Справа № 371/1061/23 Суддя (судді) першої інстанції: Поліщук А.С.
14 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Київській області на рішення Миронівського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про оскарження та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Національної поліції України в Київській області, в якому просила суд про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серія ГБВ №047279 від 14 червня 2023 року у вигляді штрафу, за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 КУпАП.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено повністю. Також судом здійснено розподіл судових витрат, понесених позивачем на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також апелянт зазначає про неспівмірність стягнутих витрат на правничу допомогу у розмірі 4500, 00 грн.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 лютого 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, поліцейським відділу поліції № 2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області відносно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у справі про адміністративне правопорушення серії ГБВ №047279 від 14 червня 2023 року за ст.183 КУпАП.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено обґрунтованість та правомірність оскаржуваної постанови.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Винність діяння є обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення (проступку), викладеного у ст. 9 КУпАП.
Диспозиція статті 183 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань. Дії правопорушника спрямовані на зрив роботи таких служб, як пожежна охорона, поліції, медична допомога, аварійні бригади, що обслуговують газову, водопровідну, опалювальну, електричну та інші системи житлово-комунального господарства. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Згідно статей 276, 280, 283 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Для встановлення у діях правопорушника складу адміністративного правопорушення за ст. 183 КУпАП, необхідно встановити, що він повинен викликати представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності. При цьому такі дії правопорушника мають бути вчинені з прямим умислом, тобто, повідомляючи певну інформацію та викликаючи дану службу, він повинен усвідомлювати, що вона є неправдивою, і бажати даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, при викладені суті адміністративного правопорушення відповідач зазначив, що 14.06.2023 року близько 22:30 гр. ОСОБА_1 перебувала в АДРЕСА_1 зробила завідомо неправдивий виклик а саме спецслужби 102.
Проте, оскаржувана постанова не містить зазначення, яке конкретно повідомлення позивача було неправдивим, відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було викликано поліцію, наперед знаючи про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про Національну поліцію України», Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (стаття 6 Закону).
Отже, в разі наявності факту чи з метою недопущення факту порушення прав та свобод особи від порушень і протиправних посягань, кожен має право звернутися до органу Національної поліції з метою захисту, а відповідний орган Національної поліції має обов'язок відреагувати на таке звернення і вжити визначених законодавством заходів для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Так, при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа органу Національної поліції має обов'язок всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.
При цьому, належна фіксація вчинення адміністративного правопорушення може підтвердити правомірність накладення адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Натомість, відповідачем у ході розгляду даної справи, за викладених в оскаржуваній постанові обставин, не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивачки у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП.
Оскаржувана постанова також не містить посилань, зокрема на покази свідків, записи технічних приладів та засобів, на підставі яких інспектором поліції зроблено висновок про вчинення позивачем інкримінованого їй правопорушення.
Наразі, статтею 55 Конституції України гарантовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для здійснення позивачкою виклику працівників поліції по спецлінії « 102» стали протиправні дії на її адресу з боку її сина ОСОБА_2 , що переросли у конфлікт.
Наразі, при виїзді на місце працівниками поліції не було здійснено опитування учасників конфлікту та можливих свідків (сусідів, онуки позивачки тощо). Не було відібрано пояснення у позивачки і з приводу обґрунтованості виклику працівників поліції з метою встановлення умислу та наявності вини.
Відповідно до вимог статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 статті 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Обов'язок доказування відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності своїх дій, рішень чи бездіяльності в адміністративних справах не може бути перекладено на позивача.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведення вини особи тлумачаться на її користь.
У рекомендації №К(91) І Комітету Ради Європи Державам членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що з урахуванням фактичних обставин у даній адміністративній справі, дії позивача щодо повідомлення (виклику) на спецлінію « 102» Національної поліції з приводу домашнього насильства, не можуть бути кваліфіковані як завідомо неправдиве повідомлення (виклик) поліції, і відповідно, не можуть кваліфікуватись як адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 183 КУпАП.
Таким чином, колегія суддів вважає рішення суду в цій частині таким, що ухвалене при повному з'ясуванні обставин справи, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону.
Щодо розподілу судових витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У свою чергу, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
З матеріалів справи убачається, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правничої допомоги від 14.07.2023 №б/н; ордер про надання правничої допомоги від 14 липня 2023 року, калькуляцію вартості правових послуг наданих адвокатом на підставі угоди №б/н сторін, квитанцію від 17 липня 2023 року про сплату 4500 грн.
Відповідно до змісту наданої калькуляції вартості правових послуг на підтвердження виконаної роботи вбачається, що позивач отримав послуги:
- вивчення предмету позовної справи (скарги) 1 год. 500 грн.;
- творча робота (ознайомлення з чинним законодавством України) 500 грн.;
- підготовка процесуальних документів 1 год. 500 грн.;
- витрати часу на підготовку, складання позовної заяви 3 год. 3000 грн.;
Дослідивши надані позивачем документи, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами) та стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500, 00 грн.
З цього приводу колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що обсяг часу затрачений на збір доказів та складання позову є значно завищеним, оскільки зміст позову фактично зводиться до викладення обставин справи та норм матеріального права, тоді як позиція сторони щодо заявлених вимог є незначною. Обсяг доказів, врахованих судом першої інстанції, якими підтверджувалась протиправність спірної вимоги також не є значним.
Крім того, послуги з "вивчення предмету позовної справи, ознайомлення з чинним законодавством України" не є окремими послугами, які підлягають відшкодуванню, оскільки адвокат в рамках надання професійної правничої допомоги за умовами укладеного договору повинен надавати таку допомогу, що само по собі має на увазі аналіз документів, які є предметом спору, а також консультування позивача з приводу порушення його прав, а не в будь-який інший спосіб.
Також, колегія суддів враховує, що дана справа є справою незначної складності.
Практика судів адміністративною юрисдикції у подібних правовідносинах є численною. Заявлена позивачем сума гонорару є непропорційною до предмета спору та не має впливу на репутацію сторони, а тому не може бути відшкодована за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в повному обсязі.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення суми витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача до суми 3 000, 00 грн.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, щодо задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу проте належним чином не досліджено вартість понесених витрат, які підлягають відшкодуванню, а тому мотивувальна частина підлягає зміні.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 4 вказаної статті закріплено, що зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 315, 316, 321 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Київській області задовольнити частково.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини таким чином:
«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок та судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривні 00 копійок».
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 14.02.2024р.)