження не вирішує питання щодо суб'єктивних матеріальних прав та обов'язків осіб, а є судовим захистом процесуальних прав, які пов'язані із втратою судового провадження, і аж ніяк не стосується безпосереднього вирішення питання здійснення процесу виконання судового рішення.
З огляду на викладене, дана заява не має під собою характеру правовідносин сторін, безпосередньо пов'язаних з виконанням судового рішення, а має на меті лише відновлення заявником втраченого судового провадження, яким вже розглянуто питання оскарження бездіяльності державного виконавця за для апеляційного оскарження, правом на що і має скористатись заявник.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до міжнародного та європейського права з прав людини поняття доступу до правосуддя зобов'язує держави гарантувати право кожної особи на звернення до суду (за певних обставин, до альтернативного органу вирішення спорів), з метою отримання юридичного захисту, у разі якщо права особи були порушені. Таким чином, це також право, яке допомагає особі домогтися реалізації своїх прав.
Доступ до правосуддя охоплює низку людських прав, а саме: право на справедливий суд згідно зі статтями 6 ЄКПЛ та 47 Хартії основних прав ЄС і право на ефективний засіб правового захисту згідно зі статтями 13 ЄКПЛ та 47 Хартії.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції дійшов не вірного висновку, застосувавши положень ст. 183 ЦПК України, тобто з порушенням норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали , у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до положень статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 рокускасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.
Текст постанови складено 14 лютого 2024 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: К.П.Приходько В.О.Фінагеєв