Справа № 503/1476/23
Провадження № 2/503/181/24
14 лютого 2024 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:
головуючого-судді Вороненка Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Вдовиченко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кодима, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заподіяної матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
встановив:
Позивач подав вище вказаний позов посилаючись на ті обставини, що 07.07.2023 року близько 08.40 години відповідач ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , навпроти будинку № 20А по вул. Академіка Заболотного в м. Києві, порушив вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху, а саме рухаючись заднім ходом, не впевнився в безпечності, внаслідок чого здійснив наїзд на автомобіль «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався позаду під керуванням позивача ОСОБА_1 , внаслідок чого вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.09.2023 року у справі № 752/14834/23 , яка набрала законної сили 25.09.2023 року, відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за фактом вище вказаного діяння. В свою чергу, Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» (далі - ТДВ «СГ «ОБЕРІГ»), яке згідно полісу №ЕР - 211459530 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів було страховиком відповідача ОСОБА_2 , сплатило позивачу ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 5000,00 грн з вирахуванням франшизи у розмірі 1500,00 грн. У зв'язку з чим позивач для захисту своїх прав пред'явив до відповідача відповідний позов шляхом подання до суду через свого представника позовної заяви, в якій останній просить стягнути з відповідача на користь позивача франшизу у розмірі 1500,00 грн та судові витрати, які складаються з витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою адвоката, у розмірі 15000,00 грн та судового збору сплаченого за подання до суду позовної заяви у сумі 1073,60 грн.
14.11.2023 року ухвалою суду (а.с.18-19) позовну заяву залишено без руху із визначенням недоліків позовної заяви, способу і строку для їх усунення.
01.12.2023 року ухвалою суду (а.с.28-29) було відкрите провадження у даній справі із проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Одночасно роз'яснено відповідачу його право подати на адресу суду відзив на позов, а також заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У встановлений судом строк відповідач не скористався своїми процесуальними правами учасника справи, зокрема відзив на позовну заяву і заперечення не подав.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був своєчасно повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч.2, 4-5, 8 п.2 ст. 128 та ч.5 ст. 130 ЦПК України, шляхом доставлення 29.12.2023 року судової повістки до електронного кабінету представника позивача - адвоката Павлова І.Г., про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного документа (а.с.47). Окрім того, суд додатково надіслав судові повістки для позивача та його представника - адвоката Павлова І.Г. на електронні адреси зазначені останнім у змісті позовної заяви (а.с.3) на виконання положень пункту 2 ч.3 ст. 175 ЦПК України, що підтверджують довідки від 28.12.2023 року (а.с.45-46) про доставку електронних листів. При цьому, 14.02.2024 року від представника позивача - адвоката Павлова І.Г. через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, в якій також зазначив про підтримання заявлених позовних вимог в повному обсязі. Згідно ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був своєчасно повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч.2, 4-5, 8 п.4 ст. 128 ЦПК України, про що свідчать відомості з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» про результат надіслання рекомендованого поштового відправлення № 0600241264057 із судовою повісткоюза адресою його зареєстрованого у встановленому законом порядку місцем проживання, згідно інформації наданої Кодимською міською радою Подільського району Одеської області від 30.11.2024 року № 03-17/3905 (а.с.27), що підтверджує відповідна роздруківка долучена до справи, згідно якої згадане рекомендоване відправлення повернене до суду неврученим із відміткою в довідці про причини повернення (Ф.20) про те, що адресат відсутній за вказаною адресою. Відповідно до положень ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Водночас із цим п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України передбачає, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явились, враховуючи положення ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні фактичні обставини.
07 липня 2023 року близько 08.40 години відповідач ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в м. Києві по вул. Академіка Заболотного, порушив вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху, а саме рухаючись заднім ходом, не впевнився в безпечності, внаслідок чого здійснив наїзд на автомобіль «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався позаду під керуванням позивача ОСОБА_1 , внаслідок чого вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 12.09.2023 року у справі № 752/14834/23, яка набрала законної сили 25.09.2023 року, ОСОБА_2 було визнано винним у порушенні пункту 10.9 Правил дорожнього руху та вчиненні тим самим адміністративного порушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за фактом вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, із застосуванням до нього адміністративного стягнення, про що свідчить копія відповідної постанови (а.с.8) з відповідною відміткою про набрання нею законної сили.
Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, факт дорожньо-транспортної пригоди, обставини її вчинення, а також винуватість відповідача ОСОБА_2 у цій ДТП є доведеними обставинами і доказуванню у даній цивільній справі не підлягають.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Nissan 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахована ТДВ «СГ «ОБЕРІГ», згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 211459530, що підтверджує відповідна роздруківка із відомостей МТСБУ (а.с.10), в якій також зазначено відомості про те, що ліміт за шкоду життю та здоров'ю становить 320 000,00 грн, ліміт за шкоду майну - 160 000,00 грн, франшиза 1500,00 грн.
Згідно копії листа ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за вихідним # 44085/1/ПЗ від 30.09.2023 року (а.с.9), який був адресований позивачу ОСОБА_1 , ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» прийняло рішення про виплату страхового відшкодування по дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 07.07.2023 року за участі автомобіля «Nissan 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 5000,00 грн (з вирахуванням франшизи у розмірі 1500,00 грн).
Нормативно-правове застосування:
Відповідно до ч.1-2 ст. 1166 ЦК України, шкода завдана майну фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою яка її завдала. Особа яка завдала шкоди, звільняється від відповідальності якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно ч.1-2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.04.2004 року № 1961-IV (надалі за текстом - Закон № 1961-IV), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 5 Закону № 1961-IV визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно абзацу першого пункту 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно змісту ст. 12 Закону № 1961-IV, страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Пунктом 77 ч.1 ст. 1 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 року
№ 1909-IX, визначено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.
Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (п.12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до п.36.6 ст. 36 Закону № 1961-IV, страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Положеннями частин 1-3 статті 13 ЦПК України також передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Висновки суду
На підставі досліджених доказів, враховуючи, що відповідач в судове засідання не з'явився, не навів суду ніяких заперечень щодо пред'явленого до нього позову, зокрема не подав відзив, та не надав суду жодних доказів, які б спростовували обґрунтованість вимог позивача, то суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим у зв'язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі.
- щодо судових витрат:
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу пунктом 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позов задоволено повністю, то відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 1073,60 грн (а.с.1-2).
Стосовно витрат, пов'язаних з розглядом справи, - на професійну правничу допомогу, судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до копії договору про надання правничої допомоги № 06-10/2023, укладеного 06.10.2023 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Павловим І.Г. (а.с.11) та копії квитанції до прибуткового касового ордеру № 06-10/2023 від 30.10.2023 року (а.с.12) вартість наданих юридичних послуг була визначена останніми у фіксованому розмірі 15000,00 грн та сплачена.
При цьому, згідно абзаців 1 і 2 ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).
Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
Аналогічний висновок зазначений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2020 року справа № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474св18).
Відповідно до пункту 6 договору про надання правничої допомоги № 06-10/2023 від 06.10.2023 року позивачем було отримано наступні послуги адвоката: направлення адвокатських запитів; консультація клієнта щодо можливості стягнення заподіяної матеріальної шкоди внаслідок ДТП; підготовка, складання та направлення позовної заяви; підготовка та участь у засіданнях суду в інтересах клієнта.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Водночас у пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 відзначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У пунктах 21-22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч.4 і 8 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права.
В постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 наголошено на тому, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд звертає увагу на ту обставину, що договір про надання правничої допомоги в умовах якого позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Павловим І.Г. було узгоджено фіксований розмірі вартості наданих юридичних послуг в сумі 15000,00 грн було укладено 06.10.2023 року.
Однак, відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX, з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлений у розмірі 2589 гривень, а для працездатних осіб - 2684 гривні.
Водночас ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX, з 1 січня 2023 року встановлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 6700 гривень; а у погодинному розмірі - 40,46 гривні.
Таким чином заявлений представником позивача до стягнення розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн перевищує більше ніж у п'ять з половиною рази місячний прожитковий мінімум для працездатних осіб.
В свою чергу сам визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн дорівнює більше ніж двом мінімальним заробітним платам у місячному розрахунку та більше ніж 370 годинам оплати праці в погодинному розрахунку, згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік».
При цьому, близько 1/3 змісту позовної заяви приділено обґрунтуванню предмету позову, а близько 2/3 змісту приділено обґрунтуванню саме стягненню витрат на професійну правничу допомогу, водночас сам позов має широке розповсюдження у судовій практиці вже тривалий час з огляду на кількість судових рішень оприлюднених з цього предмету у Єдиному державному реєстрі судових рішень, підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження як малозначна справа, а відтак не є складним для підготовки матеріалів позову.
Тому суд вважає, що вартість витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн є явно завищеною.
Ураховуючи зазначене вище, складності справи, значення справи для сторін, обсягу виконаних адвокатом робіт та витраченого ним часу, то суд вважає, що хоча судові витрати на професійну правничу допомогу і підтвердженні належними та допустимими доказами, але з врахуванням конкретних обставин справи та принципу розумності підлягають частковому задоволенню в розмірі 3000 грн.
При цьому, з огляду на реальність понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн (а.с.12) суд вважає необхідним відзначити, що сплата витрат на професійну правничу допомогу не є перешкодою для узгодження між адвокатом і позивачем дійсного їх розміру з врахуванням даного рішення.
Керуючись ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; до ОСОБА_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; про стягнення заподіяної матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 франшизу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме на професійну правничу допомогу, у розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Д.В. Вороненко