12 лютого 2024 рокуСправа №160/28044/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.10.2023р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 03.11.2023р., просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивачеві періоду навчання з 27.09.1984р. до 28.02.1985р. та періоду роботи в колгоспі ім. Чапаєва з 1980 до 1998 року;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачеві період навчання з 27.09.1984р. до 28.02.1985р. та період роботи в колгоспі ім. Чапаєва з 1980 до 1998 року та здійснити розрахунок пенсії за віком.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.09.2023р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до якої долучив всі необхідні документи, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046550007263 від 06.10.2023р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (страховий стаж становить 17 років 04 місяці 07 днів при необхідних 30 роках) та у рішенні зазначено про те, що за наданими документами до загального стажу роботи не зараховано: період навчання на курсах згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; період роботи в колгоспі згідно уточнюючих довідок №1133, №1134, №1135, №1136 від 31.08.2023р., оскільки відсутнє по батькові заявника. Позивач вважає такі дії пенсійного органу протиправними та такими що порушують його гарантоване ст.46 Конституції України право на пенсію, оскільки періоди роботи навчання та роботи в колгоспі підтверджуються відомостями трудової книжки та трудової книжки колгоспника позивача, які були надані до пенсійного органу та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 13.11.2023р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.46).
30.11.2023р. через систему «Електронний суд», на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачеві в задоволенні позовної заяви в повному обсязі посилаючись на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було винесено рішення №046550007263 від 06.10.2023 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки загальний страховий стаж позивача (при необхідних 30 роках) складає 17 років 04 місяці 07 днів та до страхового стажу не зараховано: період навчання на курсах згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; періоди роботи в колгоспі згідно уточнюючих довідок №1133, №1134, №1135, №1136 від 31.08.2023 р., оскільки відсутнє по батькові заявника. Відповідно, рішення №046550007263 від 06.10.2023 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є обґрунтованим, а вимоги позивача є безпідставними, такими, що суперечать нормам чинного законодавства, а отже не підлягають задоволенню (а.с.70-72).
Окрім того, 24.11.2023р. через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить, зокрема, залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області співвідповідачем у цій справі посилаючись на те, що у відповідача немає доступу до електронної пенсійної справи позивача.
04.12.2023р. через систему "Електронний суд", від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання, в якому останній просить витребувати в Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином завірену пенсійну справу позивача.
Ухвалою суду від 12.12.2023р. клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про залучення співвідповідача у цій справі та клопотання представника позивача про витребування доказів були задоволені, залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як другого відповідача до участі у цій справі та зобов'язано останнього протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати копію відмовної пенсійної справи позивача та інших документів, завірених у встановленому законодавством порядку згідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, що стосуються предмету спору, виходячи з вимог ч. 2 ст. 77, ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.79).
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 12.12.2023р. відзиву на позов та витребуваних доказів у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 12.12.2023р. та позов з додатками відповідач-2 отримав 12.12.2023р. та 14.11.2023р. в свій електронний кабінет відповідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.82,84).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 12.02.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень ч.6 ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
29.09.2023р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до якої надав всі необхідні документи, зокрема, трудову книжку колгоспника №159 від 13.02.1982р., трудову книжку НОМЕР_1 від 19.03.1985р. та документи про стаж згідно Постанови КМУ №637 (архівні довідки), що підтверджується копією рішення пенсійного органу №046550007263 від 06.10.2023р., наявним у справі (а.с.27-зворот) та не заперечується учасниками справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046550007263 від 06.10.2023р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (страховий стаж становить 17 років 04 місяці 07 днів при необхідних 30 роках) та у рішенні зазначено про те, що за наданими документами до загального стажу роботи не зараховано: період навчання на курсах згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; період роботи в колгоспі згідно уточнюючих довідок №1133, №1134, №1135, №1136 від 31.08.2023р., оскільки відсутнє по батькові заявника, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.27-зворот).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача-1 щодо не зарахування до страхового стажу позивачеві періоду навчання з 27.09.1984р. до 28.02.1985р. та періоду роботи в колгоспі ім. Чапаєва з 1980 до 1998 року, у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання таких дій протиправними та зобов'язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивачеві період навчання з 27.09.1984р. до 28.02.1985р. та період роботи в колгоспі ім. Чапаєва з 1980 до 1998 року та здійснити розрахунок пенсії за віком.
З аналізу вищенаведених обставин справи, суд приходить до висновку, що в даному випадку підлягає розгляду судом саме правомірність прийняття відповідачем-1 рішення №046550007263 від 06.10.2023р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком (далі - Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 27.09.1984р. по 28.02.1985р. навчався на курсах шоферів, а у періоди 1980-1981 роки та 1985-1998 роки позивач був членом колгоспу «Дружба» та колгоспу ім. Чапаєва, що підтверджується копіями трудової книжки колгоспника позивача № НОМЕР_2 , трудової книжки позивача НОМЕР_1 , посвідчення № НОМЕР_3 від 05.03.1985р. та архівних довідок, наявними у справі (а.с.8-12,14-24).
Разом з тим, наведені періоди навчання та роботи не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (на підставі записів у трудовій книжці), оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 відсутня інформація про присвоєння кваліфікації після навчання; в уточнюючих довідках №1133, №1134, №1135, №1136 від 31.08.2023р. відсутнє по батькові заявника, що підтверджується копією рішення пенсійного органу №046550007263 від 06.10.2023р. (а.с.27-зворот).
Тобто, фактично, вказані періоди не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємств, на яких позивач працювала.
Так, Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Порядок №310).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №310 визначено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Порядку №310).
Згідно з пунктом 6 Порядку №310 передбачено, що всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід зазначити про встановлення взірцю трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
З наведеного вбачається, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Зі змісту копії трудової книжки колгоспника позивача № НОМЕР_2 , яка була надана позивачем до пенсійного органу, видно, що вона містить, зокрема, відомості про участь в спільному господарстві: встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі (а.с.8), які також підтверджуються і наданими до пенсійного органу архівними довідками, а відповідно, посилання відповідача-1 на те, що в уточнюючих довідках №1133, №1134, №1135, №1136 від 31.08.2023р. відсутнє по батькові заявника, є безпідставною.
У спірний період навчання позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях Державного комітету СРСР по труду та соціальним питанням від 20.06.1974р. №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Трудовая книжка является основным документом о трудовой деятельности рабочих и служащих. Трудовые книжки ведутся на всех рабочих и служащих государственных, кооперативных и общественных предприятий, учреждений и организаций*, проработавших свыше 5 дней, в том числе на сезонных и временных работников, а также на нештатных работников при условии, если они подлежат государственному социальному страхованию.».
За приписами п.2.2. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Заполнение трудовой книжки впервые производится администрацией предприятия в присутствии работника не позднее недельного срока со дня приема на работу. В трудовую книжку вносятся: сведения о работнике: фамилия, имя, отчество, дата рождения, образование, профессия, специальность; сведения о работе: прием на работу, перевод на другую постоянную работу, увольнение; сведения о награждениях и поощрениях: награждения орденами и медалями, присвоение почетных званий; поощрение за успехи в работе, применяемые трудовым коллективом, а также награждения и поощрения, предусмотренные правилами внутреннего трудового распорядка и уставами о дисциплине; другие поощрения в соответствии с действующим законодательством; сведения об открытиях, на которые выданы дипломы, об использованных изобретениях и рационализаторских предложениях и о выплаченных в связи с этим вознаграждениях. Взыскания в трудовую книжку не записываются.».
Відповідно до п.2.3. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Все записи в трудовой книжке о приеме на работу, переводе на другую постоянную работу или увольнении, а также о награждениях и поощрениях вносятся администрацией предприятия после издания приказа (распоряжения), но не позднее недельного срока, а при увольнении - в день увольнения и должны точно соответствовать тексту приказа (распоряжения).».
Згідно п.2.5. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «В случае выявления неправильной или неточной записи сведений о работе, переводе на другую постоянную работу, о награждениях и поощрениях и др. исправление производится администрацией того предприятия, где была внесена соответствующая запись. Администрация по новому месту работы обязана оказать работнику в этом необходимую помощь.».
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки колгоспника позивача № НОМЕР_2 , трудової книжки позивача НОМЕР_1 , та архівних довідок, які підтверджує факт навчання та роботи позивача за не зараховані періоди, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів, пенсійним органом безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням до загального страхового стажу спірних періодів, а відповідно, рішення відповідача-1 №046550007263 від 06.10.2023р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком, є протиправним та підлягає скасуванню судом.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття пенсійним органом рішення №046550007263 від 06.10.2023р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття пенсійним органом рішення №046550007263 від 06.10.2023р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком, суд приходить до висновку, що відповідач-1, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням пенсійного органу №046550007263 від 06.10.2023р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком, прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і слід зобов'язати відповідача-2 зарахувати позивачеві до загального страхового стажу період навчання з 27.09.1984р. до 28.02.1985р. та періоди 1980-1981 роки, 1985-1998 роки роботи в колгоспі «Дружба» та колгоспі ім. Чапаєва згідно відомостей трудової книжки колгоспника, а також архівних довідок, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням наведеного стажу, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-2 зарахувати позивачеві до загального страхового стажу період навчання з 27.09.1984р. до 28.02.1985р. та періоди 1980-1981 роки, 1985-1998 роки роботи в колгоспі «Дружба» та колгоспі ім. Чапаєва згідно відомостей трудової книжки колгоспника, а також архівних довідок, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-1 здійснити розрахунок пенсії за віком, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для розрахунку (призначення) останньому пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати розрахувати (призначати) пенсію.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 №046550007263 від 06.10.2023р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком, а також і зобов'язання відповідача-2 зарахувати позивачеві до загального страхового стажу період навчання з 27.09.1984р. до 28.02.1985р. та періоди 1980-1981 роки, 1985-1998 роки роботи в колгоспі «Дружба» та колгоспі ім. Чапаєва згідно відомостей трудової книжки колгоспника, а також архівних довідок, є саме зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком від 29.09.2023р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, зобов'язуючи саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, суд виходить з наступного.
Так, п.4.10. Постанови правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) встановлено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Тобто, за приписами п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 визначено, що електронна пенсійна справа повертається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з метою подальшого взяття такої особи на пенсійний облік та виплати їй пенсії.
З аналізу наведеної норми та застосувавши аналогію закону, вбачається, що електронна відмовна пенсійна справа позивача, після розгляду відповідачем-1 заяви позивача про призначення пенсії за віком, засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання позивача, тобто, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За викладеного, суд приходить до висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (в розпорядженні якого перебуває як паперова так і електронна відмовна пенсійна справа позивача) має як обов'язок, так і фізичну можливість виконати зобов'язальну частину судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи, а відповідно, позовні вимоги позивача заявлені до відповідача-1 в частині зобов'язання останнього вчинити певні дії задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню солідарно за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3267522031.1 від 23.10.2023р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 536 грн. 80 коп., виходячи із розрахунку: 1073,60 грн./2 (а.с.5,35).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046550007263 від 06.10.2023р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до загального страхового стажу період навчання з 27.09.1984р. до 28.02.1985р. та періоди 1980-1981 роки, 1985-1998 роки роботи в колгоспі «Дружба» та колгоспі ім. Чапаєва згідно відомостей трудової книжки колгоспника, а також архівних довідок.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 29.09.2023р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 536 грн. 80 коп. (п'ятсот тридцять шість грн. 80 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва