16 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 444/1885/21
Провадження № 51-800 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 , яка дієв інтересах потерпілого ОСОБА_5 , на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 24 серпня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 24 серпня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 вирішено рахувати з часу його фактичного затримання. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_7 , рішення щодо якого у касаційному порядку в межах указаної вище касаційної скарги не оскаржується.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 01 вересня 2020 року, приблизно о 14:40 год., керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1 , та рухаючись ним по автодорозі «Тернопіль-Львів- Рава-Руська» у напрямку до м. Рава-Руська, в районі 159 км +700 м, поблизу повороту на територію шиномонтажу СТО «АВТО-ВОЛЯ», що поблизу с. Воля Висоцька Львівського району Львівської області, грубо порушив вимоги Р.1 п. п. 1.5, 1.10 (в частині визначення термінів «небезпека для руху», «прилегла територія»); Р.2 п. п. 2.1 г), 2.3 б), д); Р.9 п.п. 9.2 б); 9.4; Р.10 п. п. 10.1; 10.4 ч.1; Р.4 п.14.3 та вимоги дорожньої розмітки 1.1 дод. 2 Р.34 «Правил дорожнього руху», які виразилися в тому, що він, керуючи автомобілем без полісу (сертифікату) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, створив загрозу безпеці дорожнього руху, розпочавши виконання маневру повороту ліворуч для заїзду на прилеглу територію, завчасно не увімкнув покажчик лівого повороту та не зайняв крайнє ліве положення на проїзній частині, не переконався, що це буде безпечно і не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не маючи завад технічного характеру, які б могли обмежити йому видимість попутного автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , який в цей час виконував маневр обгону та рухався постійно і прямолінійно по смузі зустрічного руху позаду нього, в подальшому перетнув осьову суцільну лінію дорожньої розмітки, виїхав на смугу зустрічного руху, що призвело до зіткнення між вказаними транспортними засобами.
Після зіткнення автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 здійснив зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_8 . Внаслідок порушення водієм ОСОБА_6 «Правил дорожнього руху» пасажир автомобіля «ВАЗ 2121» ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажир ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинув.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року апеляційні скарги захисників обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_10 і ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 в інтересах потерпілого ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, його явну несправедливість через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та на підставі положень ст. ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
На обґрунтування своїх вимог адвокат посилається на те, що суди, призначаючи ОСОБА_6 покарання, не в повній мірі врахували, що потерпілий ОСОБА_5 претензій до обвинувачених не має, завдана шкода відшкодована у повному обсязі, потерпілий ОСОБА_5 просив суд застосувати до обвинувачених покарання, не пов'язане із позбавленням волі.
Також судами не враховано дані про особу винного, а також те, що він вчинив кримінальне правопорушення з необережності, щиро розкаявся, відшкодував завдану шкоду, є особою молодого віку, раніше не судимий, під час ДТП в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння не перебував.
Вбачає, що за аналогічних обставин суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст. 75 КК України до іншого обвинуваченого ОСОБА_7 , тому інший підхід до обвинуваченого ОСОБА_6 є несправедливим.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_12 , у вчиненні кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його діяння за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Стосовно доводів адвоката щодо суворості призначеного ОСОБА_13 покарання, можливості його звільнення від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Частиною 2 ст. 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_6 покарання, а також щодо неможливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону.
Як убачається зі змісту оскаржених судових рішень, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення,яке відноситься до тяжких, є необережним; ступінь його суспільної небезпеки; дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно, не одружений, не інвалід, вину визнав, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Судом також було враховано думку потерпілого ОСОБА_5 , який просив призначити ОСОБА_6 покарання, не пов'язане із позбавленням волі.
Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд врахував щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Суд першої інстанції, проаналізувавши та надавши оцінку указаним обставинам, зробив висновок про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції за ч. 2 ст.286 КК України, й таке своє рішення належним чином мотивував.
Колегія суддів убачає, що покарання ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України, принципам індивідуалізації та справедливості покарання.
Підстав для пом'якшення покарання, в тому числі підстав вважати призначене ОСОБА_6 покарання явно несправедливим внаслідок суворості, не вбачається.
Стосовно доводів адвоката, що судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_6 покарання не було враховано думку потерпілого ОСОБА_5 , який жодних претензій до обвинувачених не має, завдана шкода відшкодована у повному обсязі й потерпілий просив суд застосувати до обвинувачених покарання, не пов'язане із позбавленням волі, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки думка потерпілого ОСОБА_5 щодо визначення винному виду і розміру покарання була врахована судом згідно з його заявою в сукупності з іншими обставинами, однак сама по собі думка потерпілого щодо цього питання не може бути вирішальною для суду.
Також апеляційним судом взято до уваги наслідки, які настали від вчиненого кримінального правопорушення, та враховано позицію потерпілих ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , які в апеляційному суді категорично заперечували щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, адже він, з їх слів, не висловив жалю, не попросив пробачення за вчинене, не пропонував відшкодувати завдану шкоду.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника в інтересах ОСОБА_6 щодо можливості пом'якшення покарання та застосування положень ст. 75 КК України, та із зазначенням докладних мотивів ухваленого рішення залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду не вбачає підстав для зміни оскаржуваних судових рішень з метою пом'якшення призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання через надмірну суворість, а також не вбачає підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги адвоката та змісту оскаржених судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4 , яка дієв інтересах потерпілого ОСОБА_5 , на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 24 серпня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3