Справа № 645/1040/19 Номер провадження 22-ц/814/205/24Головуючий у 1-й інстанції Сілантьєва Е.Є. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
01 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Стеценко В.С.,
з участю прокурора Вороненко А.М., відповідача ОСОБА_1 та її адвоката Єни Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15 січня 2020 року, постановлене суддею Сілантьєвою Е.Є.,
у справі за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів,
26.02.2019 заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №3 звернувся в суд із указаним позовом у порядку статті 56 ЦПК України, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської міської ради безпідставно збережені грошові кошти у розмірі орендної плати за період з 01.03.2016 по 30.11.2018 по 455 763,41 грн. із кожної.
В обґрунтування підстав позову посилається на те, що відповідачі є власниками нерухомого майна, а саме, нежитлової будівлі літ. «АБ-1», загальною площею 687,4 кв.м, що розташована на АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності на підставі договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шаульською Н.І. 16.04.2014 за реєстровими номерами 415 та 417.
У період з 01.03.2016 по 30.11.2018 відповідачі не сплачували за користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 орендну плату за землю в установленому законодавчими актами розмірі, унаслідок чого зберегли за рахунок Харківської міської ради, як користувачі земельної ділянки, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.
Згідно із інформацією Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 23.08.2017 №5324/1/225-17 договори оренди землі на АДРЕСА_1 не укладені, рішення міської ради щодо надання відповідачам у користування та рішень щодо продажу земельної ділянки за цією адресою Харківською міською радою не приймалися.
Таким чином, із 16.04.2014 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 використовують земельну ділянку площею 0,2115 га без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав і не сплачують платежів за її використання згідно із встановленими законом розмірами.
Із підстав викладеного, Департамент територіального контролю Харківської міської ради провів обстеження земельної ділянки та склав акт від 02.10.2018, у якому встановлено, що відповідачі використовують для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі за вказаною адресою земельну ділянку площею 0,2115 га. Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просить позов задовольнити.
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15.01.2020 позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 455 763,41 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 455 763,41 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Із рішенням районного суду не погодилися відповідачі та оскаржили його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду.
Відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Єна Л.А., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Зазначає, що є власницею нежитлової будівлі літ. «АБ-1» загальною площею 644,6 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 16.04.2014 №415 та, згідно технічного паспорту на виробничий будинок, площа земельної ділянки, на якій розташована така будівля складає 755,5 кв.м. Тоді як ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі літ. «АБ1-1» загальною площею 705,6 кв.м. по АДРЕСА_1 , яка разом із навісом складає 1068,20 кв.м.
Таким чином відповідачами для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель «АБ-1» та «АБ1-1» використовувалася земельна ділянка площею 1823,7 кв.м.
Зазначає, що згідно позиції Верховного Суду, сформованої у справах №916/2948/17 від 12.03.2019, №922/652/18 від 09.04.2019, об'єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об'єкт цивільних прав. Проте позивачем не надано суду доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,2115 га за вказаною адресою була сформована як об'єкт цивільного права, відсутніми є докази щодо виділення земельної ділянки, кадастрового номеру та площі, безпідставно визначеної на підставі топографічного плану та акту обстеження земельної ділянки.
Також зазначає, що оренда земельної ділянки передбачає строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності, проте вона ОСОБА_1 , особа пенсійного віку, підприємницьку діяльність не здійснювала.
Указує на відсутність належного розрахунку стягнення, який повинен обраховуватися на підставі нормативно-грошової оцінки, а саму заборгованість вважає відсутньою, оскільки матиме місце подвійне стягнення з відповідачів сплаченого земельного податку та безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Відповідач ОСОБА_2 у вимогах апеляційної скарги просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким закрити провадження у справі в частині позовних вимог до неї та відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутній витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, який є обов'язковим при визначені розміру орендної плати. На підтвердження площі та конфігурації спірної земельної ділянки витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку також не надано. Тоді як користувачем земельної ділянки площею 0,8194 га, в межах якої знаходиться, у тому числі, земля, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, є ВАТ «Харківський завод поліграфічних машин».
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального права, оскільки вона, ОСОБА_2 , є ФО-П, належна їй частина житлової будівлі використовувалась в господарських цілях, тому в цій частині вимог провадження у справі підлягає закриттю, у зв'язку із тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також судом залишено поза увагою інформацію щодо сплати відповідачами земельного податку за користування спірною земельною ділянкою.
Постановою Харківського апеляційного суду від 25.11.2020 рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15.01.2020 - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 14.04.2021 скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 25.11.2020, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30.04.2021 справу призначено до розгляду; провадження у справі зупинено до розгляду Об'єднаною Палатою Верховного Суду цивільної справи №646/4738/19, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 03.08.2021.
Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022№14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05.04.2023 справу прийнято до свого провадження, відновлено провадження та призначено до судового розгляду із повідомленням учасників справи.
26.01.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшли пояснення Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова, за змістом яких у прокуратурі відсутні Витяги з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період із 01.03.2016 по 30.11.2018. Тоді як законодавством не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру. Наведене відповідає позиції ВП ВС у справі №905/1680/20 від 09.11.2021.
Зазначає, що у цій справі розмір безпідставно збережених коштів відповідачами у період із 01.03.2016 по 30.11.2018 розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульовано ціною, встановленою органом місцевого самоврядування. Так, розрахунок здійснюється уповноваженими особами на законній підставі - Наказ Директора Департаменту територіального контролю Харківської міської ради №12 від 26.02.2018, яким у Додатку №2 затверджена типова форма розрахунку плати за землю у зв'язку із безпідставним збереженням коштів, які повинні були надати до бюджету міста як орендну плату; а також у відповідності до Порядку нормативної грошової оцінки земель насалених пунктів.
Пояснює підставність застосування в розрахунках коефіцієнтів Км2, Км3, Кф та Кі рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13, із додатками: №1 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013», яким визначено код зони меж економіко-планувальної зони 8530, до якої належить вул.Лодзька, що розташована у Немишлянському районі м.Харкова, що розташована на перетині вул.Автогенної та Єнаківської; Додатком №2 - коефіцієнт Км2 за кодом зони 8530 становить 1,62; Додатком №3 «Значення Коефіцієнтів Км3 для зон впливу локальних факторів» - сукупний коефіцієнт Км3 визначено 0,98168.
30.01.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшли письмові пояснення відповідачів, зміст яких тотожний доводам апеляційної скарг, які просять задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.
У суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 та її представник доводи апеляційної скарги підтримали, наполягаючи на її задоволенні. Прокурора проти задоволення апеляційних скарг заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.
Інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд установив наступне.
За змістом договорів дарування від 16.04.2014 ОСОБА_1 є власником 1/2 частини нежитлової будівлі літ. «АБ-1» загальною площею 687,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстровий номер 415, а ОСОБА_2 - 1/2 частини нежитлової будівлі літ. «АБ-1», загальною площею 687,4 кв.м за зазначеною адресою, реєстровий номер 417./а.с.38-39,40-41 т.1/
Згідно із висновком щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 04.09.2018, складеного ФО-П ОСОБА_3 , нежитлові приміщення, що належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розташовані на АДРЕСА_1 , мають власні групи основних та підсобних приміщень і можуть бути поділені як самостійні об'єкти нерухомості. За технічними показниками об'єкт може бути поділено з додержанням вимог законодавства України. Поділ здійснено без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення./а.с.179-182 т.1/
На підставі зазначеного висновку право власності на нежитлову будівлю літ.«АБ1-1» загальною площею 705,6 кв.м зареєстроване за ОСОБА_2 , а право власності на нежитлову будівлю літ «АБ-1» загальною площею 644,6 кв.м зареєстроване за ОСОБА_1 ./а.с.186,187 т.1/
Проведеною кадастровою зйомкою території для визначення меж та розмірів земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, що належить на праві власності ОСОБА_2 , визначено площу 0,1175 га, а для нежитлової будівлі, належної на праві власності ОСОБА_1 - 0,0756 га./а.с.188,189 т.1/
За змістом листа Департаменту земельних відносин від 23.08.2017 №5324/1/225-17, рішення міською радою щодо надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користування та рішень щодо продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 не приймалося./а.с.29 т.1/
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були зареєстровані як платники земельного податку на підставі заяви з додатками у зв'язку з придбанням у власність нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.п.286.5 п.286 ст.286 ПК України їм нарахований земельний податок з фізичних осіб за 2016-2018 роки, який проведено на підставі технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013./а.с.193-195 т.1/
Станом на 03.04.2018 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не має заборгованості по земельному податку за земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; кожним із платників сплачено земельного податку: за 2016 рік - по 5 887,28 грн.; за 2017 рік - по 6 240,51 грн.; за 2018 рік - по 6 240,51 грн., що підтверджується довідками ГУ ДФС у Харківській області від 03.04.2019 №4034/20-40-58-06-20./а.с.191, 192 т.1/
Разом із цим, за змістом листа ГУ ДФС у Харківській області від 01.10.2018 №23952/9/2-40-58-06-20, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не знаходяться на обліку як платники земельного податку або орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; не здійснюють сплати платежів як платники земельного податку або орендної плати за земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою./а.с.42 т.1/
Згідно з актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .10.2018 головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Сипало О.А., інженером-геодезистом ОСОБА_4 та інженером-землевпорядником ОСОБА_5 установлено, що земельна ділянка огороджена, використовується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Правовстановлюючих документів на використання земельної ділянки немає. Площа земельної ділянки згідно з її межами становить 0,2115 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівель суміжного землекористувача і паркану.
Координати точок знімальної основи визначались супутниковим методом з прив'язкою до сертифікованої мережі в системі СК-63 Харків (КНВА) із застосуванням RTK приймача GNSS S66OP № S6626C123188554. Вся апаратура супутникових радіонавігаційних систем, що використовувалась для виконання топографо-геодезичних робіт, зареєстрована та обліковується у Держгеокадастрі України (реєстр апаратури супутникових радіонавігаційних систем геодезичного коду 9015, реєстраційний номер 1315 (S66OP № S6626C123188554)).
Визначені за результатами геодезичної зйомки координати земельної ділянки оброблені та сформовані в електронному файлі у форматі «.shp» для подальшого отримання розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова даних про нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки./а.с.25-26 т.1/
До акта додані ситуаційна схема земельної ділянки для встановлення її місцезнаходження у просторі та геодезична зйомка земельної ділянки, якою встановлені межі, площа та її конфігурація./а.с.27-28 т.1/
Розмір безпідставно збережених коштів відповідачів у період з 01.03.2016 до 30.11.2018 розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою органом місцевого самоврядування.
Розрахунок здійснений уповноваженими особами на підставі наказу директора департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 26 лютого 2018 року №12, у додатку 2 якого затверджено типову форму розрахунку плати за землю у зв'язку з безпідставним збереженням коштів, які повинні були надійти до бюджету міста як орендна плата. Здійснення розрахунку відбулося на підставі Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року №489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», рішеннями Харківської міської ради від 27 лютого 2008 року №41/08 та від 03 липня 2013 року №1209/13.
Згідно із розрахунками розмір безпідставно збережених ОСОБА_2 коштів у розмірі орендної плати за період із: 01.03.2016 по 31.12.2016 - 146 078,10 грн.; 01.01.2017 по 31.12.2017 - 148 648,96 грн.; 01.01.2018 по 31.07.2018 - 86 711,87 грн.; 01.08.2018 по 30.11.2018 - 74 324,48 грн./а.с.17-20 т.1/
Згідно із розрахунками розмір безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати за період із: 01.03.2016 по 31.12.2016 - 146 078,10 грн.; 01.01.2017 по 31.12.2017 - 148 648,96 грн.; 01.01.2018 по 31.07.2018 - 86 711,87 грн.; 01.08.2018 по 30.11.2018 - 74 324,48 грн./а.с.21-24 т.1/
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції визнав встановленими та підтвердженими належними доказами обставини безпідставного збереження відповідачами коштів, які вони повинні були сплатити до місцевого бюджету як орендну плату, та належність розрахунку, складеного не на підставі витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, технічна документація щодо якої не розроблена.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з таких підстав.
За змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Судом установлено, що відповідно до договорів дарування від 16 квітня 2014 року ОСОБА_1 є власником 1/2 частини нежитлової будівлі літ. «АБ-1» загальною площею 687,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстровий номер 415, а ОСОБА_2 - 1/2 частини нежитлової будівлі літ. «АБ-1», загальною площею 687,4 кв.м за зазначеною адресою, реєстровий номер 417.
Згідно частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, нотаріус, посвідчуючи вказані договори дарування, здійснив державну реєстрацію прав власності відповідачів.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення зазначених договорів) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з частиною шостою статті 120 ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки,здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
Таким чином, після укладення договорів дарування нежитлових будівель і державної реєстрації нотаріусом прав власності на них у відповідачів могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі.
Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов'язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
При цьому правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо у цій справі, щодо виникнення прав у відповідача на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме, стаття 120 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договорів дарування, у якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав при набутті нежитлових будівель.
Таким чином, необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об'єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Отже, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, для застосування положень статті 1212 ЦК України не є обов'язковим встановлення сформованості земельної ділянки.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі №9051680/20, провадження № 12-48 гс 21.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачі, які набули у дар нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користуються цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Отже, предметом позову є стягнення з відповідачів, як власників нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано.
Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Сплата орендних платежів за користування землями територіальної громади є джерелом поповнення місцевого бюджету. У зв'язку з неукладенням договору оренди землі, місцевий бюджет не отримує суму орендних платежів за користування земельною ділянкою.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284 (далі - Порядок №284).
Пункт 3 Порядку №284 встановлює, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. А під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі, як фактичні користувачі земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегли у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, а тому зобов'язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Такі висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі №629/4628/16-ц від 23.05.2018, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15, №922/5468/14.
Доводи апеляційної скарги, що спірна земельна ділянка не сформована, а тому не може виступати об'єктом цивільних прав, колегія суддів до уваги не приймає. Оскільки відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку; за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів становить презумпцію, яка відповідачами не спростована.
Тоді як використання землі в Україні є платним (ч.1 ст.206 ЗК України) та за відсутності обов'язку сплати земельного податку через відсутність зареєстрованого за ними речового права, відповідачі не звільнені від необхідності внесення плати за землю у вигляді орендної плати.
За встановлених обставин, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно (2014 рік) у відповідачів виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під нежитловою будівлею, проте речові права відповідачами на земельну ділянку не зареєстровано та не ініційовано питання розроблення технічної документації та виготовлення її нормативно-грошової оцінки, як передумови укладення договору оренди.
Отже правова підстава для набуття (збереження) майна,спірної земельної ділянки, у відповідачів відсутня, а у Харківської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів, отриманих безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет.
Із наведених підстав колегія суддів також відхиляє заперечення відповідачів щодо правильності здійсненого розрахунку, оскільки відсутність технічної документації з нормативної грошової оцінки землі зумовлена власною бездіяльністю відповідачів. Тоді як площа та межі для обрахунку розміру орендної плати визначені відповідно до зовнішніх меж нежитлових будівель, належних відповідачам, що підтверджено Актом обстеження щодо визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки, планом меж фактичного користування земельною ділянкою, ситуаційною схемою розміщення земельної ділянки та фото земельної ділянки та будівель. Обстеження на місцевості здійснювалося за участі інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника. Висновки зафіксовані в Акті не спростовані відповідачами, а визначені за результатами геодезичної зйомки координати земельної ділянки оброблені та сформовані для подальшого отримання даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Таким чином, за відсутності витягу з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, заявленої до стягнення нараховано у відповідності з вимогами Земельного та Податкового кодексів України. Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, позивач взяв до уваги акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки, договір дарування із зазначенням площі нерухомого майна, та вирахували цю суму шляхом множення вартості одного квадратного метру спірної земельної ділянки (відповідно до проведеної та затвердженої нормативно-грошової оцінки земель м. Харкова станом на рік розрахунку) на всю площу земельної ділянки, що використовується відповідачами, а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку із врахуванням сплачених відповідачем сум земельного податку.
Згідно зі ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1,2ст.77, ч.1ст.95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачами не спростовано розміру земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості, частки від якого належать їх на праві власності. Тоді як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1ст. 1212ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.03.2018 (справа №629/4628/16-ц) і постанові від 13.02.2019 (справа №320/5877/17), яка в силу ч.4 ст.263 ЦПК України має бути врахована судами нижчих інстанцій при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідачів, сам факт несплати ними за користування земельною ділянкою орендної плати, свідчить про втрату Харківською міською радою майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною, в тому числі, в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Посилання відповідачки ОСОБА_1 на те, що вона є пенсіонеркою та наразі не здійснює підприємницьку діяльність не звільняють її від обов'язку сплати орендної плати за землю, користувачем якої вона є. Тоді як наявність у ОСОБА_2 статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту її державної реєстрації як ФО-П вона виступає як така у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки.
Разом із цим, апеляційний суд враховує доводи апеляційних скарг відповідачів, що кожним із них сплачено земельного податку: за 2016 рік - по 5 887,28 грн.; за 2017 рік - по 6 240,51 грн.; за 2018 рік - по 6 240,51 грн., що підтверджується довідками ГУ ДФС у Харківській області від 03.04.2019 №4034/20-40-58-06-20./а.с.191,192 т.1/ Оскільки відповідачі не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдина можлива форма здійснення плати за землю для них як землекористувачів є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК України), сплачені відповідачами кошти земельного податку підлягають відрахуванню від розміру нарахованої до стягнення орендної плати.
Інші, наведені у апеляційних скаргах доводи, не ґрунтуються на доказах та зводяться до загального цитування норм права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Із урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та зміну рішення районного суду в частині розміру безпідставно збережених коштів постановлених до стягнення, який підлягає зменшенню із 455 763,41 грн. до 437 395,11 грн. з кожної.
Згідно зі ст.141 ЦПК України, пропорційно задоволеним вимогам позову, розмір судового збору постановленого до стягнення з відповідачів на користь позивача з 6 836,45 грн. до 6 563,00 грн. із кожної. В іншій частині рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367,368,374,376,ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15 січня 2020 року- змінити, зменшивши розмір безпідставно збережених коштів постановлених до стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради із 455 763,41 грн. до 437 395,11 грн. з кожної та судового збору з 6 836,45 грн. до 6 563,00 грн. із кожної.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14.02.2024.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак