Справа № 758/17611/21
09 лютого 2024 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді - Якимець О. І.,
за участю секретаря судового засідання - Карпишиної К.С.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_6,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері,
позивач звернувся до суд із позовом до відповідача у якому просить стягнути з останнього аліменти на її утримання, як матері відповідача, у розмірі 5000,00 грн, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму непрацездатних осіб, починаючи від дня проявлення позову до суду, довічно.
В обґрунтування позову покликається на те, що позивач є матір'ю відповідача. Згідно з розписок відповідач отримав від позивача грошові кошти для купівлі нерухомого майна за адресою - АДРЕСА_1 , однак станом на червень 2018 року кошти не повернув. Відповідач надалі залишається власником вказаної квартири та фактично залишив матір без коштів на які позивач розраховувала на своє проживання у пенсійному віці. Пенсія позивача є мінімальною, у зв'язку із чим отримує субсидію щодо оплати житлово-комунальних послуг. Відсутня можливість проходження періодичного обстеження у зв'язку із віковими особливостями. Окрім цього, позивач надала відповідача у безоплатне користування автомобіль. У позивача є дочка, однак така не працює та не має можливість здійснювати матеріальне утримання матері. У відповідності до ст. 202 СК України просить позов задовольнити.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що позивач отримує пенсію. Жодного документу про необхідність проходження періодичних обстежень стану здоров'я позивачем не подано. Окрім цього, наводить дані про те, що відповідач отримує невисоку заробітну плату, з якої ідуть відрахування на сплату аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 від доходу відповідача. Просить у позові відмовити.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив. Наводить пояснення про те, що отримує пенсію та субсидію на плату житлово-комунальних послуг, що свідчить про потребу у матеріальній допомозі від сина. Відповідачем не повернуто кошти за договором позики, які позивач заощаджувала на проживання у пенсійному віці. Отримання заробітної плати відповідачем свідчить про його матеріальну можливість утримувати матір. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 12.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
15.01.2024 у справі проведено повторний автоматизований розподіл справи за результатами якого головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі визначено Якимець О.І.
16 січня 2024 року ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просить такий задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову та просить у такому відмовити з підстав викладених у заяві по суті.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши її дійсні обставини, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Суд установив, ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дані обставини ніким не оспорюються, сторонами визнаються, адже заперечень із цього суду не подано, а відтак не підлягають доказуванню та приймаються судом до уваги.
Позивач наводить аргументи про те, що є особою непрацездатною, а тому потребує матеріальної допомоги від сина у відповідності до ст. 202 СК України.
Відповідно до статті 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закон.
Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків необхідно враховувати можливість отримання ними матеріальної допомоги від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, а також від дружини, чоловіка та своїх батьків.
Відповідно до правової позиції викладеної у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є абсолютним. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання, стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Згідно з правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року (справа № 212/1055/18-ц) необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі. Положення статей 202, 203 СК України, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають врахування лише прожиткового мінімуму, встановленого законом, як безумовної умови для стягнення чи відмови у стягненні аліментів, а повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про потребу у матеріальній допомозі. Обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Такий обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується із їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа № 233/4252/18) зазначено, що при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребує матеріальної допомоги.
Суд установив, що позивач ОСОБА_2 є пенсіонеркою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Подільський район) в м. Києві і отримує пенсію в разі втрати годувальника та отримує пенсію щомісячно у розмірі по 2200,00 грн у період з травня 2021 року по жовтень 2021 року. Дані обставини підтверджено довідкою про доходи від 16.11.2021 № 0782787001861747 /а.с. 8/.
Законом України «Про Державний бюджет України на 20221рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 1769,00 грн, з 1 липня - 1854,00 грн, з 1 грудня -1934,00 грн.
Відтак, суд зазначає, що пенсія позивача перевищувала прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність.
Позивач отримував від держави субсидію на житлово-комунальні послуги за адресою - АДРЕСА_2 у період з жовтня 2021 року по квітень 2022 року /а.с. 7/. Дана обставина свідчать про те, що позивач не витрачала власні кошти на сплату за житлово-комунальні послуги, адже такі витрати компенсувались за рахунок держави.
Суд установив, що у власності позивача перебуває нерухоме майно - транспортний засіб марки «Volkswagen T5», д.н.з. НОМЕР_1 /а.с.11/.
Доводи позивача про те, що автомобіль перебуває у користуванні відповідача, жодними доказами не підтверджено, а тому такі суд не бере до уваги.
Окрім цього, суд установив, що у позивача є працездатна дочка, однак жодних доказів неможливості брати участь в утриманні матері суду не надано. Відсутність офіційного працевлаштування дочки не свідчить про відсутність можливості участі в матеріальному утриманні матері, адже дочка є працездатного віку.
Позивач наводить аргументи про те, що потребує періодичного обстеження стану здоров'я, однак не надано суду жодних належних доказів про стан здоров'я позивача та необхідність у таких обстеженнях.
Щодо матеріального становища відповідача, суд відмічає наступне.
Суд установив, відповідач був працевлаштованим та востаннє обіймав посаду водія автотранспортних засобів у ТОВ «Бриліантс груп» до 15.11.2021, отримував заробітну плату, що підтверджено відомостями із трудової книжки відповідача та довідкою товариства про заробітну плату /а.с. 29-37, 44/.
З грудня 2021 року прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «Торговий дім «Птахофабрика Київська», отримує заробітну плату у період грудень, січень, що підтверджено довідкою товариства від 15.02.2022 № ТДК00000001 /а.с. 42/.
Відповідач є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено копією свідоцтва про народження /а.с. 43/.
12 квітня 2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1940, виданого 10.03.2011 про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 щомісячно /а.с. 38/.
Відповідно до відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 18.02.2022 виконавче провадження № № НОМЕР_4 завершеною. Будь-яких інших виконавчих проваджень, де б боржником був відповідач відсутні відомості /а.с. 53/.
28 квітня 2022 року ОСОБА_3 проходить військову службу у лавах Державної прикордонної служби України у відповідності до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» /а.с. 65/.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 14.06.2022 № 410-ОС ОСОБА_3 приступив до обов'язків за посадою з 14.06.2022 та виплачується такому посадовий оклад з урахуванням надбавки за особливості проходження служби, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років /а.с. 81/.
Відповідно до довідки про доходи від 26.09.2022 № 157 військовослужбовець ОСОБА_3 отримує заробітну плату, у тому числі грошову забезпечення за період з червня по вересень 2022 року у розмірі 43929,60 грн. /а.с. 83/.
Попри те, вирішуючи питання про обов'язок участі відповідача в утриманні матері то таке питання не залежить від майнового стану сина.
Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що розмір пенсії позивача перевищує розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що не є безумовною підставою для відмови в утриманні матері сином; позивач отримує субсидію від держави на покриття витрат за житлово-комунальні послуги; окрім цього, позивачем не доведено необхідність отримання періодичних обстежень стану здоров'я, будь-яких інших доказів, які б підтверджували необхідність потреби непрацездатного позивача у матеріальній допомозі від сина суду не надано, а тому судом не встановлених наявність цих двох обов'язкових складаних для реалізації права позивача на утримання від сина, а саме: непрацездатність позивача та потреба у матеріальній допомозі.
Доводи позивача про те, що відповідач не повернув позивачу кошти за договором позики, що вплинуло на майновий стан позивача та відсутність матеріальної можливості в утриманні себе особисто, не стосуються предмету доказування та є цивільними правовідносинами, які регулюються нормами ЦК України.
Щодо витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.09.2018, кримінальне провадження № 12018100070003741, попередня правова кваліфікація ч. 1 ст. 191 КК України, внесено на підставі ухвали суду про зобов'язання внесення до ЄРДР заяви ОСОБА_2 за фактом вчинення шахрайських дій відносно неї, суд не бере до уваги, адже такий витяг не містить жодних даних яким чином кримінальне провадження стосується цієї справи.
Під час розгляду справи судом не встановлено інших обставин, які б мали значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги встановлене, суд прийшов до висновку, що у позові про стягнення з відповідача на користь позивача щомісячного утримання у відповідності до ст. 202 СК України, необхідно відмовити.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою у позові повністю судові витрати необхідно компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 259, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері - відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 14 лютого 2024 року.
Суддя О. І. Якимець