Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 лютого 2024 року Справа№200/508/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, в якому просить суд:
визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.01.2024 № 103650011161 щодо відмови в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 02.01.2024 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням усього стажу роботи за період роботи в колгоспі “Росія” з 01.09.1981 по 03.11.1987, з 28.11.1988 по 18.02.1992 та з 01.08.1002 по 13.03.1995 з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.01.2024 позивач звернулась за призначенням пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області. 08.01.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення № 103650011161 про відмову в призначенні пенсії, оскільки стаж позивача складає 26 років 2 місяці 6 днів, а період роботи в колгоспі «Росія» відповідно до трудової книжки від 04.01.1985 року № НОМЕР_1 з 01.09.1981 року по 03.11.1987 року та з 28.11.1988 року по 18.02.1992 року та з 01.08.1002 року (суд враховує вказану дату -01.08.1002, як технічну помилку оскільки в оскаржуваному рішенні та документах про роботу вказана дата - 01.09.1994) по 13.03.1995 оскільки відсутні відомості щодо встановлення та відпрацьованих трудоднів.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулась до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою суду від 30.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано у відповідача докази у справі, згідно наведеного в ухвалі переліку.
ГУ ПФУ в Донецькій області надано відзив на позовну заяву, де викладено прохання у її задоволенні відмовити з огляду на таке.
ОСОБА_1 звернулася із заявою від 02.01.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 починаючи - з 1 січня 2020, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 27 років.
Згідно з наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача на дату звернення становить 26 років 02 місяці 06 днів.
До страхового стажу не зараховано:
- згідно трудової книжки від 04.11.1985 НОМЕР_2 періоди роботи з 01.09.1981 по 03.11.1987, з 28.11.1988 по 18.02.1992, з 01.09.1994 по 13.03.1995 в колгоспі «Росія», оскільки відсутні відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві.
Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 08.01.2024 № 103650011161 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058).
Згідно ст. 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1788 визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно з пунктом 4.2. Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 04.11.1985, наявні наступні записи щодо спірних періодів у розділі «членство» в колгоспі:
01.09.1984 прийнята в члени колгоспу «Росія» Радянського району, Крим;
03.11.1987 вибула із членів колгоспу за власним бажанням;
28.11.1988 прийнята в члени колгоспу «Росія»;
18.02.1992 вибула із членів колгоспу за власним бажанням;
01.09.1994 прийнята в члени колгоспу «Росія»;
10.08.2001 вибула із членів колгоспу за власним бажанням.
Також, в вищезазначеній книжці колгоспника, у розділі «відомості про роботу» зазначено:
01.09.1981 позивач направлена на навчання до Ялтинського пед. училища;
08.08.1983 призначена на посаду вихователя дитячого садка № 1;
03.11.1987 звільнена за власним бажанням;
28.11.1988 призначена на посаду вихователя дитячого садка колгоспу «Росія»;
18.02.1992 звільнена за власним бажанням;
01.09.1994 призначена на посаду вихователя дитячого садка «Васильок»;
10.08.2001 звільнена за власним бажанням;
Записи про прийняття на роботу в спірні періоди вчинені відповідно до вимог Інструкції № 162, № 58.
У відомостях трудової книжки позивача дійсно відсутня інформація про встановлений мінімум трудоднів та про вироблення мінімуму трудової участі у господарстві, нараховану заробітну плату.
Проте, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Суд також зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).
Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконувала встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача у колгоспі «Росія» за спірні періоди, суд приходить до висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового трудового стажу роботи позивача період роботи з 01.09.1981 по 03.11.1987, з 28.11.1988 по 18.02.1992, з 01.09.1994 по 13.03.1995 в колгоспі «Росія».
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 року №159/4178/16-а.
Позивачем для призначення пенсії надана трудова книжка колгоспника, де окрім записів про періоди членства позивачки в колгоспі, у розділі відомості про роботу вказані дати прийняття на роботу та звільнення, назви займаних посад, номери та дати наказів.
Дослідивши наявну в матеріалах справи копію зазначеної вище трудової книжки, судом встановлено, що відомості про такі періоди роботи внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою юридичної особи, з посиланням на відповідні накази. З таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.
Відтак, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, про необґрунтованість висновку відповідача в оскаржуваному рішенні щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи, що зазначені в трудовій книжці колгоспника, а тому такий період підлягає зарахуванню органом Пенсійного фонду України до страхового стажу позивача.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, обґрунтування та заперечень, суд дійшов до висновку про задоволення позову.
Щодо судового збору.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що наразі складає 1211,20 грн.
Водночас, відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, оскільки позивач звернувся до суду в електронній формі, то розмір судового збору має складати - 968,96 грн.
Таким чином, суд, на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 968,96 грн.
В іншій частині надміру сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню позивачу за правилами установленими ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3 ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.01.2024 № 103650011161 щодо відмови в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 02.01.2024 року відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши до стажу роботи за період роботи в колгоспі “Росія” з 01.09.1981 по 03.11.1987, з 28.11.1988 по 18.02.1992 та з 01.09.1994 року по 13.03.1995 з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, 84122, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі - 15.02.2024.
Суддя І.В. Буряк