справа №759/18248/22 Головуючий у 1 інстанції: Єросова І.Ю.
провадження №22-ц/824/5930/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
15 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини до досягнення дитиною трьох років,-
У грудні 2022 року адвокат Філоненко Я.В., яка представляє інтереси позивача ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача та аліменти на утримання дружини ( ОСОБА_2 ) у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу (заробітку) до досягнення дитиною 3-х років.
Свої вимоги обгрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Відень в шлюбі між сторонами народилася дочка - ОСОБА_3 .
Вказувала, що відповідач є батьком дитини, про що є відповідний запис у свідоцтві про народження дитини.
Відповідач жодної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, тому позивачка змушена була звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів.
Зазначала, що у зв'язку з війною позивачка перебуває з дитиною за кордоном і змушена була витрачати кошти на пологи, а дитині потрібно багато речей та харчування.
Відповідач обізнаний про народження доньки, проте не надає будь-якої, навіть мінімальної допомоги, на утримання дитини. Батько дитини (відповідач) повністю самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, навіть не цікавиться потребами своєї дитини.
У відповідача відсутні інші діти, непрацездатні особи, які б знаходилися у нього на утриманні. Також відповідач не має інвалідності та не перебуває на обліку по стану здоров'я, а є чоловіком в працездатному віці. Сімейний стан відповідача не змінився.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи від 08.12.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дружини в розмірі 1/6 (від усіх видів заробітку (доходу) боржника, щомісячно починаючи від 08.12.2022 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 3-х річного віку.
Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування скарги вказує, що судом не було взято до уваги, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проживання дитини з матір'ю, не встановлено кровної спорідненості та той факт, що у батька відсутні доходи і він не може утримувати позивачку.
Вказує, що сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
До суду були надані докази про відсутність будь-яких доходів у відповідача, тому утримувати позивачку він не має змоги. Однак ця обставина в суді першої інстанції не була взята до уваги, а викладені у оскаржуваному рішенні висновки не відповідають обставинам справи. Судом не повно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи та їм надано неналежну оцінку, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представник ОСОБА_5 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити в силі.
Вказує, що відповідачу було добре відомо про народження доньки і що позивачка виїздила за кордон в цілях безпеки вже вагітною з огляду на таке.
Як тільки позивачка приїхала до м.Відень, вона звернулася до жіночої консультації, де було зроблено огляд та проведено УЗД.
Надалі сторони іноді листувалися. Так, позивачка 05 травня 2021 року повідомила скаржника та зняла відео, що витрачає чимало коштів на обстеження та вітаміни і надала фото прийому, на що скаржник запитав, який там строк.
Надалі, як було вже вказано, відповідач скрив від суду факт, що дружина вагітна і подав позов про розірвання шлюбу. Також, як докази у справі наявні медичні документи, які підтверджують строк вагітності, що відповідач виїздила з України вагітною, а до моменту виїзду проживала зі своїм чоловіком.
Вказує, що взагалі не зрозуміло, як скаржник не був ознайомлений з позовом про стягнення аліментів, як вказано в апеляційній скарзі, якщо справи було об'єднані в одне провадження і на судових засіданнях був присутній представник відповідача (адвокат) і також в матеріалах справи є підпис представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи задовго до винесення рішення.
Зазначає, що позов про оспорювання батьківства поданий тільки після подання позову про аліменти, що свідчить, що відповідач подав заперечення щодо батьківства з економічних міркувань, адже намагається уникнути фінансової відповідальності за дитину.
З огляду на вказане, сумніви відповідача щодо його батьківства не є підставою несплати аліментів, так як на даний момент є наявним актовий запис про батьківство скаржника.
В апеляційній скарзі відсутні аргументи, що саме порушив суд, окрім того що представника відповідача було не повідомлено та останній не був присутній у судовому засідання, що не впливає на суть судового рішення.
Вважає, що суд першої інстанції правомірно роз'єднав провадження, адже довготривала несплата аліментів порушує права дитини, а наявність рішення про стягнення аліментів не є перешкодою для вирішення спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, бо саме у зміні обставин, які існували на момент ухвалення першого рішення, полягає новий спір.
У цьому положенні закріплено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
У постанові ВС від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження №61- 3738св22) звернено увагу на застосування принципу найкращих інтересів дитини у справах щодо припинення стягнення аліментів. «Міжнародні норми закріплюють, що в кожному з питань, які стосуються дітей, всі органи мають керуватися принципом найкращих інтересів дитини. У питаннях щодо аліментів, майнового утримання дитини, тощо, цей принцип також є застосовним, а тому суди зобов'язані його враховувати».
Тобто суд першої інстанції роз'єднуючи позови і задовольняючи вимоги щодо стягнення аліментів керувався виключно інтересами дитини.
Щодо призначення судом першої інстанції аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною 3-х річного віку, то це зазначає, що апеляційна скарга містить сумніви відповідача щодо свого батьківства і нерозуміння, як можна платити аліменти на дитину, яку він ніколи не бачив. Вказане є особистим поглядом на ситуацію відповідача та не відноситься до суті справи, оскільки, як було зазначено, актовий запис не скасовано і відповідач на даний час не довів, що останній не є батьком дитини.
Відсутність доказів щодо підтвердження проживання дитини з матір'ю не відповідає дійсності, адже матеріали справи містять докази що дитина народжена за кордоном та проживає з матір'ю, в даному контексті законодавець обумовлює надати докази з ким із батьків проживає дитина, якщо сам відповідач визнає, що дитина з ним не проживає, то логічно, що дитина проживає з матір'ю, мати дитини не позбавлена батьківських прав та виховує дитину самостійно без участі батька, який не визнає дитину своєю.
Відповідач зазначає, що суд повинен був дослідити той факт, що у батька відсутні доходи сплати аліментів на дружину. Вказана обставина не є поважною причиною для несплати аліментів на дружину, так як відповідач є молодим чоловіком, не хворим, не інвалідом, не перебуває на обліку по хворобі і на його утриманні відсутні інші особи, принаймні докази у справі таких обставин відсутні, а те, що відповідач не працює, є його особистим вибором.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що аліменти у розмірі 1/4 частини доходу відповідача щомісячно є співмірними з потребами дитини та можливостями батьків.
Також суд зазначав, що для виникнення у дружини права на аліменти від її чоловіка потрібна сукупність вказаних вище фактів. Відповідач заперечує свою можливість у сплаті аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років, посилаючись на відсутній постійний дохід, на підтвердження чого надає виписку про доходи, тому суд визначив розмір такого утримання в 1/6 частині від заробітку (доходу) відповідача.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 19.11.2021 року Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУМЮ (м.Київ) зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (що після одруження отримала прізвище ОСОБА_7 ), про що складено актовий запис №2205.
Згідно засвідченого апостилем свідоцтва про народження, виданого 24.10.2022 року відділом РАЦС по району Відень-Гітцінг м.Відня ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_2 , батько - ОСОБА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.11.2022 року (ун.№759/5226/22) шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Постановою Київського апеляційного суду від 09.03.2023 року вказане рішення скасовано, провадження у справі про розірвання шлюбу закрито з підстав ч.2 ст.110 СК України.
За ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ст.182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, наявність у платника аліментів рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; докази про витрати платника аліментів, що перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, а також наявність інших обставин, що мають істотне значення.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути аліменти у розмірі 1/4 частини доходу відповідача щомісячно, тому суд зважав на необхідну співмірність у потребах дитини, можливостях батьків та задовольнив позов в частині стягнення аліментів на дитину.
Тому, суд вірно вважав за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від 08.12.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
При цьому, суд зазначав, що сторони не позбавлені права звернення до суду з позовом про зміну розміру аліментів.
Відповідно до ч.2 ст.84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача утримання на її користь як дружини, з якою проживає дитина, яка не досягла трирічного віку, до досягнення цією дитиною віку трьох років, то суд вірно врахував, що право дружини на утримання виникає на підставі складу юридичних фактів: проживання з нею дитини, яка не досягла трьох років; походження дитини від чоловіка (кровне споріднення); здатність чоловіка надавати матеріальну допомогу.
Для виникнення у дружини права на аліменти від її чоловіка потрібна сукупність вказаних вище фактів.
Так як відповідач заперечує свою можливість у сплаті аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років, посилаючись на відсутній постійний дохід, на підтвердження чого надає виписку про доходи, то суд першої інстанції вірно визначив розмір такого утримання саме в 1/6 від заробітку (доходу) відповідача.
Згідно зі ст.430 ЦПК України рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: