про повернення позовної заяви
09 лютого 2024 року Київ № 320/2866/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Балаклицький А.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, скасування постанови в частині,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9912-17 від 25.05.2019 року, виданої Державною податковою службою України Головного управління ДПС у м.Києві про сплату заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску в сумі 32 868,26 грн;
- постанову №69204736 винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Попик Ольги Василівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 13.06.2023 року скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять на рахунок ОСОБА_1 .
Частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно із частиною першою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Суд зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов'язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов'язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє унифікованості національної судової практики.
При цьому, обов'язковою умовою такого об'єднання є спільність підстав виникнення спірних правовідносин або спільність поданих доказів.
Водночас, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про їх непов'язаність між собою через їх виникнення на підставі різних обставин та на підставі різних доказів.
Суд зазначає, що у позовній заяві позивачем об'єднано позовні вимоги, які можна розділити на такі окремі блоки:
- щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №ф-Ф-9912-17 від 25.05.2019 року Головного управління Державної податкової служби у м.Києві про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки зі сплати ЄСВ у розмірі 32 868,26 грн.;
- щодо зобов'язання Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо зняття арешту з майна (коштів) позивача, шляхом скасування постанови про арешт коштів від 13.06.2023 року.
Зі змісту підстав та предмету позову судом встановлено, що правовідносини між позивачем та відповідачами не пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки склались за різних обставин, за різного правового регулювання та на підставі різних дій суб'єкта владних повноважень.
Вказане свідчить про те, що в основу спірних правовідносин покладено різні підстави їх виникнення, та різні докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.
Крім того, суд зазначає, що розгляд вимоги, адресованої Деснянському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), має здійснюватися за правилами окремого порядку, визначеного статтею 287 КАС України.
Так, відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною четвертою статті 287 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Окремим є і порядок оскарження рішення у справах, постановлених за статтею 287 КАС України, оскільки апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Отже, враховуючи, що у даній справі позивачем разом з позовними вимогами, які розглядаються в загальному порядку, заявлені позовні вимоги, розгляд яких має відбутись у скорочений термін (10 днів), суд виключає процесуальну можливість їх одночасного розгляду в одному провадженні.
Також суд враховує, що відповідно до частини п'ятої статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Виключна підсудність врегульована статтею 27 КАС України, частина третя якої закріплює, що підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом.
Така окрема категорія щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначена, як було вказано раніше, статтею 287 КАС України.
Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги мають різні підстави їх виникнення, які не пов'язані між собою, та обґрунтовуються різними доказами, що, у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
У даному випадку підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні, оскільки ані підстави виникнення, ані подані докази не є спільними (не є пов'язаними) щодо одночасно заявлених позивачем вимог.
З огляду на те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені КАС України, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).
У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду “за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб” (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі “Ешингдейн проти Сполученого Королівства” (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що “надмірний формалізм” може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах “Zubac v. Croatia”, “Beles and Others v. the Czech Republic”, №47273/99, пп. 50-51 та 69, та “Walchli v. France”, №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.
Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.
Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, скасування постанови в частині, - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Балаклицький А. І.