Справа № 500/8367/23
01 лютого 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області (далі - відповідач), в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018 року;
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області. На час прийняття наказу про виключення із списків особового складу відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2016 по 31.12.2018. На переконання позивача, місяць для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 слід застосовувати січень 2008 року та березень 2018 року. Позивач звертався до відповідача з відповідною заявою, за результатами розгляду якої Головним управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області повідомлено про те, що виплата індексації в кошторисні призначення за вказаний період не передбачалася. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 03.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
На виконання вимог вказаної ухвали, 08.01.2024 Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позивач проходив службу цивільного захисту в органах та підрозділах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Державної служби цивільного захисту України. Зазначає, що з січня 2016 року підвищилося грошове забезпечення позивача, що вбачається з довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення у період з 01.01.2016 по 31.12.2018. Відтак для проведення подальшої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 як базовий місяць враховувався січень 2016 року. З огляду на вказане стверджує, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області діяло правомірно, застосовуючи січень місяць 2016 року як базовий місяць для нарахування та виплати позивачу індексації. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю та наголошує на пропущені строків звернення до адміністративного суду.
15.01.2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив разом із запереченням на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначено про порушення строку звернення до суду, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" викладено ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в новій редакції, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Зауважує, що редакція ст.233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строк звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022. На переконання відповідача, дане питання регулюються ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), строк звернення до суду становить один місяць, відтак позивачем пропущено такий строк. Також звертає увагу на відміну 30.06.2023 карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст.1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX ч.1, 2 ст.233 КЗпП України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, ч.1 ст.58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відтак зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
За таких умов суд дійшов висновку, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин положення ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23.
З врахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області про залишення позову без розгляду слід відмовити.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області.
З витягу із наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області від 08.08.2019 №230 слідує, що позивача виключено із списків особового складу та знято з всіх видів забезпечення 08.08.2019.
05.12.2023 позивач звернувся до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 включно з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базового місяця, з урахуванням відрахувань.
За результатом розгляду вказаної заяви, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області листом №64 001-6449/64 14 від 27.12.2023 повідомило позивача про те, що виплата індексації в кошторисні призначення з 01.01.2016 по 31.12.2018 не передбачалась.
Не погодившись із такою бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість бездіяльності відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За приписами ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ст.4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Згідно з п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У п.4 Порядку № 1078 зазначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
При цьому, ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
З аналізу наведених правових норм випливає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Посилання відповідача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України суд вважає безпідставними, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовим актом та має виключно рекомендаційний характер.
Не може бути підставою для невиконання вимог Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 та, як наслідок, не нарахування індексації грошового забезпечення, і твердження відповідача про відсутність фінансового ресурсу на виплату такої.
Відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (п.23, заява №63134/00) вказав: якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Отже, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19 про те, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Більше того, Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців Збройних Сил України як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (також випливає з положень абз.2 п.3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, абз.4 п.3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Враховуючи зазначене, суд приходить до переконання, що відсутність бюджетного фінансування відповідача не позбавляє позивача права на отримання належних йому сум індексації грошового забезпечення і не звільняє відповідача від обов'язку ці суми виплачувати, а відтак ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, є протиправною бездіяльністю.
Що стосується визначення базового місяця, то суд зазначає наступне.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" № 1013 (далі - Постанова № 1013), яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, якою внесено зміни до Порядку № 1078 та змінено порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
Відповідно до п.5 Порядку № 1078 ( у редакції Постанови № 1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Також, згідно з п.10-2 Порядку № 1078 ( в редакції Постанови № 1013) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
За наслідком системного аналізу наведених вище правових положень, суд зазначає, що базовим місяцем при проведенні індексації є місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових).
Підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №420/2667/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20,від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" , яка набула чинності з 01.01.2008, затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, установлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 є січень 2008 року, в якому постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.07.2007 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, що не змінювались до 01.03.2018 згідно постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017.
З приводу неможливості ретроспективного поширення дії п.5 Порядку №1078 (в редакції Постанови №1013) щодо фактично базового місяця, із прив'язкою до встановлення посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, яка почала діяти за 8 років до зміни відповідного правового регулювання, суд зазначає, що базовим місяцем індексації є місяць підвищення посадового окладу, яким у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 є січень 2008 року, з огляду на набрання чинності з 01.01.2008 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, якою було встановлено посадові оклади військовослужбовців.
Водночас, Постановою № 1013 передбачено підвищення посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників з 01.12.2015, окрім окладів військовослужбовців, які було підвищено лише з 01.03.2018, у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Таким чином, базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 повинен бути січень 2008 року. Водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку з січня 2008 року до березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
У частині позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року, як місяця обчислення індексу споживчих цін, для подальшої індексації, суд зазначає наступне.
За змістом пояснюючої записки до проекту Постанови № 1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.
У зв'язку із цим вказаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції).
Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну "базовий місяць" на "місяць підвищення доходу", ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.
На відміну від правил визначення "базового місяця" (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), "місяцем підвищення доходу" є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Термін "підвищення тарифних ставок (окладів)" для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв'язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто, за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (ч.3, 4 ст.4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Тож з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 п.5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Цей же абзац 3 з 15.03.2018 і дотепер діє у редакції постанови Уряду № 141 від 28.02.2018 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзац 4 п.5 Порядку № 1078 застосовується з 01.12.2015 і дотепер у редакції постанови Уряду № 1013 від 09.12.2015 і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзац 5 п.5 Порядку № 1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021 у редакції постанови Уряду № 1013 від 09.12.2015 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, та з огляду на правила п.5, 102 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абз.3, 4 Порядку № 1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 420/6982/21 з подібними правовідносинами, яка, в аспекті порушеного питання, суд уважає є застосовною і до спірних правовідносин.
Таким чином, з огляду на абз.4 п.5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078, ураховуючи спосіб застосований Верховним Судом у справі № 400/3826/21, суду у цій справі потрібно було встановити:
розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року). В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 п.5 Порядку № 1078);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 п.4 Порядку № 1078));
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Однак, відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно оминув норми абзаців 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року); не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, у зв'язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період.
Суд звертає увагу на те, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а.
Стосовно справ з подібними правовідносинами, то Верховний Суд у своїй практиці указував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Зазначені висновки Верховний Суд виклав у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а, від 20.10.2022 у справі №400/426/21.
Відтак, суд вважає помилковим твердження про те, що зобов'язання нарахувати й виплатити індексацію грошового забезпечення з одночасним визначенням базового місяця для цієї індексації є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, є протиправною, в контексті ч.2 ст.2 КАС України, бездіяльністю відповідача та необхідність захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 по 31.12.2018, з урахуванням п.5 Порядку № 1078.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Оскільки позов підлягає до задоволення в його основній частині, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2018 відповідно до вимог пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 02 лютого 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Лесі Українки, 6,м. Тернопіль,46011 код ЄДРПОУ/РНОКПП 38535547).
Головуючий суддя Подлісна І.М.