Справа № 500/8381/23
01 лютого 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) за місцем свого фактичного проживання до територіального відділення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області або Відповідач-1). Після розгляду заяви про призначення пенсії за віком та аналізу поданих документів Відповідач-2 дійшов висновку про відмову в призначенні йому пенсії за віком.
Позивач вважає протиправним рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 17.08.2023 № 104450010251 про відмову в призначенні та виплаті пенсії позивачу за віком, а тому він змушений звернутися з цим позовом до адміністративного суду з метою захисту своїх прав на пенсійне забезпечення в судовому порядку.
Ухвалою суду від 03.01.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 15.01.2024 року. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішенням від 17.08.2023 року № 104450010251 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-IV).
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Вік заявника становить 67 років.
Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для осіб, які досягнули 67 років становить 15 років.
Страховий стаж позивача становить 26 років 02 місяці 17 днів.
За результатами розгляду документів доданих до заяви не враховано:
- період з 07.03.1977 по 23.04.1977, оскільки дата звільнення «23.04.1977» не відповідає дані наказу про звільнення « 23.04.1975»,
- період з 30.06.1986 по 20.09.1987, оскільки дата звільнення «20.09.1987» не відповідає даті наказу про звільнення « 20.05.1987»,
- період з 26.01.1989 по 09.10.1989, оскільки запис про звільнення не засвідчений відбитком печатки,
- періоди з 01.01.1992 по 01.06.1992, з 02.06.1992 по 03.01.1994 та з 04.01.1994 по 01.11.1994, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та пенсій громадянам, які працювали на території російської федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року,
- період з 01.07.2000 по 15.02.2001, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач зазначив, що йому з 2016 року призначено пенсію в Автономній Республіці Крим. На момент призначення пенсії Автономна Республіка Крим - тимчасово окупована територія. Позивач не надав документів щодо припинення отримання пенсії в Автономній Республіці Крим.
На підставі викладеного, позивачу відмовлено в отримані пенсії у зв'язку з недотриманням пункту 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
10.08.2023 ОСОБА_1 звернувся з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) за місцем свого фактичного проживання до територіального відділення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області або Відповідач-1).
З 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Мін'юсті 16.03.2021 за № 339/35961.
Заява Позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі - ГУ ПФУ в Тернопільській області або Відповідач-2), за результатом якої прийнято рішення від 17.08.2023 № 104450010251 про відмову в призначенні Позивачу пенсії за віком.
Зокрема, Відповідач-2 у своєму рішенні визначив, що загальний страховий стаж Позивача становить 26 років 02 місяці 17 днів.
В оскаржуваному рішенні Відповідач-2 вказав, що за доданими документами до страхового стажу Позивача не враховано періоди з 07.03.1977 по 23.04.1977, з 30.06.1986 по 20.09.1987 - оскільки дати про звільнення у вказаних періодах не відповідають датам наказів про звільнення, з 26.01.1989 по 09.10.1989 - оскільки запис про звільнення не засвідчений відбитком печатки, з 01.01.1992 по 01.06.1992, з 02.06.1992 по 03.01.1994, з 04.01.1994 по 01.11.1994, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та пенсій громадянам, які працювали на території російської федерації призначаються на умовах, зазначених Законом № 1058-VI при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, з 01.07.2000 по 15.02.2001, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, Відповідач-2 зазначив, що заявник надав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Маріїнським РВ УМВС України в Донецькій області 28.08.2001 та в заяві зазначив, що йому було призначено пенсію в АР Крим в 2016 році. Документів органів пенсійного забезпечення російської федерації щодо отримання пенсії Позивачем та строки її виплати не надано.
Отже, після розгляду заяви про призначення пенсії за віком та аналізу поданих документів Відповідач-2 дійшов висновку про відмову в призначенні йому пенсії за віком.
Позивач вважає протиправним рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 17.08.2023 № 104450010251 про відмову в призначенні та виплаті йому пенсії за віком, а тому звернувся до суду для захисту прав та законних інтересів.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 року №137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», яка набрала чинності з 01.02.2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом № 1788-ХІІ та Законом №1058-IV (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV.
Так, частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 10 Закону Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Так, у Рішенні Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.
У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Тобто не заслуговують на увагу посилання Відповідача-2 на відсутність пенсійної справи Позивача, оскільки відсутність пенсійної справи не є підставою для відмови у призначенні (відновленні) виплати пенсії, оскільки Позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із перебування його пенсійної справи на непідконтрольній Україні території.
Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 року по справі №569/14531/16-а сформульовано правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, проаналізувавши положення статті 19 Конституції України, статей 3,4,9,17,18 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №°1207-VII), у розрізі міжнародних принципів закладених у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії», в якому у 1971 році Міжнародний суд Організацій Об'єднаних Націй (далі - ООН) Суд зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) згідно з якими: Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.
Отже, право особи на отримання пенсійних виплат у належному розмірі не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати повноваження щодо перевірки обґрунтованості їх видачі чи прийнятих рішень окупаційної влади.
Сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій відповідно до пункту першого частини першої статті 3 Закону № 1207-VII визначена для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією.
Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1207-VII для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною другою статті 7 Закону № 1207-VII, в редакції, що діяла до 21.11.2021, було передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Законом України № 1618-IX від 01.07.2021, що набрав чинності 21.11.2021, внесені зміни до частини другої статті 7 Закону № 1207-VII, а саме: слова «і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації» виключені.
В той же час п. 14-4 Розділу XV Закону № 1058-VI в редакції Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 установлено, що громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
У разі виникнення дефіциту коштів для фінансування цих виплат такий дефіцит покривається за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим та бюджету м. Севастополя.
Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства російської федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення російської федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, Позивач є громадянином України, докази припинення виплати пенсії Позивачу під час проживання його на тимчасово окупованій території АР Крим в відсутні. В скерованій пенсійному органу заяві від 10.08.2023 Позивач просив здійснювати виплату пенсії за новим місцем проживання, а не про переведення виплати пенсії з російської федерації за місцем реєстрації в Україні.
Таким чином, норми чинного законодавства не містять вимог щодо документального підтвердження припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання як умови для призначення/поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання пенсіонера.
Також статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Так, статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті першій Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII), який набрав чинності 22.11.2014. Цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
При цьому, це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка перебуває на території України на законних підставах, має право на постійне проживання в Україні та була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні Закону №1706-VII визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи, як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Механізм виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам визначено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 .
Згідно з пунктом першим Постанови № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., №81, ст.2296; 2015 р., №70, ст.2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 269 та від 20.03.2022 №332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком.
Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту першої частини першої статті 12 Закону №1706- VII від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Виплата пенсій та соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть здійснюватись акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з пункту 1.5 Порядку №22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234.
Відповідно до пункту 1.8 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Згідно з пункту 4.12 розділу IV Порядку №22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання).
Водночас, відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу);
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);
4) відомості про місце проживання особи;
5) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах;
6) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком;
7) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку;
8) документи, що підтверджують право на виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону;
9) заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункту 4.3 Порядку №22-1).
Отже, подання заяви про відсутність громадянства держави-окупанта стосується осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок надсилання запиту до органів пенсійного забезпечення російської федерації щодо надання відомостей про те, чи особа перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення рф, як одержувач пенсії чи ні.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, довідкою про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи від 19.02.2018 №0000479254 підтверджується його фактичне проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи Відповідача-2, що рішення про призначення пенсії Позивачеві за законодавством України може бути прийнято за наявності належним чином сформованої пенсійної справи, а також документів, що підтверджують припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації, не є законодавчо встановленою підставою для відмови у призначенні, поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання пенсіонера, а тим, більше, як зазначено вище, відповідачем не з'ясовано питання та не встановлено факту виплати пенсії Позивачу пенсійними органами російської федерації.
Також аналіз наведених норм законодавства в контексті спірних правовідносин дає підстави для висновку, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки Позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №308/3864/17.
Крім того, сама умова щодо витребування пенсійної справи від уповноважених органів рф встановлює для громадян України, що проживають або проживали на тимчасово окупованій території додаткову, не передбачену законами України вимогу для отримання пенсії, а враховуючи розірвання дипломатичних відносин з рф, звернення органів Пенсійного фонду України до компетентних органів рф для витребування пенсійної справи є неможливим, що взагалі позбавляє таких осіб можливості отримувати пенсію, що, в свою чергу, порушує їх гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває до цього часу, Акціонерне товариство Укрпошта з 24.02.2022 тимчасово припинило приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації, тому відповідач не може з об'єктивних причин надіслати до компетентного органу рф відповідний запит та отримати підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду рф.
Натомість, військова агресія рф проти України, є форс-мажорною обставиною, яка не залежить ні від Позивача, ні від Відповідачів.
Таким чином, Позивачу станом на момент звернення до Відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком (10.08.2023) виповнилось 67 років, він має трудову книжку на підтвердження зайняття трудовою діяльністю на території України та є громадянином України, має необхідний стаж роботи для призначення пенсії, яким зарахований відповідачем згідно спірного рішення (26 років 02 місяці 17 днів), при цьому з 19.02.2018 місце проживання позивача офіційно зареєстроване на території Київської області, а тому він має право на призначення пенсії за віком згідно приписів Закону № 1058-VI.
Отже, ГУ ПФУ в Тернопільській області протиправно прийняло рішення від 17.08.2023 за № 104450010251, щодо відмови Позивачу у призначенні пенсії за віком починаючи з дати звернення.
При цьому, Відповідачем-2 зазначено, що загальний страховий стаж Позивача становить 26 років 02 місяці 17 днів.
Однак Відповідач-2 не зараховує до страхового стажу Позивача періоди роботи з 07.03.1977 по 23.04.1977, з 30.06.1986 по 20.09.1987 - оскільки дати про звільнення у вказаних періодах не відповідають датам наказів про звільнення, з 26.01.1989 по 09.10.1989 - оскільки запис про звільнення не засвідчений відбитком печатки, з 01.01.1992 по 01.06.1992, з 02.06.1992 по 03.01.1994, з 04.01.1994 по 01.11.1994, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та пенсій громадянам, які працювали на території російської федерації призначаються на умовах, зазначених Законом № 1058-VI при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, з 01.07.2000 по 15.02.2001, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У свою чергу, Позивач вважає, що зазначені періоди трудового стажу для призначення пенсії протиправно не враховані Відповідачем-2 та підлягають зарахуванню.
Щодо зарахування до страхового стажу Позивача періодів роботи з 07.03.1977 по 23.04.1977, з 30.06.1986 по 20.09.1987, з 26.01.1989 по 09.10.1989, з 01.01.1992 по 01.06.1992, з 02.06.1992 по 03.01.1994, з 04.01.1994 по 01.11.1994, з 01.07.2000 по 15.02.2001, то суд зазначає.
Так, відповідно до рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області до трудового стажу для призначення пенсії Позивачу зараховано 26 років 02 місяці 17 днів, що неоспорюється та визнається Позивачем та Відповідачами.
До спеціального трудового стажу для призначення пенсії Позивачу не було враховано періоди роботи з 07.03.1977 по 23.04.1977, оскільки дата звільнення « 23.04.1977» не відповідає даті наказу про звільнення « 23.04.1975» з 30.06.1986 по 20.09.1987, оскільки дата звільнення « 20.09.1987» не відповідає даті наказу про звільнення « 20.05.1987».
Однак вказаний період підлягає зарахуванню з огляду на наступне.
Діюча на час заповнення спірного запису Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), передбачала, що у випадку виявлення неправильного або неточного запису в трудовій книжці виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де був внесений такий запис (п.2.5). Якщо таке підприємство ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а випадку його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство (п.2.7) Виправлені відомості повинні повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У випадку втрати наказу або розпорядження або невідповідності їх роботі, яка фактично виконувалась , виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, які підтверджують виконання робіт ( п. 2.8). В розділах "Відомості про роботу", закреслення раніш внесених неточних або неправильних записів не допускається. При необхідності , наприклад, зміни запису відомості про роботу після вказівки відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться "Запис за № таким-то є недійсною (2.9)
Аналогічні приписи містить і Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України за № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція № 58), яка діє на теперішній час. Так, п. 2.8 Інструкції № 58 встановлено, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Пунктом 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу, несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. У подальшому аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою № 637.
Органи Пенсійного фонду можуть надавати допомогу у пошуку та зборі необхідних документів. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжки відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення організаційно-розпорядчих документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі вирішення питання щодо призначення пенсії за віком.
Аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинний діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1 25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці щодо дати її заповнення.
Як висновок, стаж роботи позивача на посаді помічника бурового майстра з 07.03.1977 по 23.04.1977 та з 30.06.1986 по 20.09.1987 водієм підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком.
До спеціального трудового стажу для призначення пенсії не було враховано період роботи механіком в кооперативі «Універсал» з 26.01.1989 по 09.10.1989, оскільки запис про звільнення не засвідчений відбитком печатки.
Однак вказаний період підлягає зарахуванню з огляду на наступне.
Пунктом 13 Постанови № 656 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови № 656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що Позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто Позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою стверджувати про відсутність трудового стажу позивача за спірні періоди.
Таким чином стаж роботи позивача на посаді механіка з 26.01.1989 по 09.10.1989 у кооперативі «Універсал» підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком.
До трудового стажу для призначення пенсії Позивачу не було враховано періоди роботи Позивача з 01.01.1992 по 01.06.1992, з 02.06.1992 по 03.01.1994, з 04.01.1994 по 01.11.1994, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та пенсій громадянам, які працювали на території російської федерації призначаються на умовах, зазначених Законом № 1058-VI при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Однак вказаний період підлягає зарахуванню з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 року, укладеної між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993 року).
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москва, яка набрала чинності 02.12.2022 року.
За правилами статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Рішенням Конституційного Суду №1-рп/99 від 9.02.1999 року щодо тлумачення ч.1 статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно правового акту, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Враховуючи наведене, до набрання чинності Постановою КМУ № 1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку із чим періоди роботи Позивача з 01.01.1992 по 01.06.1992, з 02.06.1992 по 03.01.1994, з 04.01.1994 по 01.11.1994 повинні бути зараховані до страхового стажу для призначення пенсії.
Також до трудового стажу для призначення пенсії Позивачу не було враховано період роботи Позивача з 01.07.2000 по 15.02.2001, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак вказаний період підлягає зарахуванню з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
З моменту запровадження системи персоніфікованого обліку, страховий стаж розраховується за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Підпунктом 2 п. 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що за період роботи, починаючи з 1 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 8 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абз. 2 пп. 3 п. 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Пунктом 1 частини 2 статті 22 Закону №1058-IV передбачено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 5 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Пунктами 6-7 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови. Уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України. Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.
Позивач не несе відповідальність за ведення персоніфікованого обліку, а тому неточності у довідці за формою ОК-5 не можуть бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Таким чином, періоди роботи Позивача з 01.07.2000 до 15.02.2001 підлягають зарахуванню до страхового стажу Позивача.
З огляду на викладене, при розгляді заяви Відповідачем-2 помилково не враховано відомостей, що визначають право на пенсію за віком, для підтвердження трудового стажу, а тому спірні періоди роботи Позивача з 07.03.1977 по 23.04.1977 (1 місяць 17 днів), з 30.06.1986 по 20.09.1987 (1 рік 02 місяці 22 дні), з 26.01.1989 по 09.10.1989 (08 місяців 14 днів), з 01.01.1992 по 01.06.1992 (05 місяців 01 день), з 02.06.1992 по 03.01.1994 (01 рік 07 місяців 02 дні), з 04.01.1994 по 01.11.1994 (09 місяців 29 днів), з 01.07.2000 по 15.02.2001 (07 місяців 15 днів) повинні бути зарахованими до страхового стажу, який дає право на пенсію за віком.
Отже, відповідно до записів у трудовій книжці та з урахуванням періодів роботи з 07.03.1977 по 23.04.1977, з 30.06.1986 по 20.09.1987, з 26.01.1989 по 09.10.1989, з 01.01.1992 по 01.06.1992, з 02.06.1992 по 03.01.1994, з 04.01.1994 по 01.11.1994, з 01.07.2000 по 15.02.2001 спеціальний страховий стаж Позивача складає 31 рік 08 місяців 27 днів .
Таким чином, на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком до органів пенсійного фонду Позивач мав право на призначення пенсії за віком, відповідно до Закону № 1058-IV, а відтак рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 17.08.2023 № 104450010251 є незаконним та належним чином необґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню із зобов'язанням суб'єкта владних повноважень призначити та виплачувати Позивачу пенсію за віком.
Водночас, щодо позовних вимог про «зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 10.08.2023 року, то суд зазначає наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження ГУ ПФУ у Тернопільській області та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Однак, зважаючи на те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновку щодо протиправності в частині оскаржуваного рішення, суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.08.2023 про призначення пенсії на пільгових умовах за віком з 10.08.2023 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.
За наведених обставин, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 536,80 грн, сплачений відповідно до квитанції від 29.12.2023 року.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 07.03.1977 по 23.04.1977, з 30.06.1986 по 20.09.1987, з 26.01.1989 по 09.10.1989, з 01.01.1992 по 01.06.1992, з 02.06.1992 по 03.01.1994, з 04.01.1994 по 01.11.1994 та з 01.07.2000 по 15.02.2001 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.08.2023 № 104450010251 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 07.03.1977 по 23.04.1977, з 30.06.1986 по 20.09.1987, з 26.01.1989 по 09.10.1989, з 01.01.1992 по 01.06.1992, з 02.06.1992 по 03.01.1994, з 04.01.1994 по 01.11.1994 та з 01.07.2000 по 15.02.2001.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.08.2023 про призначення пенсії за віком з 10.08.2023 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області сплачений судовий збір в розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок, відповідно до квитанції від 29.12.2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 02 лютого 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Саєнка Андрія,10,м. Фастів,Київська область,08500 код ЄДРПОУ/РНОКПП 22933548).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Подлісна І.М.